Криничар - Дочинець Мирослав

Рано до дня, коли перші промені ковзнули по склу ріки, заскрипіли брички. Наджупан, блідий з неспання, прохрипів у сизу просинь:

"Поважна громадо, слухай високе повеління: міст залишається для суспільного користування. Але пан Овферій Криничар мусить відпродати землю, що під ним, у довічну власність держави".

"Вважайте, що вона вже ваша, — сказав я. — Дарую її Мукачеву".

За тиждень ми зняли охоронний мостовий знак і прибили на прохання влади чавунну таблу: "Цей містудячні мукачівці встановили в честь його світлості милостивого короля". І все вернулося на свої місця, як вертається після повені вода в старе річище.

Пам’ятається, старий козак Тимко любив приповісти: "І Бог наш не вбог, і ми на своїй землі люди... Та коли стаєш на чужий міст, спробуй палицею — чи міцний". Міст, котрий я поклав, міцний і надійний. Бо це не дерево, це сам я вперся ногами й руками в береги, вріс у них, обнявши ріку моєї Матері. Вріс тілом, духом і пам’ятно. Тож сміло ступайте по мені з дня вчорашнього в день завтрашній.

Як із давнього люстра сходить срібло, так і зі старіючого чоловіка злущується молодість. Не та потуга, не та гострота, не та хіть. Кістки ще легкі, зате рухи вже важчі. Чоловік старіє, як дерево — так же твердне, підсихає і скрипить.

При тому його корінь знає таємну глибину, а крона розкошує в небі. Дерева вмирають стоячи. Так і декотрі люди. Вони ще ступають по землі, але земля воює нічого від них не дістає. А небо... до неба вони рідко підносять очі. Тому і вмирають дочасно, деревеніють заживо. Може, червак страху й зневіри підточує їх; може, шашіль безнадії і змирення; а може, висушує їх безводдя любові і поїдає гниль непотрібності...

Я теж боюся входити в свої літа. Я вчуся запливати в них, як у воду, як у ріку — з остуцою тіла і обмиранням серця, з покорою хвилі, яка раптом підхопить, понесе й не верне до твердині звичного берега. Ніщо не вічне в цій ріці життя. Навіть каміння. Бо й воно злизується течією і піском зноситься в долини, а звідти розвіюється по світу. Прах землі.

Доки ти йдеш, ти в дорозі. Доки мислиш — дієш. Доки дієш — ти потрібен людям, Богу і собі. Цього я й прошу в молитвах щодня — потрібності. За це і дякую щовечора. Дякую за день, запліднений моїми трудами, моїми замислами, мо'іми грішми.

Хтось із заздрою злобою гадає, що я тішуся дзвінкому сріблу в капшуках. Овва, солодкі мої! Я хіба що густо ліплю срібло на тильний бік дзеркала мого життя — і пильно вдивляюся в нього, аби чітко, не блідо й не викривлено бачити свій справдешній відбиток, чин свого приденного служіння.

травень 2011 — лютий 2012

Мукачево — Будапешт — Відень — Таба в Єгипті —Єрусалим — с. Косино

Словарик

Бавка — іграшка.

Бинда — стрічка.

Боканчі — черевики.

Бранзулетка — браслет.

Бродники — мандрівник, волоцюга.

Валило — водойма для вимочування шкур і полотна. Вандрувати — мандрувати.

Гачі — штани.

Гонвед — вояк угорської армії.

Гуцак — музика.

Гужовка — мотузка.

Завгура — забава, розвага.

Збіща — нехрещене дитя.

Карбач — батіг.

Карічка — коло.

Кедь — якщо.

Клебан — шапка, капелюх.

Клепачик — молоток.

Кокош — гуля.

Колотвиця — поліно.

Коцка — квадрат.

Крисаня — капелюх.

Лайбик — безрукавка, камізелька.

Ледаяка — благенька, абияка.

Крумплі — картопля.

Лежниця — опочивальня, спальня.

Мантля — шинеля.

Наремно — завзято.

Начадатися — народитися.

Криничар / ст. 331 Об’ярюватися — впоратися з весняними роботами. Обшаря — господарство, маєток.

Палачінта — млинець.

Паленка — горілка.

Парцела — наділ, ділянка.

Пиловиння — тирса.

Пирь — риба харіус.

Плат — полотнище.

Покон — закон, звичай.

Потя — пташка.

Прощава — голота.

Пструг — форель.

Пугар — склянка, кварта.

Регула — настрій, завзяття.

Рези — відсотки.

Рябунець — чавунець.

Скалуба — шпара, щілина.

Скусник — митець.

Сокачка — кухарка.

Солможак — солом’яний мартац.

Стравниця — кухня, їдальня.

Тайстрина — торбина.

Твар — обличчя.

Уйош — піджак.

Факля — факел.

Фриштик — сніданок.

Хосен — користь.

Цвайгелт — сорт червоного вина.

Черлениця — глиниста земля.

Чінговик — дзвіночок.

Штемпелик — чарочка.

Щопта — дрібка.