Фольклорні записи - ч. 3 - Олена Пчілка

Стали.

Ціла чумацька валка стала. Дожидають.

Надбіг той чоловік, уклонився:

- Здорові були, люди добрі!

- Здоров був і ти!

- Боже вам поможи в дорозі! Нехай біг щасливо проводить!

- Щасти боже й тобі, чоловіче! А чого ж се ти гукав? - питає далі чумацький отаман.- Чого тобі треба, що ти спинив нас?

- Та прошу вашої ласки - постійте трохи: дозвольте мені об воза спину почухати, бо в тому гемонському степу така порожнеча, що нема об що почухатись!

Прийшла бабка до церкви та й ставить свічечку перед образом. А той образ був - «Страшний суд»: були там намальовані грішники серед мук і тії (не при хаті та не при малих дітях згадуючи)... От бабка так клопочеться, щоб свічечка прийшлась перед самим сатаною, таким рогатим та хвостатим. Побачив теє один хлопчик та й каже:

- Бабусю, що ж се ви робите? Кому ви свічку ставите - се ж чортяка!

А бабуся на теє:

- Бачу я, синочку, бачу!.. Так ото ж то є, що страшно їх! А ніхто не зна, де по смерті опиниться... Добре, як господь сподобить між праведними бути, а як - не дай, мати божа - між проклятими? То треба ж і там руку мати! А воно ж без гостинця - приятеля не здобудеш!

Лічив один чоловік свої воли:

- Оце рябий, а оце - раз, два, три, чотири, п’ять... А де ж шостий? Жінко, воли не всі.

- Та де ж там не всі? Усі єсть.

- Та не всі ж бо! Отже, дивись сюди: оце ж рябий, він один тільки, а оце - раз, два, три, чотири, п’ять... а шостого нема!

Один дідусь усе ганив: і те не так тепер робиться, і те нехороше, і те погане!..

Дорослий онук слухав та й каже:

- Е, дідусю! Ви ще скажете, що тепер уже й сонце не світить!

- Та ні,- одказав дідусь,- воно світить і тепер, тільки якось по-дурному!

Їхав батько з сином, обоє верхи. Коли бачить батько - лежить на дорозі загублена підкова. Він і каже синові:

- Злізь, сину, та візьми оту підкову.

А син і відказує:

- А, чого там я буду злазити. Нехай там собі лежить, не варто задля такої дурниці клопотатись!

Тоді батько зліз сам і підняв підкову та й сховав її в торбину.

От приїхали до міста, поставили коней у родичів і пішли кожен по своїх справах. Між ділом батько підійшов до того крамаря, що всяким залізяччям торгує, і продав йому ту знайдену підкову за скільки там копійок. А далі вгледів на базарі - перекупки продавали черешні пучечками. Такі хороші пучечки - ягідки свіжі та червоні (знаєте, які бувають!), він і купив за ті гроші, що за підкову взяв.

От їдуть удвох назад. Батько подався трохи вперед та й кинув нишком пучечок ягід. Син побачив та й гукає:

- Дивіться, тату! Он ягоди хтось згубив!

- Е, що там! Дурниця! - каже батько.

- Ні, я злізу,- каже син,- бо хороші ягідки!

Зліз, підняв черешні і поїв.

Через який час батько знов кинув пучечок ягід; син знов зліз за ними.

- Так мені,- каже,- пить хочеться - після оселедця, чи що,- то воно й до речі, хоч ягодами закропити душу!

- А мені байдуже! - каже батько, та й знов кинув пучечок, проїхавши трохи. Син-знов злізає...

- І хочеться ж тобі клопотатися,- мовив батько.

- Та шкода, що такі хороші ягоди марно лежать на дорозі... І що воно таке їх розгубило?

А батько тільки всміхається.

Як уже батько останній пучечок кинув, а син знов за ним злізав, тоді батько й каже синові: отак і так було... А наостанку й приказав:

- От бачиш, сину, ти не схотів раз потрудитися, а тепер скільки разів турбувався! Отак воно й часто в світі буває.

- Тату,- казав один хлопчик своєму батькові,- вчора ввечері я бачив дуже багато собак певне, було їх не менш як п’ятсот!

- Ну, мабуть, не так уже багато,- відповів на те батько.

- Правда, було їх тільки сто,- мовив хлопчик,- але це вже напевне!

- Не може бути,- знов одказав батько,- адже ж у цілому селі не буде стільки собак!..

- Так, тату,- згодився хлопчик,- було їх усіх десять собак. Але то вже ніяк не менше!

- Щось не йметься віри, сину, щоб ти бачив навіть і десять собак! - мовив батько.- Адже ж спочатку ти так з певністю казав, що бачив п’ятсот, а тепер кажеш, що було їх тільки десять. Двічі ти вже суперечиш самому собі, отже, й тепер не можу тобі вірити.

- Так, тату,- відказав збентежений хлопчик,- я бачив тільки нашого Бровка та ще другого, чужого собаку...

Пішов циган на село, бо не стало чого їсти в циганському шатрі. Циганчата ждали, ждали, що батько принесе чого-небуть їсти та й пішли його шукати. Знайшли цигана в одній хаті. Господиня до вечері лаштує, господар за столом сидить, а циган йому щось говорить.

От прийшло циганча та й каже:

- Тату, йдіть вечеряти!

- А перець же буде до вечері? - пита циган.

- Ні, нема, собака винюхав,- одказує циганча.

- А що на вечерю варили? - пита далі циган.

- Та нічого, бо нема з чого варити!

- А хліб же є?

- Та де ж би він узявся, як ви не принесли?..

- Ну то вечеряйте, дітки, самі, а я тут з добрими людьми побалакаю! - каже циган, поглядаючи на вечерю.