Повернення Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль
- Правду кажучи, любий мій Ватсоне, мені це теж видається сумнівним. Це спало мені на думку лише задля того, щоб розворушити бридкого дідугана.
- Ви зробили це якнайкраще. Тож якою може бути інша версія?
- В мене їх кілька. Ви мусите погодитися, що це дивно й підозріло, коли гравець зникає напередодні такого важливого матчу, та ще коли від цього гравця залежить успіх усієї команди. Звичайно, то може бути збіг, але все одно цікавий. В аматорському спорті не заведено робити ставок, проте дехто з публіки все-таки їх робить; тож може знайтися хто-небудь, кому вигідно вивести гравця з гри, мов коня з перегонів. Це одне пояснення. Інше, досить очевидне,- це те, що юнак повинен одержати багату спадщину, хоча сам має скромні кошти, тож якась банда, можливо, викрала його, сподіваючись на викуп.
- Але ці припущення ніяк не пов’язані з телеграмою.
- Справді, Ватсоне. Телеграма - єдиний вагомий доказ, і відходити від нього вбік нам не слід. Через те ми й їдемо до Кембриджа, щоб довідатись про місце цієї телеграми в нашій справі. Далі шляхи нашого розшуку поки що неясні, але я буду вельми здивований, коли надвечір це все - або майже все - не розкриється.
Було вже темно, коли ми дісталися старовинного університетського міста. Холмс на вокзалі найняв кеб і наказав візникові їхати до будинку доктора Леслі Армстронґа. За кілька хвилин ми зупинилися біля великого будинку на гомінливій вулиці. Ми увійшли всередину, й після довгого чекання нас запросили до приймальні, де за столом сидів сам доктор.
Ім’я Леслі Армстронґа було мені невідоме, що досить переконливо свідчить про те, яким далеким я був тоді від свого фаху. Тепер я знаю, що він - не лише один з найкращих професорів-медиків університету, а й учений європейської слави в кількох галузях науки. Навіть нічого не знаючи про його заслуги, а тільки раз поглянувши на нього, на його широке, вольове обличчя, пильні очі під густими бровами й міцне, немов гранітне, підборіддя, можна було сказати, що це видатна особа. Людина з доброю вдачею, дотепним розумом, сувора, аскетична, стримана й навіть неприступна - таким постав переді мною доктор Леслі Армстронґ. Він покрутив у руках візитну картку мого друга і не дуже привітно поглянув на нього.
- Я чув про вас, містере Шерлоку Холмсе, і про вашу практику, але мушу сказати, що не схвалюю її.
- В цьому, докторе, з вами згоден перший-ліпший злочинець країни,- незворушно відповів мій друг.
- Звичайно, коли ваші зусилля спрямовані для боротьби зі злочинністю, сер, вас повинні підтримувати всі розважливі члени суспільства, хоча як на мене, то офіційна влада теж має достатній досвід у цій справі. Гідне ж осуду те, що ви лізете в чужі секрети, виносите на світ Божий найпотаємніші родинні стосунки і, нарешті, марнуєте час людей, які заклопотані своїми справами не менше від вас. Зараз, наприклад, я мав би писати наукову працю, а не розводити тут з вами балачки.
- Безперечно, докторе, але все-таки наша розмова може ви явитись важливішою за будь-яку наукову працю. До речі, мушу сказати вам: ми робимо якраз протилежне тому, що ви цілком справедливо засуджуєте, й захищаємо приватні секрети від публічного розголосу, що неминуче трапляється, коли вони переходять до рук поліції. Можете вважати мене за одинака, що воює окремо від армії. Я приїхав розпитати вас про містера Ґодфрі Стонтона.
- Що з ним сталося?
- Ви знаєте його, чи не так?
- Він мій близький друг.
- Вам відомо, що він зник?
- Справді? - суворе обличчя доктора навіть не поворухнулося.
- Минулої ночі він пішов з готелю, і його досі не бачили.
- То він, звичайно, повернеться.
- Завтра в університеті матч із регбі.
- Мене не цікавлять дитячі забавки. Доля юнака справді глибоко переймає мене, бо я знаю й люблю його. А матч із регбі - це мене не обходить.
- То я хотів би сподіватися на вашу допомогу, бо мене теж хвилює доля містера Стонтона. Ви знаєте, де він зараз?
- Звичайно, ні.
- Ви бачили його відучора?
- Ні.
- Він здоровий?
- Цілковито.
- Ви бачили його коли-небудь хворим?
- Ніколи.
Холмс дістав аркуш паперу й показав докторові.
- Тоді поясніть, звідки взявся цей рахунок на тридцять гіней, сплачений минулого місяця містером Ґодфрі Стонтоном докторові Леслі Армстронґу з Кембриджа. Я знайшов його на Стонтоновому столі, серед інших паперів.
Доктор розгнівився:
- Я не бачу рації щось вам пояснювати, містере Холмсе.
Холмс сховав рахунок у свій записник.
- Якщо ви волієте давати пояснення публіці, то рано чи пізно це станеться,- відповів він.- А я вже казав вам, що обіцяю оберігати таємницю, тож ви вчинили б мудріше, якби цілком довірились мені.
- Я нічого про це не знаю.
- Ви діставали якісь вісті від містера Стонтона з Лондона?
- Звичайно ж, ні.
- Боже мій, Боже мій, знову ця пошта! - скрушно зітхнув Холмс.- Учора ввечері, чверть на сьому, Ґодфрі Стонтон надіслав вам телеграму,- телеграму, що безперечно стосувалася його зникнення,- а ви й досі її не одержали. Це просто неподобство! Зараз піду до тутешньої поштової контори й поскаржуся.
Доктор Леслі Армстронґ вискочив з-за стола, його смагляве обличчя спалахнуло люттю.
- Зробіть ласку й залиште мій дім, сер,- мовив він.- І скажіть своєму наймачеві, лордові Маунт-Джеймсу, що я не бажаю мати жодних стосунків ні з ним, ні з його агентами. Ні, сер, ні слова більше! - І він несамовито смикнув дзвінок.- Джоне, проведи цих джентльменів!
Пихатий ключник мало не виштовхав нас, і ми опинилися на вулиці. Холмс зареготав.
- Доктор Леслі Армстронґ - людина справді рішуча й вольова,- сказав він.- Я таких ще не бачив: він міг би замінити славетного Моріарті, спрямувавши свої таланти іншим річищем. А тепер, любий мій Ватсоне,
