На білому коні - Самчук Улас
Писали на власну відповідальність. І думалося, що то з того вийде. Інстинкт не вичував приємного.
Приблизно в той же час на нашому обрії появився ще один представник тієї влади, але значно іншого тону, крою і барви. Дуже молодий, чепурний, обтягнутий, у новенькій рудій уніформі з червоною опаскою і гайовим хрестом на рукаві. Увійшов без попередження, не привітався, не зняв кашкета, у рукавицях і з стеком. Підійшов до мого столу і величним тоном почав приблизно такий діялог:
— Що це за уряд? — і глянув по стінах.
— Редакція газети, — кажу спокійно.
— А ви хто такий?
— Головний редактор.
— То маєте помістити ось це! — і кинув передо мною на стіл два руді урядові коверти.
Я глянув на них і кажу:
— Гаразд. Але ось цей, здається, адресований не до нас, а до міської поліції.
— А! Не важливо, —— і пальчиками в шкіряній рукавиці театрально забрав назад один з ковертів. Але потім кинув його назад на стіл, пробурчав "гайль Гітлер" і помпезно вийшов.
Це не шарж, це факт. Це перша ластівка цивільної влади "наці" у рудих уніформах, перше її розпорядження, розуміється, німецькою мовою, що стосувалося заборони вживання автомашин без дозволу так званого ґебітскомісара, яке було підписане так: "Підписаний — Ґебітскомісар у заступництві — Тіманн, регі-рунґсасесор".
Отже маємо й владу. А одного гарного осіннього ранку нагло рознеслася хвилююча вість: виарештувано майже всю верхівку ОУН(б), щось з дванадцять людей, на чолі з Ростиславом Волошином, який формально був лише заступником обласного начальника Карнаухова, а фактично він був дійсним керівником области від партії, як це тоді звичайно практикувалося. Було знято чимало активних людей, яких тяжко було замінити. І, розуміється, це наслідки демонстрації 31 серпня.
Ця подія наробила шуму, наша редакція, а також канцелярія Ради довір'я заповнилася прохачами допомоги, але чим ми могли помогти. Я негайно інтервеніював у пропаганді, але арешти від них не залежать. Вайс з цього приводу казав:
— І чого вони одразу поперлися з тими своїми демонстраціями? Кого вони лякають? Хай би попробували зробити таке проти більшовиків ... Там би поплатилися не десятками, а тисячами. Хай би мовчали і робили свое діло, поки їх не чіпають.
З такими аргументами, у таких обставинах годі сперечатися. Я намагався доводити, що це не була демонстрація, а похорон жертв більшовицького терору, що таке не могло пошкодити інтересам німців, а скорше навпаки, що ці арешти недобре вплинуть на наші стосунки. Вайс відповів, що це робило вигляд виразної протинімецької демонстрації.
— Ми, — казав він, — люди західньої культури, і навіть при цьому гострому режимі і в цих умовах з нами можна щось робити, зберігаючи певні норми поведінки. Дивіться на чехів. Вони мають право на більше до нас претенсій, ніж ви, але як вони поводяться. І вони на цьому виграють. Героїзм тоді героїзм, коли він дає героїчні наслідки, час героїчних леґенд за нами, ми належимо до епохи реального діяння ...
— Але чи розумно такій силі, як німецька, звертати увагу на такі дрібні інциденти?
— Можливо й не розумно, але велика сила може собі й на це дозволити, а мала, до того й нерозумна, — це вже зовсім погано. Малим силам залишається тільки розум ... Але подумайте, щоб вам зробили за таке ваші брати-слов'яни. ..
— Вони мають за це заплату. Дивіться, що діється на фронтах. Чи доцільно в наш час аж так нехтувати волю населення?
— Можливо ні, але що тут поможуть наші філософії. Сучасна Европа не розуміє сантиментів. І зважте: поки тут рядимо ми, військо, ви можете собі багато дозволити, але раджу вам бути обережними, коли прийде сюди цивільна влада. Бачили отого Ні-манна? Дурень набитий, але він буде при кермі. Оце зустрічаю його і питаю: "Ви що? їздите верхи?" "Ні, каже він, не їжджу".
