Межа Фундації - Айзек Азімов

– Тепер мені можна вилізти? – запитав Тревіз.

– Я вийду першим, депутате. Ми проводимо вас усередину.

– Заради моєї безпеки?

– Так, сер.

За вхідними дверима на нього вже чатували двоє охоронців. У приміщенні горів нічник, але вікна були завішені й знадвору він був непомітний.

На якусь мить він обурився через це вторгнення, а тоді подумки знизав плечима. Якщо Рада не змогла захистити його у власному залі засідань, то і його домівка напевно не могла слугувати за неприступний зáмок.

Тревіз запитав:

– Скільки вас там узагалі всередині? Полк?

– Ні, депутате, – твердо та спокійно промовив чийсь голос. – Лише одна людина, окрім тих, що ви бачили, і я достатньо довго на вас чекала.

У дверях, що вели до вітальні, стояла Гарла Бранно, мер Термінуса.

– Чи не думаєте, що настав час нам з вами поговорити?

Тревіз витріщився на неї.

– То вся ця нісенітниця була для…

Але Бранно перервала його тихим і сильним голосом:

– Спокійно, депутате. Ви, четверо, надвір. Надвір! Тут усе буде добре.

Четверо охоронців віддали честь і, розвернувшись на підборах, вийшли. Тревіз та Бранно залишилися самі.

Бранно чекала годину, утомлено розмірковуючи. З формальної точки зору, вона була винна в зломі й проникненні в житло. Ба більше, вона вельми неконституційно порушила права депутата. За суворими законами про відповідальність мерів, що були чинні вже майже два століття, від часів Індбура ІІІ та Мула, вона підлягала суду.

Однак за цей день, двадцять чотири години, вона не зробила нічого неправильного.

Але цей день мине. Вона неспокійно заворушилася.

Перші два століття стали Золотою добою Фундації, Ерою Героїв – принаймні в ретроспективі, а не для нещасних, що жили в той ненадійний час. Сальвор Гардін та Гобер Меллоу були двома великими героями, з яких зробили напівбогів, – аж так, що за популярністю вони могли змагатись із самим незрівнянним Гарі Селдоном. Ця трійця була триногою, на яку спиралася вся легенда (і навіть історія) Фундації.

У ті дні Фундація була крихітним світом, який ледве тримався за Чотири Королівства й лише неясно розумів те, до якої міри його захищає план Селдона, що дбав про той світ навіть у боротьбі із залишками могутньої Галактичної Імперії.

А що могутнішою ставала Фундація як політична та торговельна сила, то менш значними здавалися її правителі та борці. Про Латана Деверса майже забули. А якщо й згадували, то через його трагічну загибель на невільницьких копальнях, а не завдяки необов’язковій, хоч і успішній боротьбі з Белом Ріосом.

Що ж до Бела Ріоса, найшляхетнішого із суперників Фундації, він теж уже майже пішов у непам’ять. Його затьмарив Мул, який, єдиний серед ворогів, зламав план Селдона, розгромив Фундацію і правив нею. Він єдиний був Великим Ворогом – насправді останнім із Великих.

Мало хто згадував, що Мул, по суті, зазнав поразки від одної людини – від жінки, Бейти Дарелл, – і що вона здобула перемогу без чиєїсь допомоги – навіть без підтримки плану Селдона. Майже забули й про те, що її син та онучка, Торан та Аркаді Дарелли, розгромили Другу Фундацію, залишивши Фундацію, Першу Фундацію, верховенствувати.

Цих переможців минулого вже не вважали героїчними постатями. Занадто щасливі настали часи, щоб не перетворити героїв на звичайних смертних. Крім того, та біографія, що її Аркаді написала про свою бабусю, перетворила Бейту Дарелл із героїчної постаті на романтичну.

І відтоді вже не було ані героїв, ані романтичних постатей. Калганська війна стала останнім сплеском насильства, у якому взяла участь Фундація, і це був незначний конфлікт. Майже два століття фактичного миру! Сто двадцять років навіть без жодного подряпаного корабля.

Це був чудовий мир – Бранно цього не заперечувала, – вигідний мир. Фундація не заснувала Другої Галактичної Імперії – вона була лише на півшляху до неї, згідно з планом Селдона, – але як Федерація Фундації вона тримала під суворим економічним контролем понад третину розкиданих політичних одиниць Галактики й впливала на те, що не контролювала. Мало де фразу «Я з Фундації» не сприймали з повагою. І ніхто в усіх цих мільйонах населених світів не займав вищого статусу, ніж мер Термінуса.

Цей титул досі був незмінний. Його було успадковано від лідера єдиного маленького й майже знехтуваного містечка на самотній планеті на дальньому краєчку цивілізації, яке існувало п’ять століть тому, але ніхто не мріяв змінювати його чи додавати йому хоча б на атом більше слави у звучанні. З тим трепетом, який він викликав, міг змагатися лише майже забутий титул «Імператорська Величність».

За винятком самого Термінуса, де повноваження мера було обачно обмежено. Спогади про Індбурів іще жили. Люди пам’ятали не їхню тиранію, а те, що ті зазнали поразки від Мула.

А тепер вона, Гарла Бранно, була найсильнішою правителькою після смерті Мула (і знала це), а також лише п’ятою жінкою на цій посаді. Нині лише вона могла відкрито скористатися своєю силою.

Вона боролася за своє тлумачення того, що вважала правильним і що мало бути таким, проти впертої опозиції осіб, які сумували за повною престижу Внутрішньою Галактикою та аурою імператорської влади, – і перемогла.

Ще ні, сказала вона. Ще ні. Кинься до Внутрішньої Галактики зарано – і програєш із такої й такої причини. І Селдон з’явився й підтримав її словами, майже ідентичними її словам.

Це на якийсь час зробило Бранно в очах всієї Фундації такою самою мудрою, як і Селдон. Та мер розуміла, що вони можуть забути про це будь-якої миті.

І цей молодик насмілився кинути їй виклик у день днів.

І він насмілився мати рацію!

Ось у чому небезпека. Він мав рацію! І своєю правотою міг знищити Фундацію!

А тепер вона зустрілася з ним і вони були самі.

Бранно сумно сказала:

– Невже ви не могли прийти до мене особисто? Чому вам потрібно було кричати на весь зал засідань, піддавшись ідіотському бажанню виставити мене дурепою? Що ж ви накоїли, легкодумний хлопчиську?

Тревіз відчув, як червоніє, і намагався стримати свій гнів. Мер була літньою жінкою, якій наступного дня народження виповниться шістдесят три. Він не наважувався влаштувати сварку з людиною, майже вдвічі старшою за нього.

Крім того, вона була вправна в політичній боротьбі й розуміла, що коли вивести опонента з рівноваги на початку, битву можна вважати наполовину виграною. Але така тактика могла дати ефект лише на публіці, а публіки, перед якою вона принизила б