Вітер з Дніпра - Донченко Олесь

А навколо хвилювався пшеничний океан. І не було в тому океані ані синіх волошок, ані осоту, бо |, не буває цієї капості у прополотій пшениці. З поля видно, як виблискує внизу синім лезом Дніпро, а за Дніпром майорять лілові ліси і жовті піщані коси. І не співали над хлібами дзвінкоголосі жайворонки, бо вони співають ранньою весною. Але натомість стрілами шугали ластівки і взагалі було прекрасно, навіть без жайворонків.

Найпрекрасніший був хліб. Пшениці стояли густі, стояли високою зеленою стіною. І коли зірвав Йосип Макота повний колосок і поклав собі на долоню, він переконався, що днів за п'ятнадцять неодмінно почнуться жнива, а коли сонце припікатиме отак щодня, то навіть раніше.

Макота хутко скочив на коня і погнав у колгосп, бо дві жниварки й досі стояли несправні.

На цьому кінчається лірика, бо, прибігши з поля, Йосип Макота зупинився біля кузні й гукнув:

— Швидше, хлопці, швидше, швидше! До жнив треба встигнути, треба перевірити! Ремонт, хлопці, ремонт!

І він сам почав мацати в жниварці кожний гвинтик, а жниварки стояли, піднявши вгору граблі, як ракові клешні. І ковалі дужче вдарили молотом, і міх запихкав частіше. І Василь, піонервожатий, ліг на спину біля жниварки і зацокав зубилом, щось лагодячи.

Саме цієї хвилини перед Йосипом Максимовичем з'явились делегати.

— Ну як, хлоп'ята? Ростемо! — гукнув з-під черева жниварки піонервожатий.

— Ростемо! Ростемо! — відповів хор дзвінких дитячих голосів.

— Ну, красота. Але яблук сьогодні в мене немає. Не трусив яблуні. Ніколи…

— Хто росте? Які яблука? — хутко повернувся до дітей голова колгоспу.

— Це ми ростемо, Йосипе Максимовичу, — відповіла Олеся. — І нам треба збудувати водну вишку. Дайте нам дерева, ми хочемо стрибами…

— Яка вишка? Яке дерево? Піонери хороші, жнива незабаром… Жнива! Розумієте?

— Йосипе Максимовичу, — обізвався піонервожатий. — Дайте їм дерева. Обов'язково дайте. Жнива — жнивами, а вишка теж потрібна для дітей. Фізкультура. Розумієте? Вони хочуть стрибати в воду. Вірно, хлоп'ята?

— Василю, голубе, — вдарив руками об поли голова колгоспу, — і ти змалився? Хіба не можна стрибати через вірьовочку, через обруч, через колоду?

— Нам треба, щоб було високо, Йосипе Максимовичу! — ввернув слівце Пронька.

— Високо? Повбиватися? Га? Вам високо хочеться? Ну й стрибайте! Хіба не можна стрибати з тину, з дуба, з шовковиці, з вишні, з клуні, з верби, з хати-лабораторії, з школи, з кручі! Піонери мої хороші, після жнив я вам три вишки поставлю — на Дніпрі, на ставку, на морі!

Тут усі почули неймовірний тупіт. Кузьці здалося, що це біжить череда слонів, пробираючись через джунглі. Тупіт наблизився, і всі почули важке відсапування. Це був товстий зоотехнік Іван Іванович. Він схопив голову колгоспу за рукав і гукнув:

— Йосипе Максимовичу! Небувалий приплід! Шістнадцятеро поросят! Ходімо!

— Від якої?

— Матільда! Матільда!..

Звідкись збоку виринула друга постать. Це був худий і високий птаховод Нил Нилович. (його всі в колгоспі заочі звали "Крокодил Крокодилович").

Він схопив голову колгоспу за другий рукав:

— Йосипе Максимовичу! Інкубатори вилупили п'ять тисяч курчат! Не вправлюсь! Дайте помічників!

Товстий і низенький зоотехнік і високий худий птаховод з силою потягли Йосипа Максимовича в різні боки.

