Зима-чарівниця - Туве Янссон

води й обіллємо коня, – відповіла Вітрогонка. – Уночі він замерзне на кригу, а коли надійде Велика Холоднеча, помчить геть і ніколи більше не повернеться.
Мумі-троль помовчав якусь мить, а тоді озвався:
– Хтось виносить речі з нашої хати.
– Це ж добре, – бадьоро сказала Вітрогонка. – Навколо тебе надто багато речей. Тих, про які пам’ятаєш, і тих, про які мрієш…
І знову заспівала.
Мумі-троль відвернувся і пішов геть. "Вона мене не розуміє", – подумав він. Услід йому линула тріумфальна пісня.
– Співай собі, співай! – буркотів Мумі-троль, ковтаючи гіркі сльози. – Співай про свою гидку зиму з чорною кригою та непривітними сніговими кіньми, про всіх отих дивакуватих істот, котрі навіть носа не витикають зі своїх схованок!
Він тупцяв до виходу з Долини, люто копаючи сніг; сльози замерзали на самому кінчику носа. І раптом Мумі-троль заспівав свою пісню.
Він голосно викрикував слова своєї пісеньки, щоб їх почула Вітрогонка і теж розсердилася.
Ось такою злою була його літня пісня:
Гей ви, звірі пітьми, що снуєте усюди незримо.
Ви сонце украли, щоб стало так сіро і зимно.
Страшенно самотній, бреду собі, втомлені ніжки,
І згадую лагідне море, дерева й доріжки
До ясно-блакитного ґанку в квітучій Долині!
Не хочу я жити в засніженій мертвій країні!
– Коли на небі з’явиться сонце і простягне до вас своє проміння, побачите, якими недобрими ви були! – вигукував Мумі-троль, уже не турбуючись про дотримання рими.
Тоді я оселюся в соняшнику,
І буду качатись по теплім піску,
Весь день зазиратимуть в вікна мої зелені дерева, бджоли й джмелі,
І небо блакиттю засяє в вікні.
А сонечко жовте, як помаранча, світитиме тільки мені!
Коли Мумі-троль доспівав до кінця свою задерикувату пісеньку, довкола запала моторошна тиша.
Він завмер і прислухався, але ніхто йому не суперечив.
"Зараз, напевно, щось трапиться", – подумав він, хапаючи дрижаки.
І справді, трапилося.
Хтось котився униз схилом пагорба, здіймаючи вихори снігу навколо себе і репетуючи:
– Геть з дороги! Бережись!
Мумі-троль завмер, вибалушивши очі.
Просто на нього летіла срібна таця зі зниклою шапочкою-ковпаком на кавник.
"Не інакше, як Вітрогонка облила їх водою з річки, – з жахом подумав Мумі-тролль, – а тепер і таця, й шапочка ожили і втікають щодуху, щоб ніколи більше не повернутися!"
Зіткнення було неминучим. Мумі-троль відлетів убік, глибоко зарившись у сніг, а десь унизу чувся сміх Вітрогонки. До нього враз долучився інший сміх… Так сміятися могла лише одна-єдина істота в усьому світі.
– Маленька Мю! – загорлав Мумі-троль з ротом, напханим снігом.
Він виборсався з кучугури, не тямлячись від щастя. Зі снігу дійсно визирала Маленька Мю. Вона вирізала у кавниковій шапочці дірки для голови та рук, а там, де мав бути живіт, цвіла вишита троянда.
– Маленька Мю! – тішився Мумі-троль. – О, якби ти знала… Усе зовсім не те… так самотньо… А пригадуєш, улітку…
– Зараз зима, – урвала його Маленька Мю, витягаючи зі снігу срібну тацю. – Гарно беркицьнулася, правда?
– Я прокинувся і не міг заснути, – не слухаючи її, оповідав Мумі-троль. – Двері не відчинялися, сонце зникло, і навіть той, хто мешкає під посудним столиком…
– Так-так, усе зрозуміло, – весело підхопила Маленька Мю. – А потім ти обклеїв усі стіни глянцевими листівками. Дуже на тебе схоже… Цікаво, чи зможе таця ковзати швидше, якщо її натерти воском?
– Непогана ідея! – озвалася Вітрогонка.
