Вітер з Дніпра - Донченко Олесь

І вся постать, і обличчя його набрали такого виразу, що в мене не вистачає слів описати це. Може, хто з вас, дорогі читачі, прийде мені на допомогу і надішле малюнок, де відобразить у цю хвилину Євгешку Зуба. Найкращі малюнки будуть обов'язково вміщені при наступному виданні цієї книжки.

А Олеся, насупивши брівки, гнівно говорила:

— Про женихів співаєте, а дерева на вишку й досі немає. Ех ви, солісти! Не жених Павлик, а винахідник! А ви?

І коли відбувалася ця сцена на кручі над Дніпром, на колгоспну пасіку прибіг Кузька. Дід Галактіон лагодився збирати рій. А збирав він його завжди в кожусі й у валянках. Така вже вдача дідова. Він вважав, що бджоли бояться кожуха й не кусають, а валянки — це для того, щоб не чули бджоли людської ходи, коли пораєшся біля вуликів.

Кузька прибіг і лагідно попросив:

— Діду Галактіоне, ось скиньте-бо валянок!

Дід подивився на хлопця так, наче бачив перед собою не Кузьку, а крокодила.

— Діду, однісінький валянок! Я ж не прошу, щоб ви скинули обидва.

І уявіть собі, уявіть, дорогі читачі, рішучість нашого слідопита. В одну мить він нахилився і стяг валянок з дідової ноги! Уявіть, як дід Галактіон затанцював на одній нозі чи то трепака, чи то польки, вигукуючи якісь слова. Давайте зробимо вигляд, що не чуємо їх, цих слів. А драний черевик уже майнув у повітрі і намагався будь-що-будь осідлати дідову ногу. Але це не вдалося.

— Ні, діду, ви не хуліган! — з глибоким жалем промимрив Кузька. А за півгодини він уже скаржився піонервожатому:

— Не везе мені, Василю. Не щастить, хоч плач. Сто ніг переміряв, ні на одну не прийшовся черевик. Але не буду я Кузькою, не буду слідопитом, коли…

— Та стривай, не гарячися. Сто ніг, ти кажеш? А на свою, на свою ти міряв?

— Ні. Та навіщо? Я ж і сам знаю, що я не хуліган.

— А ти все-таки приміряй. Для певності.

Кузька почав узуватися у драний черевик. І зненацька він, червоний і спітнілий на виду, розгублено прошепотів:

— Що ж це? Га? Якраз на мене!..

Це був провал. Колосальна невдача. Ганьба. Насмішка. Глузування долі. Тієї самої долі, на яку нарікають усі невдахи, хоч доля ніколи не брала на себе обов'язку допомагати дурням у їхніх справах.

Але Кузька не був дурнем. Це видно хоч би з того, що невдача з драним черевиком не зломила його енергії. Він дав слово перед усіма піонерами, що знайде хулігана. Перша нитка урвалася. Але він, Кузька Пічкур, повинен знайти іншу нитку, яка вже напевне приведе й до клубочка.

Того ж дня Кузька чесно розповів Олесі, чим закінчилася історія з черевиком.

— А все ж таки ми повинні викрити хулігана, — урочисто заявив він. — Ти ж подумай, Олесю, що той хуліган може, завжди серед нас, у піонерському загоні. У лісі він як бандит, кидає камінюку на піонерку, а тут, у нас, удає, що він зразковий член піонерської організації, і всі ми йому, віримо, кракогузові.

Не знав Кузька, не знала Олеся, і ніхто з дітей не знав, що за якихось півгодини хуліган сам себе викриє, завдяки одному необережному вчинкові.

* * *

Усі піонери зібрались у ленінській кімнаті. Олеся сидить за столом і пише. У дітей блищань від хвилювання очі. Як же не хвилюватись? Який маленький оцей аркуш паперу! І навіть чорнильниця не повне! Чи вистачить паперу, щоб списати на нього всі/свої думки? Як висловити всі свої почуття на цьому невеликому білому аркуші?

Олеся від напруження висунула кінчик язика. Це дуже допомагає від несподіваної клякли.

