Пригоди Олівера Твіста - Чарльз Діккенс

- Але щось усе ж таки сталося, серденько моє,- не вгавав містер Бамбл.- Ну, будь ласка, скажіть своєму лебедику.

- Не тепер,- відповіла господиня.- Іншим разом. Після того, як ми поберемося, мій любий.

- Після того, як поберемося! - вигукнув містер Бамбл.- Невже комусь із тих злидарів стало зухвальства…

- Ні, ні, любчику! - квапливо перебила його місіс Корні.

- Та якби я міг бодай припустити,- провадив містер Бамбл,- якби я міг припустити, що хтось із них посміє звести свої ниці очі на це чарівне личко…

- Вони б не посміли, любчику,- запевнила його наглядачка.

- Хай би тільки посміли! - сказав містер Бамбл, стискаючи кулаки.- Покажіть мені того хама, парафіяльного чи позапарафіяльного, який би наважився на таке. Я тому хаму таке скажу, що вдруге він не схоче на вас подивитися!

Якби ця заява не була підкріплена лютою жестикуляцією, вона могла б видатися не вельми вдалою спробою полестити чарівній леді; але містер Бамбл супроводив свою погрозу такими войовничими рухами, що місіс Корні не могла не розчулитися з цього вияву відданості. Захоплено дивлячись на нього, вона назвала його своїм голубочком.

Потім голубочок підняв комір своєї шинелі, надів трикутного капелюха і, обмінявшись довгим і палким поцілунком з майбутньою подругою свого життя, хоробро рушив назустріч холодному нічному вітрові. А втім, спочатку він на кілька хвилин зазирнув на чоловічу половину робітного дому, щоб позбиткуватися з її мешканців і пересвідчитися, що він зможе з належною твердістю виконувати обов’язки начальника цього закладу. Впевнившись, що начальник з нього буде добрий, містер Бамбл вийшов надвір з легким серцем і з рожевими мріями про нову високу посаду, якими тішився, аж поки дійшов до крамниці трунаря.

Того вечора подружжя Сауербері було запрошене кудись у гості, а що Ной Клейпол ніколи не мав схильності до фізичних зусиль - за винятком тих, що пов’язані з їжею та ниттям,- то крамниця стояла і досі відчинена, хоча робочий день уже давно скінчився. Містер Бамбл постукав ціпком по прилавку. На стукіт ніхто не озивався. Але маленька вітальня за скляними дверима була освітлена, і він вирішив зазирнути туди. Те, що він побачив за шибкою, неабияк здивувало його.

Стіл був застелений скатертиною; на ньому видніли хліб і масло, тарілки і склянки, кухоль пива і пляшка вина. На чільному місці, недбало розвалившись у кріслі й перекинувши ноги через бильце, сидів містер Ной Клейпол. В одній руці він тримав складаний ніж, а в другій - величезний кусень хліба з маслом. Шарлотта, стоячи поряд, діставала з барильця й розкривала устриці, які містер Клейпол ковтав з поблажливим виглядом, але водночас і з дивовижною пожадливістю. Червоніший, ніж звичайно, ніс цього юного джентльмена і примружене праве око свідчили про те, що він напідпитку, симптоми ці підтверджувала і та ненажерливість, з якою він поглинав устриці і яку можна було пояснити лише тим, що він високо цінував їхню властивість прохолодою своєю втамовувати пекучий жар у нутрощах.

- А ось іще одна, Ною, любчику,- дивись, яка гарненька й жирненька! - примовляла Шарлотта.- З’їж її, зроби ласку. Ще тільки оцю з’їси - і край.

- Чудова річ - устриця! - зауважив Ной, проковтнувши її.- Шкода тільки, що як з’їси їх багато, починає нудити, правда, Шарлотто?

- Так, це просто неподобство,- погодилася Шарлотта.

- Атож, атож,- покивав головою містер Клейпол.- А ти хіба не любиш устриць?

- Та не дуже,- відповіла Шарлотта.- Мені приємніше дивитися, як ти їх їси, аніж їсти самій, любчику.

- Дивина! - замислено мовив Ной.- Буває ж таке!

- З’їж іще одну,- попросила Шарлотта.- Оцю, глянь, яка красуня, яка ніжненька!

- Ні, більше не подужаю,- сказав Ной.- Шкода. Краще ходи-но сюди, Шарлотто, я тебе поцілую.

- Що?! - загорлав містер Бамбл, вдираючись до кімнати.- Ану повтори, що ти сказав!

Шарлотта вереснула й затулила обличчя фартушком, а містер Клейпол спромігся тільки опустити ногу на підлогу й закам’янів, нажахано витріщивши п’яні очі на бідла.

- Повтори, що ти сказав, паскуднику зухвалий! - напосідався містер Бамбл.- Як ти смієш казати такі речі? А ти, шелихвістко, як ти смієш підохочувати його? Цілувати її! - обурено вигукнув він.- Тьху!

- Та я ж зовсім не хотів, сер! - заскиглив Ной.- Вона сама весь час лізе до мене цілуватись, проходу мені не дає!

- Ой Ною! - докірливо скрикнула Шарлотта.

- Лізеш, лізеш, лізеш! - закричав Ной.- Вона весь час пристає до мене, містере Бамбл, сер! І підборіддя мені лоскоче, їй-богу, сер, і в усякі такі способи підкочується до мене!

- Цить! - суворо гримнув містер Бамбл.- Марш до кухні, дівчино. А ти, Ною, замкни крамницю, і щоб мені анічичирк, поки хазяїн не повернеться додому. А коли повернеться, скажеш йому, що містер Бамбл велів завтра вранці по сніданні приставити труну для старої богаділки. Второпав? Цілуватись! - вигукнув він знову, здіймаючи руки до неба.- Цей простолюд, це хамове поріддя в нашій парафії просто погрузло в розпусті і свинстві! Якщо парламент найближчим часом не вживе заходів проти цієї мерзоти, наша країна загине і доброчесність нашого селянства пропаде на віки вічні! - Проказавши це, бідл з величним і похмурим виглядом залишив поховальний заклад.

А тепер, коли ми провели бідла мало не до самого дому й подбали про все необхідне для похорону старої богаділки, давайте поцікавимось долею малого Олівера Твіста й подивимося, чи він і досі лежить у канаві, де його покинув Тобі Крекіт.

Розділ XXVIII

в якому йдеться про Олівера Твіста і розповідається про його дальші пригоди

- Щоб вам вовки перегризли горлянку! - промимрив Сайкс, скрегочучи зубами.- Якби ви мені попались, я б вам показав, ви б у мене порепетували.

Вкладаючи в ці прокльони всю люту злобу своєї відчайдушної вдачі, Сайкс зупинився, поклав пораненого хлопчика собі на коліна й на мить озирнувся на переслідувачів.

У темряві й тумані важко було щось розгледіти, але повітря здригалося від крику людей та гавкоту собак і звідусіль, здавалося, лунало тривожне бамкання дзвонів.

- Стій, заяча твоя душа! - гукнув грабіжник навздогін Тобі Крекіту, який на своїх довгих ногах