Фольклорні записи - ч. 3 - Олена Пчілка

І одвели співця таки справді в стайню, де стояли осли (бо в Персії на них їздять і держать їх так, як у нас коней). Там, у стайні, й був співець, аж поки шах не пересердився. Тяжко співцеві було так поневірятися, та що ж мав робити? Як йому сперечатися з шахом!

За яким часом шах простив тую провину, і співець знов жив у шаховому будинкові. Знав співець добре, що шах знову буде питати про свої вірші його думку...

Що тут робити? Добре, як шах складе гарні вірші, а як погані, що тоді?.. Сказати, що погані, то шах пошле знов у стайню, знов будуть знущатися слуги, ведучи в хлів. А сказати, що вірші гарні, то шах дасть гарну нагороду,- але ж тоді, значить, треба скривити душею, сказати не по правді, а цього співцеві теж не хотілося!

От одного разу каже шах співцеві:

- Ось послухай мою нову пісню, що я склав, і скажи мені по правді свою думку!

Проказав шах вірші - та такі ж погані!.. Співець, не довго думавши, зірвався з місця і притьмом побіг з покою.

- Куди ж ти? - гукає його шах.- Ти ж мені ще не сказав своєї думки про пісню! Куди ж ти біжиш?!

- У стайню! - одказав співець і побіг.

Колись у Туреччині якийсь письменник склав якісь глумливі й гострі вірші на великого візира (так звуть у Туреччині найстаршого урядовця). Візир розгнівався і пожалівся султанові. Тоді того перебендю, що склав вірші, присудили скарати на смерть.

От ведуть бідолаху на страту, і зустрів його султановий блазень, чи штукар, що був при султанові для його забави (колись усюди бували при дворах у владарів такі забавники). Побачив блазень того нещасного віршаря та й каже: «Дурний ти, дурний! Ну що б тобі було скласти вірші на мене! Був би живісінький-здоровісінький!»

Один вірмен загадував другому:

- Ану вгадай, що це таке довге, зелене, висить на стіні в світлиці і пищить?

Другий думав, думав, далі й каже:

- Ні, не вгадаю. Скажи вже, що це таке.

- Це оселедець,- каже загадник.

- Оселедець? - перепитує товариш.- Та зовсім же не подібно до оселедця!

- Чом не подібно? Я ж казав - довге...

- Ну, довге. А чого ж зелене? Хіба ж оселедець зелений?

- А чому ж? Як покрасити зеленою краскою, то буде зелений.

- А чого ж ти казав «висить у світлиці»?

- А чому ж гарної речі не повісити у світлиці? Нехай всі дивляться...

- Ну добре... А чого ж ти казав «пищить»? Коли ж оселедець пищить?

- А! - каже мудрий загадник.- Це вже я умисне додав, щоб тобі не так легко було вгадати.

Ото є такі сторони, що там на ослах їздять і ослами все возять, так як у нас кіньми. Тож їх і буває в іншому господарстві чимало.

Одного разу гнала старенька жінка кількох ослів на пашу. Зустріли їх малі хлоп’ята та, хотівши з неї поглузувати, й кажуть:

- Добридень тобі, осляча мати!

А жінка їм одказала:

- Добридень, мої діточки!

Василько дістав од тітки, що була в них в гостях, кілька солодких пиріжків. Його мама засоромилася, що він не подякував, і нагадала йому:

- Васильку, а як говориться, коли що дають?

- Дайте ще,- одповів дотепний хлопчина.

(Турецька казочка)

Був собі один турчин, і була в нього велика сім’я: він сам, та жінка, та батько, та мати, та скількись дітей. А хата одна. Тісно йому було так, що страх!

От той турчин і пішов до свого мулли (це в турків так називають священика). Прийшов та й каже:

- Порадь мені, панотче, що мені робить, бо вже не можна видержать за тією тіснотою.

- А вівці в тебе є? - пита мулла.

- Єсть,- каже турчин,- скільки штук у хліві.

- Ну, то візьми в хату з пару овець з ягнятами,- каже мулла,- а потім прийдеш знов.

Через який час приходить турчин.

- Ну що? - пита мулла.- Чи помоглось?

- Та де там! Ще гірше стало,- одказує турчин.

- Нічого,- каже мулла.- А корова в тебе є?

- Є корова й теля.

- Ну, то візьми в хату ще корову з телям,- каже мулла.

Узяв турчин і корову. Днів через два приходить і говорить, що ще гірше стало. Вже, каже, й дихати не можна в хаті. А ще вночі, як почнуть мекати ягнята й теля та побудять дітей, то тоді хоч з хати втікай.

- Нічого! А верблюди в тебе є? - пита мулла.

- Та є один.

- Ну, то візьми і його в хату.

Дивується турчин, однак послухався, взяв ще й верблюда в хату.

Приходить знов.

- Ну що? - пита мулла.

- Ой, нічогісінько не пособлю! - каже турчин.- А все гірше та гірше стає! Уже так тісно стало, що й проступить нікуди, а задуха така в хаті, що аж млію! Змилуйся, порадь мені щось інше!

- Ну, ось що я тобі пораджу,- говорить мулла.- Виведи тепер верблюда. Та як виведеш, то прийдеш і скажеш, чи помоглось.

Прийшов турчин через день.

- Ну що? - пита мулла.

- Та ніби трохи покращало, тільки все-таки не дуже.

- Ну, виведи тепер корову з телям.

Вивів і корову.

- Ну, що? - пита мулла.

- Покращало,- каже турчин,- багато покращало!

- Ну, то тепер виведи овець з ягнятами.

Вивів турчин і