Байда князь Вишневецький - Куліш П.
Боярин
"Ликуй, Ісайє",- крізь сльози [33]
Бідаха проспівав, зв'язавши руки.
Байда
То молода призволила вінчати?
Боярин
Як поспитав: "Чи маєш добру волю?" -
Мов на хрестинах кум за немовлятко,
За неї князь Василь промовив: "Маю!"
Байда
Ну, так сей шлюб не варт своєї й назви.
Боярин
Так; да вони зробили шлюб справдешний.
Байда
Який?
Боярин
Вечеряли; музики грали;
Мазура вдвох з Сангушком танцювали;
А наші козака навприсядки садили,
Аж лави й груби ходора ходили.
Байда
А молода?
Боярин
Без матері сиділа,
Мов бобом плакала та з горя мліла.
Байда
Без матері?
Боярин
Бо матір причинили:
Її клятьби й музик би заглушили.
Байда
Ну?
Боярин
Князю, дай утру сльозу гарячу…
І сором плакать сивому, та плачу…
Таке тут сталось, що коли б той замок,
Острог той гордий, став хлівом жидівським
Або костьолом грішним католицьким,
Або Кальвін [34] би з Лютром [35] там осілись
І над святою вірою глумились,
То в мене серце так би не боліло…
Боюсь казати…
Байда
Договорюй сміло.
Боярин
В ложницю повели… Воно пручалось,
Княжа Острозьке, вітка Із'яслава…
І… і п'яних двох слуг туди позвали…
Байда
Доволі! Вийди і мовчи довіку
Про те, що чув і бачив. А якщо пробовкнеш,
Тобі заціпить і навік замовкнеш.
(Виходить боярин).
Самусю, повели у бубни бити
І бунчука заткни на Красній броні.
Всіх сотників до мене в раду скличеш;
Козацьку чернь десятками полічиш.
Тих, що у Насті в кабаці пищалі,
Шаблі й сагайдаки позаставляли,
Нехай десятками поставлять різно.
Голоті сій свою роздам я зброю,
Та й рушимо з гарматами негайно
До суднього з харцизниками бою.
Тульчинський
Шкода, мій князю, в тулумбаси [36] бити:
Не чутиме козацтво наше гасла.
Сьогодні на степу велике свято:
Прощальники [37] в кабашниці гостюють.
Цимбали й бубни попід шинком водять,
Хто б не прийшов, горілкою частують.
Залога наша вся туди побралась;
Одна малеча в куренях зосталась.
І черговців, що про посли стояли,
Насилу вдержав я на чаті в замку.
Тепер у нас під зброєю ні духа,
Опріч твого козацтва-побратимства.
Байда
Біда, біда! Та мусимо коритись
Козацькій волі. З нею нам не битись.
Сю ніч самим нам треба вартувати,
Мої ширококрилії орлята.
Чергуйтесь чергами на Красній броні;
Я мушу в той кабак, до Горової.
Виходять усі, опріч Байди да Тульчинського.
Тульчинський
Мій князю й батьку, Байдо міцносердий!
В тяжку часину я тебе благаю
Прислухатись до братового серця,
Яким воно непевним боєм б'ється.
Байда
Тяжка часина, брате, не заважить
У мене й крихти на вазі розсудку.
Над серцем Байдин розум гетьманує
Однаково і в радощах, і в смутку.
Тульчинський
Тим і вдаюсь до тебе, князю Байда,
Як син до батька, рідний брат до брата.
Байда
І знай, мене не сліпить ні досада,
Ні безголов'є, ні гірка утрата.
Про тебе я, Самусю, пам'ятаю
В великім щасті і в тяжкій печалі:
Любов твою в душі твоїй вбачаю,
Як чисту воду в чистому кришталі.
Мов туманом, Катрусю обгорнули
Чернечими казками добрі люде;
Та не навіки чувства в ній поснули:
Вона твоя, вона твоєю буде.
Обіймаються мовчки і виходять.
АКТ ДРУГИЙ
СЦЕНА ПЕРВА
Кабак Насті Горової.
За столом сидять козаки-дуки, по лавках - козаки-нетяги.
Знадвору чути музики, співи, регіт і гомін.
Один з нетяг
Ой корчмо, корчмо, наша ти княгине!
В тобі добро козацьке марно гине:
Що і сама ти неошатно ходиш
І нас, нетяг, у дранім риззі водиш.
Один з дуків. Шкода, козаче-брате, на корчму нарекати. Нарекай на козацьку щербату долю та на дурну козацьку волю.
Другий нетяга. Тобі се добре говорити, упугавшись аж у три жупани; а он у нашого Радька Гузира нічим і грішного тіла гаразд прикрити. 3 усієї здобичі, з того, мовляв, турецького добра зістались були тілько червоні штани,- і на ті вразька кабашниця польстилась. Тепер, бач, сидить голий, мов турецький святий.
Третій. А справді, він схожий на турецького святого, братчики. Крізь рам'є [38] кругом тіло світиться.
Четвертий. То й бути йому Турецьким Святим, а не Радьком Гузирем. Чи згода, панове браттє?
Усі нетяги. Згода! згода! згода! Нехай не дурно своє дрантє, свої верети носить.
Четвертий. Поздоровляємо ж тебе, любий товаришу, з новим титулом.
Турецький Святий. Що мені по титулі, як чортма в шкатулі?
П'ятий. Не кажи-бо сього, брате. Тепер усі твої карби в кабашної Насті пропали. Тепер нехай оплачується Радько Гузир, а Турецький Святий - новий у неї гість: мусить гаспидська Настя карбувати тобі на всі дванадцять апостол.
Турецький Святий. Еге, викрутишся в неї новим прізвищем! Се тобі не січовий кабак. Тут присуд князький, а не козацький. Добре було нам, панове браттє, за гетьманування Ганжі Андибера. Той куди не ввійшов, чи в королівські добра, чи в панські, чи в чернечі, чи в міські,- всюди в нього присуд козацький. А князь Байда над нами разом і гетьманує, й панує. Не перестане, мабуть, князь поти князювати, поки вовк вовкувати.
Шестий. Проклятуща кабашниця! Вже аж комора тріщить од козацького добра, а їй ще мало. Коли б і душу чоловік застановив, узяла б і душу в заклад.
Другий дука. Ти, брате, справді рівняєш Настю до чортяки. А не хто ж, як оцей Турецький Святий проложив про неї стишок: "Ой Насте, каже, Насте кабашна! Ти, каже, до нас, козаків, бідних нетяг, лиха та й обачна".
Третій. А торік, як роздобув на морі чересок грошей, то прибіг до неї з Низу, мов цуцик ласкавий, дарма що в цьому степовому кабаці присуд князький, а не козацький.
Турецький Святий. Мов цуцик? Не цуциком, великим псом, справдешнім собакою був я тоді.
Четвертий. Що ж, коли й сама, ледащиця, принадна і дівок держить хороших, а найбільш оту спокусницю Пазину.
Один з нетяг. Вам, дукачам, добре коло своїх жінок грітись, а бідному низовцеві, злиденному січовикові, до кого притулитись? Он і прощальники йдуть із Січі до Межигорського Спаса, да й ті звернули з Київського шляху, щоб умочити сивого вуса в патоку.
Другий. Тепер-то їм і вмочати: за одним заходом усе спокутують, їм добре й каятись, у гроші вбившись.