– По кризі, напевно, летітиме ще швидше, – висловила здогад Маленька Мю. – Якщо у будинку Мумі-тролів знайдеться добре вітрило.
– І якщо не стихне вітер, – додала Вітрогонка.
Мумі-троль замислено подивився на обох, а тоді стиха сказав:
– Можете позичити мій сонячний тент.
По обіді ніс Вітрогонки відчув, що насувається Велика Холоднеча.
Вона облила снігового коня водою з річки і наносила до купальні дров.
– Не виходьте нині з хати, – порадила своїм помічницям. – Бо вона ось-ось надійде.
Невидимі мишки закивали головами, а у шафі щось схвально зашаруділо. Тоді Вітрогонка подалася надвір, аби попередити решту.
– Не хвилюйся, – заспокоїла її Маленька Мю. – Як тільки мороз почне щипати за пальці, я відразу заховаюся в купальні. А Мюмлю завжди встигнемо прикрити соломою…
І крихітка помчала кригою на своїй срібній таці.
Вітрогонка попрямувала далі, в Долину. По дорозі їй стрінулося білченя з гарним хвостиком.
– Сьогодні увечері заховайся у дуплі, бо ось-ось прийде Велика Холоднеча, – застерегла вона малюка.
– Гаразд, – погодилося білченя. – Ти не бачила часом шишку, яку я заховав десь тут поблизу?
– Ні, не бачила. Пообіцяй не забути про те, що я тобі щойно сказала.
Не виходь з дупла, коли посутеніє. Це дуже важливо!
Білченя неуважно кивнуло.
Вітрогонка рушила до будиночка Мумі-тролів, видряпалася мотузяною драбиною на дах, відчинила віконце на горище і покликала Мумі-троля.
Він саме лагодив купальну одежину родини, загниваючи дірки червоною бавовняною ниткою.
– Я хотіла лише попередити, що насувається Велика Холоднеча! – гукнула Вітрогонка.
– Ще більша? – запитав Мумі-троль. – Які ж ті холоднечі бувають?
– Ця найлютіша, – пояснила Вітрогонка. – Вона прийде просто з моря, коли спадуть сутінки і небо стане зеленим.
– Це жінка? – здивувався Мумі-троль.
– Так, до того ж дуже вродлива. Але остерігайся дивитися їй у вічі, бо замерзнеш на крижинку. Станеш схожим на хрусткий хлібець, і будь-хто зможе поламати тебе на маленькі шматочки. Тому увечері не виходь з будинку.
З тими словами Вітрогонка подалася геть.
Мумі-троль зійшов у льох, наповнив водою паровий котел, понакривав ковдрами свою сонну родину, а тоді завів усі годинники і покинув будинок.
Йому кортіло побачити Крижану Пані.
Коли Мумі-троль зійшов униз, до купальні, небо зблідло і почало набирати зеленкуватої барви. Вітер заснув, сухі мертві стебла осоки завмерли непорушно біля берега.
Він прислухався. Здавалося, сама тиша дуже тихенько щось собі наспівує. А може, крига, що чимраз тугіше сковувала море.
У купальні було тепло, на столі стояв блакитний чайник Мумі-мами.
Мумі-троль сів у плетене садове крісло.
– Коли вона прийде? – запитав він.
– Скоро, – відказала Вітрогонка. – Але ти не турбуйся…
– Я не турбуюся про Крижану Пані, турбуюся про інших. Про тих, кого зовсім не знаю. Скажімо, про того, хто мешкає під посудним столиком. Чи у моїй шафі – он там, у кутку. Чи про Мару, котра лишень знає, що мовчки витріщатися.
Вітрогонка замислено потерла носика.
– Бач, – мовила вона, – чимало таємничого і дивовижного трапляється лише взимку, а не влітку, восени чи навесні. Тоді з’являються розмаїті нічні створіння, яким ніде нема притулку. Мало хто вірить у їхнє існування. Увесь рік вони ховаються від сторонніх очей, коли ж оповитий спокоєм навколишній світ стає білим, ночі довгими, а все живе впадає у зимовий сон, виходять зі своїх сховків.
– Ти їх знаєш? – поцікавився Мумі-троль.
– Лише