Я бачила, як ти хиливсь додолу... - Українка Леся
Запрошуємо вас у захоплюючий світ поезії Лесі Українки з її віршем "Я бачила, як ти хиливсь додолу..." доступним на readbooks.com.ua.
Цей поетичний шедевр відтворює почуття кохання, туги та розчарування. Авторка вміло використовує образи природи та поетичну мову, щоб передати глибокі емоції та стан душі головного героя.
У вірші "Я бачила, як ти хиливсь додолу..." Леся Українка розповідає про життєві роздуми, боротьбу зі смутком та незвідані глибини почуттів. Вона описує моменти надії, коли серце розкривається на всі сто відсотків, а також миті падіння, коли душа зазнає болю і розчарування.
Поезія Лесі Українки заворожує своєю ліричністю, сильними образами та глибиною почуттів. Вірш "Я бачила, як ти хиливсь додолу..." викликає сильну емоційну реакцію у читачів, допомагаючи їм відчути та зрозуміти важливість кохання та людських зв'язків.
Цей поетичний шедевр Лесі Українки є невичерпним джерелом натхнення та роздумів про сутність життя та почуттів. Він пропонує нам поглибитись у світ поезії, розглянути себе та оточуючих з нової перспективи.
Пригнічений своїм важким хрестом,
Ти говорив: "Я втомлений... так, справді...
Я дуже втомлений... Боротися? Навіщо?
Я одинокий і... нема вже сили..."
Ти говорив так просто і спокійно,
Щось в голосі тремтіло, мов сльоза,
Та полиском сухим світились очі, —
Як завжди... Я стояла біля тебе,
Не зважилась ані за руку взяти,
Ані схилитися до твого чола,
Ані тебе підвести... Я дивилась,
Як ти хилився під своїм хрестом...
...І потім довго я дивилася на тебе,
Тоді, як ми з тобою розлучились,
Тоді, як тільки образ твій, мій друже,
Привиджувавсь мені в безсонні ночі,
Все голос твій бринів: "Я втомлений... так, справді..."
І брала я тоді паперу картку білу,
Хотілося мені зібрати тії сльози,
Що в голосі бриніли невидимо.
Колись отак, — розказує легенда, —
Хустиною святая Вероніка
Зібрать хотіла сльози й піт Христа.
Та на хустині замість поту й сліз
Зостався образ у вінці терновім
Того, хто впав знебулий під хрестом.
О, кожний раз, як я збирала сльози
Твої, мій друже, на папір біленький,
Я бачила те чудо Вероніки...
1900