І тут дзвінко заіржав рудий кінь з білою зіркою на лобі, і з нього на ходу скочив на землю завгосп Дмитро Гаврилович, йому вже ні за що було схопитись — в обидва рукави голови колгоспу міцно вчепилися птаховод і зоотехнік, і тому завгосп тільки гукнув:

— Трактори! Трактори! Трактори прибули! Трактори, Йосипе Максимовичу!

— Нам дерева! Вишку! Нам фізкультуру! — хором загукали Олеся, Пронька і Павлик.

— Ніколи зараз, дорогі піонери! Ніколи! Шістнадцятеро поросят! П'ять тисяч курчат! Нові трактори! _

І Йосип Максимович Макота хутко зник разом із завгоспом, з товстим зоотехніком і з худим птаховодом.

Піонерська делегація пішла від голови колгоспу далеко не в рожевому настрої. Як усе гарно складалось — вишка, водний спорт, водолази, затоплені кораблі, і раптом — Йосип Максимович не дає деревини! Йосип Максимович такий занятий, що ніяк не може знайти для піонерів вільної хвилини! Правда, він обіцяв поставити аж три вишки, але коли це буде? Невже розіб'ються всі мрії?

І коли ось так Олеся, Павлик і Пронька сиділи на перелазі і міркували, що ж робити далі, прибіг із драним черевиком Кузька. Ви вже, мабуть, помітили, що цей "слідопит" не приходить, а прибігає.

— Павлику! Пронько! Давайте ноги!

— Та що трапилось?

— Дуже просто, цей черевик я знайшов у лісі. Його, напевне, загубив хуліган. Той самий, що тобі, Олесю, нахуліганив. Кому прийдеться до ноги, той і хуліган!

І в одну мить черевик опинився на нозі у Проньки. Методи викриття хулігана були в Кузьки рішучі й енергійні.

— Ні, Пронько, не ти, — з жалем констатував слідопит. — Занадто великий на твою ногу…

На Павлика черевик не наліз, а приміряти Олесі, ви ж самі розумієте, немає ніякої рації. Кузька побіг від хлопців теж, звичайно, у поганому настрої, але в ньому ще була надія: адже в колгоспі ще багато-багато ніг, на які можна приміряти черевик!

А тепер, любі мої читачі, ідіть тихенько слідом за мною, навшпиньках ідіть, бо вже пізня ніч і увесь колгосп спить, і треба, щоб ніхто нас не почув, особливо Євгешка.

Відчиняйте вікно і лізьте в хату. Підходьте до ліжка і покладіть собі палець на губи. Тихше! Євгешка Зуб не спить. Чуєте, як він перевертається з боку на бік і щось шепоче в темряві? Може, його тривожить піонерська совість, і він прийде завтра до товаришів і чесно розповість, яка пригода йому трапилась у лісі?

Ні, не це. Зовсім не це. Євгешка складає план помсти. Ось чому він не спить. Ось чому крутиться на ліжку. Колишній його товариш і друг, Павлик Голуб, остаточно зрадив. Проміняв Євгеніку, безповоротно проміняв на Олесю, Новий друг тепер у Павлика.

А з-за далеких верб випливає місяць, нічні цвіркуни цвірчать безугавно на вгороді, легкий серпанок туману стоїть над Дніпром. Чутно, як пройшов пароплав, ніч дихає, тепла ніч, нашорошена. Зрадив Павлик, проміняв Євгешку. Ну, стривай же ти, начувайся, Павле, тебе чекає помста!

А на другому кутку села не спить Олеся. Вікно відчинене, і пахне нічна матіола, пахне росяний сад. Уже двічі ходила до Макоти піонерська делегація, просив піонервожатий, просила Олеся. І — розумієте? Йосип Максимович щодня обіцяє допомогти піонерам і щодня забуває про це. Розумієте — він такий заклопотаний, він не може пам'ятати про якусь вишку!.. Хіба тут спорт на думці, коли жнива незабаром? Коли в свині Матільди небувалий приплід? Коли інкубатори вилупили п'ять тисяч курчат?..