— "Дорогий Павле Петровичу!" Є, хлопці. Далі!

І всі навперебій почали диктувати, перебиваючи одне одного, обступивши з усіх боків Олесю, стежачи за кожним рухом пера.

— Ми, піонери колгоспу "Дніпровський ударник"…

— Робимо вишку!

— Водну вишку!

— Водохід!

— Голова колгоспу не дає нам дерева…

— Йому все ніколи.

— Все обіцяє, а не дає!

— Не так! Він думає, що вишка — це дрібниці…

— І дурниці!..

— Хлопці, а про гусака забули! Про Капітана Капітанича! Напиши, Олесю, що я викохав гусака — найкращого в районі!

— А я — гарбузи! Напиши — гарбузи в Проньки — вво! І огірки теж — вво!

— А я — Наталя, і я буду лікаркою. Тільки в мене немає трубки й окулярів!

— Не пиши цього. Лікарі бувають і без окулярів!

— А про сома! Напиши — Бицик обов'язково впіймає сома! А Матільда тепер має аж шістнадцятеро поросят!

— "І приїздіть до нас, Павле Петровичу! Ми вам покажемо водохід!"

— "Покуштуєте огірків з Проньминої грядки. І ше є у нього підзорна труба. Вона справжня-справжнісінька, тільки розбите скло…"

Дід Галактіон поважно скинув картуз і сказав:

— Пиши, онучко: "Привіт вам Павле Петровичу, на многі літа від діда Галактіога, котрий пасічник у колгоспі. Мед у нас чистий, як сльоза, котрий жовтий, — із гречки, а котрий білий, як сметана, — із пахучої липи".

Дід Галактіон змахнув сльозу — схвильований і розчулений, — і закінчив:

— Пиши, онучко: "Шістдесят років їздив дід Галактіон на чужих волах, а тепер має Дід Галактіон три трактори в колгоспі, чотири машини-водохід і купує собі дід Галактіон велосипед на двох колесах, котрі з шинами, а всередині повітря і спереду руль".

Коли скінчили листа і критичним оком перевірили писання, всі гучно заплескали в долоні, бо лист був дуже хороший і чисто написаний, лез жодної помилки і клякси. І всі по черзі почали ставити свої підписи.

Перша підписалася Олеся, другий — дід Галактіон (він хоч не піонер, так характер у нього піонерський), третій — Кузька. Він, як йдичить "слідопиту", поставив замість підпису якісь незрозумілі знаки (між нами кажучи, це були звичайні літери, але такі криві й горбаті, що скидались на таємничі умовні знаки — Кузька з письма частенько має незадовільно).

Дали — Павлик. І тут. Тут Вибачте, я хвилююсь. Тут трапилась неприємна історія. Дуже неприємна історія для Павлика…

Перед тим, як узяти ручку, хлопчик витяг з кишені хусточку. Звичайну хусточку і почав витирати нею пальці. Павлик прийшов сюди просто з свого сарайчика, просто від водохода, і на пальцях у нього були сліди фарби.

І ось… ось Олеся раптом ступила крок уперед. До винахідника. До Павлика… Її очі були розширені. Наче побачила дівчина щось страшне. А проте вона дивилась тільки на хусточку в руках у Павлика, на білу хусточку з синьою мережкою.

— Це… це твоя? — глухо, майже пошепки, спитала вона.

Мов вітрець який майнув над головами дітей, і стало раптом тихо-тихо… В цій тиші приглушено прозвучав голос Павлика:

— Мо… моя.

— Неправда! Це та сама хусточка… Моя! Вона зникла тоді, в лісі, коли я впала непритомною. Вона була з пряниками…

— Я не знав… Слово честі — не знав!

— Ти не знав? Ще й слово дає! Коли в тебе хусточка — це доказ! — гукнув схвильований, збуджений Кузька. — Ти і є хуліган! Ти вдарив Олесю! Не дати на ньому на підпис листа! Геть від нас! І водохода твого нам не треба.

Другої половини слова Кузька не встиг вимовити. Просто перед його очима зненацька з'явилось червонобоке, привабливе яблуко.

