Байда князь Вишневецький - Куліш П.

Третій. А справді! Попристібував плахту між ногами, та й є штани.

Увіходить Хома Пиндюр.

Четвертий. Недурно зложив сам про себе пісню. Як-бо вона співається? (Співає).

Троє інших дуків підтягують.

Іде козак з шинку п'яний,

За собою штани тягне.

Бо козак, бо козак, бо козацька дитина...

На те мати породила,

Щоб дівчина любила.

Хома Пиндюр. І полюбила-таки. Бач, оддала й материнську плахту на штани.

Четвертий. Ох, не вона це оддала, козаче. Ддала її лиха година. Не вподобала, мабуть, карбача на спині, а синього синила [47] попід очима. Як-бо той Шерешир про козацьку жінку виспівував?

Третій. Я влюбив цього козака, братчики, за його вдачу козачу. Випий, друже, чарку доброї оковитої горілки за здоров'є Турецького Святого. Тут у нас проявився святий, та ще й не простий, а турецький.

Хома Пиндюр. Та вже лучче тут випити, ніж у тих прощальників. Щоб їм ні одного гріха не прощено в чернецтві!

Третій. А хіба що?

Хома Пиндюр. Наливай уже, коли наливаєш, вразький дуко!

Третій. Чим же я тобі дука, та ще й вразький?

Хома Пиндюр(випивши). Не ти один, усі ви - бісова худоба. Ви з нашого брата козака-нетяги насміхаєтесь так само, як і ті низові дуки, ті, мовляв, прощальники. Заразом і горілкою вітають, і прізвище прокладають, як той казав: "Ложкою корме, а стеблом очі поре".

Турецький Святий. Сказано, дуки-срібляники. Бодай їм добра не було ні в раю, ні в пеклі!

Перший дука. Та годі-бо тобі, преподобний скимнику, лаятись! Ми ж тобі й кобзу викупили.

Турецький Святий. Ще й не так вас повилаюю. Правду співав той січовий кобзар:

Ой ви, каже, дуки, дуки!

За ваші всі луги й луки:

Ніде козакові-нетязі стати

І коня попасти.

Ви думаєте, я тілько про Пазину зложив пісню? Не забудуть люде й про вас, дерії українські. (Співає).

Та все пани, та все дуки,

Позаїдали наші поля, луги й луки...

Другий. Тю на твою дурну голову! Ти ж і сам колись був таким, як ми, дукою. Хто тобі, пеському синові, звелів гайнувати батьківщину? У тебе ж так само були й коні, й воли, і всякий інший добуток.

Хома Пиндюр. Були і в мене. В обох у нас те все було. Та ми не насміхались вашим робом із голоти. От і низові дуки, що мають власні човни за порогами, і ті, забагатівши братньою кров'ю, тепер безпечно душу свою спасатимуть, а з нашого брата і в чернецтві воду варитимуть.

Турецький Святий. Ні, вони, й сидючи на небі, кепкуватимуть із тих бідолах, що море поковтало невідмолених. Наш брат, нетяга, здобичню дорогу по морі верста, а вони в степової шинкарки добрі горілки попивають та за човни собі дуван одлічують, та рай по манастирях закуповують.

Хома Пиндюр. Велике диво, що козак пропивсь або в кості програвсь! Зараз і прізвище проложили. То був Хома Пиндюр, назвище старосвітське, поважне, а тут ув одну минуту - на тобі! зробивсь Хомою Плахтою.

Один з дуків. От же ти й справді Плахта, Хомо. Не вклепавсь той піп, що Хомою тебе назвав: не вклепались і січові прощальники. У тебе розум не козацький, а жіноцький. Далебі! Ну, скажи на милость божу, який тут біс позаїдав у вас поля, луги й луки? Поздоров, господи, князя, нашого батька, тут не Острожчина, що відміра тобі дві чи три волоки, та й козакуй під його князьким щитом. Тут і земля й вода вольна. Аби в тебе добуток свій був, займай займище, чабануй, ратайствуй, пасічникуй, будникуй, [48] гони собі бобри, рибалкуй,- роби що здаєш. А в козаки - хочеш, іди; не хочеш, стережи християнську землю на своїм займищі. Де ж тут "усе пани та вcе дуки!" Які вони позаїдали в вас поля, які луги й луки?

Другий. Хіба це зветься в вас позаїдати, щоб на порожніх грунтах сідати? Дурний прогайнував батьківський добуток, а розумний здобув та й оре його займанщину-пустош. То це вже в тебе й дука? Це вже в тебе срібляник? О, щоб тебе головою в жито! Знали січовики, яке тобі прізвище проложили. Ти, брате, й родивсь Хомою Плахтою.

Турецький Святий. Ось слухай, Яремо Шаруй-Казане, і ти, Микито Сопухо, ось слухайте обидва. Не були єсте такими розумними, витираючи плечима сажу по винницях та по броварнях. А як золоті бджоли в грека на Ягальницькому шляху підодрали, то й премудрими стали.

Третій. Чи в грека православного, чи в татарюги поганого, сього твоя святиня не зна, а словом дотина. Розумними ж через те вони стали, що добра свого на кабацьких служебок, на костирство, на танці-музики не прогайнували.

Хома Плахта. Бач, як сі дуки-срібляники один за одним руку тягнуть! Мов жид за жидом.

Турецький Святий. Бо в них і віра жидівська.

Другий. Яка в нас, козаче, віра, поспитай у цієї панночки (вдаривши по шаблюці). Та перше викупи в Насті свою козацьку ознаку. Такого гультая не честь нам і не подоба плазом одплазувати, а поважним боєм годилось би тобі вуха по'бтинати.

Хома Плахта. Чи чуєте, чесне козацтво, християнське лицарство, як ся багата жидова з вас глумом глумує і глузом глузує?

Турецький Святий. А берімось, панове безша-бельники, за лаву та припремо цих вражих дуків до стіни, так щоб і очі на нас повирячували!

Козаки-нетяги хапаються за лаву, а козаки-дуки, зскочивши на стіл, за шаблі.

СЦЕНА ДРУГА

Там же.

Увіходять Настя Горова з наймичками.

Настя Горова

А що се ви, п'янюги-волоцюги?

Чи се вам шинк жидівський чи вірменський?

Я тілько крикну в степове віконце,

То на шаблях вас рознесе козацтво.

Ти, ледарю, що з жінки здер плахтину,

Спустошивши і дворище, і хату!

Горшком у тебе жінка воду носить,

Половником дітвору наповає;

Замість парчевих-золотих очіпків

Від тебе синяки криваві має.

Геть з кабака мого, дирява шапко,

Безпідошовний чоботе-шкарбане!

І дуки, і нетяги регочуться.

Один з дуків

Ся вдарить словом - що твоя й ломака!

Бач, як зігнувсь, похнюпивсь,