Не спить Олеся, а думки, як сині зорі, линуть і линуть незвіданими просторами. Вишка повинна бути! Олеся вже знає, що треба робити. О, вона чудесну річ придумала! Хоч би швидше ранок! Треба негайно побачити Павлика, йому першому розповісти про свій план!

Блідніть, зорі зелені, ховайся, місяцю ясний, тікай, нічний тумане! Просипайся, півню галагане, кукурікни на весь світ, сповісти, що надходить світанок!

РОЗДІЛ СЬОМИЙ,

в якому найголовніша подія — це лист Павлові Петровичу Постишеву і те, що трапилось, коли піонери писали цього листа

І справді, незабаром гукнув галаган баби Лизавети (він же не співає, а гукає); почувши його, зійшло сонце, ну і, звісно, випило росу, прогнало туман, защебетали всякі там горобці, лелеки заклацали на стрісі.

(Тільки не чути було зозулі, вона ще в петрівку, коли пекли мандрики з сиру, вдавилася найбільшою мандрикою).

На двох протилежних кутках села скочили з ліжок Олеся й Євгешка. Олеся побігла до Павлика, а Євгешка до хлопців, йому треба було знайти спільників, щоб виконати план помсти.

Павлик і Олеся прийшли до Дніпра, на ту саму кручу, біля якої недавно сом лагодився поснідати Капітаном Капітаничем. Баба Лизавета не знає сюди дороги, отже не може прибігти з мискою вареників для дорогої внучки. Можна спокійно посидіти й поговорити.

— Павлику, — схвильовано сказала Олеся, — я не спала цілу ніч і все думала про вишку. Слухай, Павлику, нам треба написати листа.

Павлик кинув з кручі камінчик. Він булькнув у воду, і згори добре було видно, як весело розбіглись широкі кола.

— Кому, Олесю?

Олеся швидко метнула на Павлика очицями веселими й лукавими. Вона хутко нахилилась і вивела на піску три літери: П. П. П.

Павлик хотів кинути другий камінець, коли глянув на літери. Він зненацька зірвався на ноги.

— Ой, Олесю! Павлові Петровичу Постишеву!?Навколо прекрасний світ. Яка могутня, широка ріка! Яка прозора п'янка блакить!

— Ой, Олесю! Тепер у нас буде вишка!

— І водохід, Павлику, і спортивне свято!

— Олесю, давай кричати — хто голосніше? Яку мені пісню заспівати, Олесю? Давай удвох співати! Хочеш?

— А ось ми тобі зараз заспіваємо!

І перед Павликом з'явився Євгешка, а з ним Бицик і Гіронька.

— Починай, хлопці! — махнув рукою Євгешка. І перший вивів чудовим голосом, який зветься "козлетон" і якому, безперечно, позаздрив би навіть галаган баби? Лизавети:

Молодий молоду

Посадив на льоду.

Уставай, молода,

Бо холодна вода!

— Від імені піонерського загону ми даруємо женихові Павликові Голубу та його молодій оці квіти — реп'яхи, бузину, лопухове листя та кропиву.

Євгешка простяг Павликові жмут бур'яну, а Бицик і Пронька знову гукнули:

Молодий молоду…

Натхненно гукнули, з піднесенням, наче співали дует з відомої опери. З цього легко зробити висновок, що Бицик не обмежував своїх здібностей полюванням на сома, а Проньку захоплювало не тільки добриво, огірки й гарбузи. Його різноманітний талант з силою виявився на наших очах у галузі мистецтва.

Очі в Павлика заблищали. Але це не було захоплення від дуета. Аплодувати Павлик не збирався. Навпаки, він стиснув кулаки і явно лагодився підмінити високе мистецтво співу низькоякісними вправами з боксу. Та Олеся не зівала. Вона враз опинилась біля хлопчаків.

— Що ти сказав? Повтори, я не чула, — тихо, але досить виразно звернулась вона до Євгешки.

— А те сказав, що він — твій жених, і раджу вам поцілуватися!

— І поцілую. Дивіться!

Вона раптом обняла Павлика і міцно поцілувала його в щоку.

Це скоїлось так несподівано для Євгена і його помічників у справі помсти, що він просто розгубився, отетерів.