— Ростемо, Кузько? Візьми яблучко… З'їж. Прохолонь трохи…

Кузька мимохіть узяв у піонервожатого яблуко і розгублено подивився на хлопців — чи справді з'їсти, чи це тільки жарти?

Василь непомітно ввійшов раніше і чув усю розмову. Він звернувся до Павлика.

— Скажи, Павле, де ти взяв цю хусточку?

— У лісі. Я знайшов її… Ні, не знайшов. Мені її приніс Куцак. У зубах…

— У зубах? — знову вигукнув Кузька. — Ловкий у тебе Куцак, хусточки з пряниками приносить! Хто цьому повірить? Ми хулігана скрізь шукали, я черевік на сто ніг приміряла, а він, хуліган, ось перед нами!

— Хлопці, не гарячіться. Почекайте, — сказав піонервожатий.

— Чого чекати, Василю? Все ясно: хуліган — він.

Любі читачі, ви пам'ятаєте, звичайно, історію з хусточкою? Пам'ятаєте ніч у лісі під Івана Купала? Чи думав ч, хто з вас, що ця хусточка знову так несподівано з'явиться з Павликової кишені для того, щоб обвинуватити Павлика в хуліганському нападі на Олесю? Ви знаєте, що коли б хустина вміла розмовляти, вона, напевне, посвідчила б, що Павлик ні в чому не винуватий. Справжній винуватець сидить зараз між дітворою. Ви добре пам'ятаєте його ім'я, його обличчя то червоніє, то блідне, його очі бігають на всі боки, як спіймані мишенята. Він піонер. Напевне, він зараз устане й розповість усе, як було.

І справді всі почули голос Євгешки:

— Хлопці… Стривайте… Я скажу…

Все стихло. Всі дивились на Євгешку. І всі побачили, як він раптом зіщулився, зігнувся, наче живіт у нього заболів, і промимрив:

— Та ні… Я нічого… Шкода Павлика. Факт…?Повернувся і важко пішов на своє місце. Піонервожатий пильно подивився йому вслід, потім голосно сказав:

— Хлоп'ята, і вишка, і водохід — наша загальна справа. Ніхто з вас не повинен ображати Павлика. А про його вчинок ми поговоримо на зборах загону.

Павлик зблід. Він тремтів від страшної образи. Він знав, що Олесю хтось ударив каменем і Кузька шукає хулігана, але про хусточку, про хусточку він почув сьогодні вперше.

Власне кажучи, той випадок, коли Куцак приніс у зубах хустину з пряниками, трапився давно, але хлопець ніколи не думав, що цей гостинець належав Олесі. Заклопотаний невдачею з водоходом, Павлик нікому не розповів про таємничі пряники і незабаром зовсім забув про них. Але в кишені лишилась хусточка.

* * *

Євгешка гаразд уявляв, як це було. Коли він ударив у лісі Олесю й вона впала, зомлівши, тут напевне трапився Куцак і, схопивши хустину з пряниками, приніс її Павликові. Павлик не бреше. Він справді — не хуліган. Не хуліган і він, Євгешка. Він-боягуз. Треба признатись, розповісти все, як було! А от Євгешка нього не може. І з того часу, як усі відвернулись од Павлика, з того часу великий тягар упав Євгешці на груди. Він не може дивитись у вічі товаришам, уночі йому сниться Павлик, який дивиться докірливо з нічної темряви.

Так жити — страшно, і страшно признатись, до муки соромно признатись до товаришів і сказати: "Не Павлик винен, а я…"

Було колись — плив Євгешка Зуб на великому кораблі, у великому морі. Хлюпали ласкаві зелені хвилі, сміялися дзвінко товариші, сонце сміялося. І раптом шторм. Буря розбила корабель, усі загинули, і тільки Євгешка врятувався. На невідомий острів викинуло його море, і ось він, як Робінзон, стоїть самотній на пустинному березі і з тугою дивиться на непривітні розбурхані хвилі.

Ось таке почуття в Євгешки. Ви ходить задумливий, — раптом у нього не стало жодного товариша.