Байда князь Вишневецький - Куліш П.
Третій. Еге, брате. Добре низовим дукам скакати в гречку, добре й каятись. А наш брат ухопить шилом патоки, та й носись із гріхом. Прийдеш до попа в веретищі, то й покути накинути не хоче. Яка з голого спасенника користь?
Турецький Святий. Коли б моя воля та сила, я б оцих спокусниць узяв та й повбивав. Дак же бо козацтво наше!.. Само свою халепу й стереже, й обороня. Та й князь наш, дарма що Байдою зветься і за християнство воює, а так не чинить, як той спасенний Полюс. [39] Той у Києві он шпиталь про козаків-калік спорудив, а сей оддав степ, місце веселе, як долоня рівне, під жіноцький кабак, мов під який гарем, прости господи.
Один з дуків. Хіба ж він під кабак оддав степ? Не під кабак, голово ти розумна, а під козацьке кочовище. Бо козаки бідкаються пасовищами по панських добрах. Що за божевільний мізок у цих опияк! Самі завели степовий кабак, самі з Настею рядну рядили про його вбезпеку, а тепер винуватять князя. Таж він про козацьке пристановище, не про що, дба: щоб захистити вольним кочовищем козацькі двори та холіви [40] д' Орди. А коли б не дозволив зробити в своїх добрах кабака взором Низового, то коренили б його так само, як Острозького й інших княжат.
Другий. А я тебе, друже, пораджу й остережу: не розпускай ти про князя Байду губу, як халяву.
Турецький Святий. Чом же це так, панський ти підлизо? Се ти мусиш держати язика за зубами: бо живеш із князької землі, а я - вольний козак.
Другий. Вольний, се правда: бо куди ні поволочешся, несеш усе своє надбаннє на спині, як той вовк-сіромаха - шкуру. Про вольного, правдивого козака проложено й пісню:
Козак, душа правдивая,
Сорочки не має,
Коли не п'є, дак воші б'є,
А все не гуляє...
Турецький Святий. Не одні воші ми б'ємо, пане брате. (Співає).
До нього пристають інші
Ой у лузі над водою
Калина цвіте:
Ой то ж наша голотонька
Мед-горілку п'є.
Іде козак, іде дукач,
Насміхається:
"За що тая голотонька
Напивається?"
"Ой не смійся із голоти,
Превражий дуко,
Щоб не була із душею
Тобі розлука!"
Один бере за чуприну,
Другий дула б'є: [41]
"Ой не ходи, песький сину,
Де голота п'є!"
"Ой прошу ж вас, миле браттє,
Прошу, не бийте:
Ой куплю вам цебер меду,
Нахильця пийте!"
"Що ж нам, браттє, з того меду,
Що ми нап'ємось?
Лучче вволю натщесерце
Дуки наб'ємось".
Третій дука. Заспівайте ж, братчики, тепер ще про козацьку хату. Як-бо той Шерешир співа?
Ой знати, каже, козацьку хату
Через десяту:
Вона соломою не вкривана,
Вона приспою [42] не обсипана:
Кругом двора
Нема ні кола,
На дровітні дров ні поліна,-
Сидить в ній козацька жінка, околіла.
Турецький Святий. Щоб ви самі так околіли, превражі дуки, з своїми жінками і з усім наплодом! Хіба забули, що було Шереширові за зневагу козацтва? Те й вам, дукачам, буде. Йому потовкли вдрузки кобзу, а ви й зубів не позбираєте.
Четвертий. Чого цей Турецький Святий зробивсь таким злющим? Грима на нас, наче той печорський скимник. А колись я знав його веселим.
Третій. І одягним.
Четвертий. Не що ж бо й що. І досі козаки співають стишок, що проложив цей спасенник, танцюючи круг Пазини. Гарний стишок! І бакаляр такого не зложить. Агов, козаки небожата! Хто заспіва про Пазину стишок, іди, випий із нами корячок меду-п'яного-чола.
Один з нетяг. Хто скомпонував, хай той і співа: хай за свою кебету й нагороду здобува.
Четвертий дука. А заспівай справді, твоя Турецька Святине!
Один з нетяг. Не весело йому без кобзи співати: нічим, мовляв той Шерешир, угору духа підняти. Тим і на печерського скимника закандзюбивсь, що кобза лежить із штаньми в шинкарки в закладі.
Четвертий дука. То скиньмось по людській денежці та викупім. Чи так, панове браттє?
Інші дуки. А чом же? Нехай козак себе розважить.
Четвертий. Еге ж, еге, як той січовий нетяга мовляв:
Струни мої, струни,
Струни золотії!
Грайте мені стиха:
Ачей козак-гольтяпака
Збуде трохи лиха.
Третій. Агов, дівчата! кете лишень сюди кобзу того козака, що штани заставив.
Наймичка приносить кобзу.
Турецький Святий. Бач! так і вродилась. А я вже з тиждень коло диявольської паплюги [43] панькаю, що неживий ходю без кобзи. Дак ні приступу! Ще, ка, і в потилицю виштовхаю. На тобі, ка, більш накарбовано, ніж у тебе волосся на голові. Така диявольська халява! Щоб її душа в пеклі рачки стояла!
Третій. Співай уже, співай.
Турецький Святий. Чуєте, миле браттє? Чи брязнули капшуком, чи ні, уже й запрягли козака в ярмо. Отакі вони всі, ці дуки-срібляники. Такі вони й тут, на Русі, такі й за Порогами. Та вже ж мушу відбути панщину.
(Співає під кобзу).
Ой хто попа й попадю,
А я Пазину люблю.
Люблю і вдень, і вночі,
Ясне світло гасючи.
На Пазині коралі -
Сто злотих давали. [44]
Ані батько купив,
Ані мати дала:
Сама добра була,
З козаками здобула:
Бо хороша була!
Четвертий дука. Бачте, як він її вславив! Ми помремо, то нас і позабувають, а Пазину довго ще пам'ятатимуть.
Третій. Іди ж, козаче, скріпи живота на похміллє: випий михалок [45] меду.
Турецький Святий. Нехай з вас, розпревражих дуків, п'явки кров повипивають.
Первий. Сіль тобі на язик, печина в зуби!
Другий. Не кажи-бо так на його, брате: з його буде колись преподобний скимник.
Третій. А що ти думаєш? Турецькі скимники сердитіші й од наших.
Четвертий. Он іще один такий преподобник до шинку тягне.
Третій. Сей, мабуть, ще святіший.
Четвертий. Та й розумніший: бо
