Межа Фундації - Айзек Азімов

– Мої запитання та ваші відповіді буде записано зі звуком та зображенням. Мені не треба від вас жодних спонтанних заяв і не треба мовчанки. Не цього разу. Упевнений, що ви це розумієте.

– Я розумію, що ви запишете лише те, що вам сподобається, – презирливо сказав Тревіз.

– Правильно, але знову ж таки не поспішайте з висновками. Я не перекручуватиму нічого з того, що ви скажете. Я або використаю ваші слова, або ні, от і все. Але ви знатимете, що не використовуватиму й не марнуватиму ні свого, ні вашого часу.

– Побачимо.

– Ми маємо підстави вважати, депутате Тревіз, – додаткова офіційність у його голосі була достатнім доказом того, що він веде запис, – що ви відкрито й неодноразово заявляли, що не вірите в існування плану Селдона.

Тревіз повільно вимовив:

– Якщо я заявляв це відкрито й неодноразово, то що ще вам потрібно?

– Не марнуймо часу на виверти, депутате. Ви розумієте, чого я хочу – запису відвертого зізнання вашим голосом, що має власний відбиток, за умов, коли ви чітко керуєте своїми діями.

– Мабуть, тому, що використання будь-якого гіпноефекту, хімічних речовин абощо змінить відбиток голосу?

– І цілком помітно.

– І ви прагнете продемонструвати, що не використовуєте нелегальних методів для допиту депутата Міської Ради? Я вас не звинувачую…

– Радий, що не звинувачуєте, депутате. Тоді продовжимо. Ви відкрито й неодноразово заявляли, що не вірите в існування плану Селдона. Ви це визнаєте?

Тревіз сказав повільно, добираючи слова:

– Я не вірю, що те, що ми називаємо планом Селдона, має те значення, яке ми зазвичай у нього вкладаємо.

– Розпливчасте формулювання. Чи не будете ви ласкаві розвинути свою думку?

– Моя думка ось яка: звичне поширене уявлення про те, що п’ятсот років тому Гарі Селдон, користуючись математичною наукою психоісторією, розробив напрям розвитку людської цивілізації до останньої деталі й що ми просуваємося цим курсом, який з максимальною ймовірністю має привести нас від Першої Галактичної Імперії до Другої Галактичної Імперії, наївне. Такого бути не може.

– Ви хочете сказати, що, на вашу думку, Гарі Селдона ніколи не існувало?

– Зовсім ні. Звичайно, він існував.

– Що він ніколи не розвивав науку психоісторію?

– Ні, звичайно, я не маю на увазі нічого такого. Послухайте, директоре, я пояснив би це Раді, якби мені дозволили, і я поясню це вам. Істина того, що я збираюся сказати, така проста…

Директор Служби безпеки спокійно й демонстративно вимкнув записувальний пристрій.

Тревіз замовк і насупився.

– Навіщо ви це зробили?

– Ви марнуєте мій час, депутате. Я не просив вас виголошувати промови.

– Але ж ви просите мене пояснити мої погляди, чи не так?

– Аж ніяк. Я прошу вас відповідати на запитання просто, прямо й відверто. Відповідайте лише на запитання й не пропонуйте нічого, про що я не прошу. Робіть так, і це не забере багато часу.

Тревіз уточнив:

– Тобто ви хочете витягнути з мене твердження, які зміцнять офіційну версію того, що я нібито зробив?

– Ми просимо вас робити лише правдиві заяви, і я запевняю, що ми їх не перекрутимо. Будь ласка, спробуймо знову. Ми розмовляли про Гарі Селдона. – Записувальний пристрій знову запрацював, і Коделл спокійно повторив: – Що він ніколи не розвивав науку психоісторію?

– Звичайно, він розвинув науку, яку ми називаємо психоісторією, – заперечив Тревіз, не в силах приховати своє нетерпіння й роздратовано жестикулюючи.

– Яку ви визначили б як?..

– О Галактико! Та зазвичай її визначають як галузь математики, що вивчає загальні реакції великих груп людей на деякі стимули за деяких обставин. Іншими словами, вона мала б прогнозувати суспільні та історичні зміни.

– Ви кажете «мала б», тобто сумніваєтеся в цьому з математичного погляду?

– Ні, – відповів Тревіз. – Я не психоісторик. Як і жоден із членів уряду Фундації, жоден мешканець Термінуса, жоден…

Коделл підняв руку. М’яко сказав:

– Депутате, я вас прошу! – і Тревіз замовк. Коделл вів далі: – Чи маєте ви підстави вважати, що Гарі Селдон не здійснив необхідного аналізу, який поєднував би в найефективніший спосіб чинники максимальної ймовірності та найкоротшої тривалості на шляху, що веде від Першої до Другої Імперії через Фундацію?

– Я там не був, – уїдливо відповів Тревіз. – Звідки мені знати?

– То як ви можете знати, що йому це не вдалося?

– Ніяк.

– То, може, ви заперечуєте, що голографічне зображення Гарі Селдона, яке з’являлося під час низки історичних криз упродовж минулих п’ятисот років, є фактичним відтворенням самого Гарі Селдона, зробленим в останній рік його життя, незадовго до заснування Фундації?

– Гадаю, що я не можу цього заперечувати.

– Ви «гадаєте». Чи не хочете ви сказати, що це шахрайство, містифікація, що її створив хтось у минулій історії з якоюсь метою?

Тревіз зітхнув.

– Ні. Я цього не стверджую.

– Чи готові ви заявити, що повідомлення, які передає Гарі Селдон, хтось у певний спосіб підтасовує?

– Ні. Я не маю підстав вважати, що таке підтасовування є взагалі можливим або корисним.

– Розумію. Ви були свідком нещодавньої появи зображення Селдона. Чи вам здалося, що його аналіз – підготовлений п’ятсот років тому – недостатньо відповідав умовам сьогодення?

– Навпаки, – відповів, раптом зрадівши, Тревіз. – Він дуже точно їм відповідав.

Коделлу, здавалося, було байдуже до емоцій співрозмовника.

– А втім, депутате, після появи Селдона ви й далі наполягаєте, що його Плану не існує.

– Звичайно. Я наполягаю, що його не існує саме тому, що цей аналіз аж так ідеально пасував…

Коделл вимкнув записувальний пристрій.

– Депутате, – сказав він, хитаючи головою, – ви знову спонукаєте мене стерти запис. Я запитую, чи й досі ви дотримуєтеся своїх дивних переконань, а ви починаєте називати мені причини. Дозвольте мені повторити моє запитання.

Він сказав:

– І все ж, депутате, після появи Селдона ви й далі наполягаєте, що його Плану не існує.

– Звідки ви це знаєте? Після появи ніхто не мав можливості поговорити з моїм другом-інформатором Компором.

– Скажімо так, ми здогадалися, депутате. Скажімо, ви вже відповіли: «Звичайно, я наполягаю». Якщо ви скажете це ще раз без додаткової інформації за власною ініціативою, ми зможемо порозумітися.

– Звичайно, я наполягаю, – з іронією сказав Тревіз.

– Добре, – відповів Коделл, – я виберу, яке із цих «Звичайно, я наполягаю» звучить природніше. Дякую вам, депутате, – і записувальний пристрій знову було вимкнуто.

Тревіз запитав:

– Це все?

– Для того, що мені потрібно, так.

– Цілком очевидно, що вам потрібно: набір запитань та відповідей, які ви можете представити Термінусу й усій Федерації Фундації, якою