Фольклорно-етнографічні нариси та статті - Свидницький А. П.

теперешние платки, что явствует из уцелевшего в некоторых местах выражения: хуста праты - белье мыть. Слово хуста такое же собиратель­ное, как и шмаття, и означает: большие куски, больше платков, называемых обыкновенно хустками: хустка - платок, а малый платок - хустына, еще меньший - хусточка.

Теперь представим себе господина и госпожу в шматье, недовольных куринем. Они построили первую хату. «Построили хату, муж и жена взяли рядно и пошли зачерпнуть солнца, чтобы внести его в хату, потому что хату они построили без окон. Разложат рядно, солнце и осветит его. За­черпнули, думают. Складывают рядно, углы к углам, и несут в хату. Кажется, зачерпнули полное рядно и в хату ничего не внесли: вытекло солнце сквозь рядно, и в хате всетаки темно. Что тут делать? Нельзя же жить в потемках. Сели они и задумались, чуть не плачут. Вдруг, откуда ни возьмись, явился перед ними старик: «О чем вы призадумались?» - спросил он.

- Как нам не думать, дедушка! Сам смотри; построили хату и хоть брось: никак солнце не внесем.

Старик вынул секиру из-под плаща и научил их прорубить окно, а сам пошел в лес. С той поры все люди начали строить хаты и строили уже с окнами. А тот старик был не кто иной, как сам бог» (Под[ольская] губ[ерния], Брац[лавский] у[езд]). Не об этом ли старике говорит Нестор?

 

ПРИМІТКИ

 

 

ФОЛЬКЛОРНО-ЕТНОГРАФІЧНІ НАРИСИ ТА СТАТТІ

 

 

ЗЛОЙ ДУХ

 

(Народные южнорусские поверья)

 

Вперше надруковано у газ. «Киевлянин», 1872, 16 березня, № 33.

Автограф невідомий.

Включено до вид.: Свидницький А. Твори, 1958, с. 351-357.

Датується 1860 р. на підставі оголошення в журналі «Основа», редакція якого обіцяла надрукувати статтю, але з невідомих причин не опублікувала її. Стаття була написана під час навчання А. Свидницького у Київському університеті. Одна із авторських назв - «Чорт» - зазначена у листі А. Свидницького до П. Єфименка (серпень 1862 р.): «Опріч мого чорта, мовлявсь, я послав в «Основу» «Відьми, чарівниці й опирі» - народні оповідання, такі ж як і «Чорт» (в чорта і «відміна» вмістилася)».

Ймовірно, що фольклорні записи у цій та інших етнографічних статтях А. Свидницький зробив відповідно до програми збирання етнографічних матеріалів, укладеної на історико-філологічному факультеті Київського університету.

Можливо, стаття «Злой дух (Народные южнорусские поверья)» є частиною великої однойменної розвідки А. Свидницького, в якій, за спогадами В. Антоновича, висвітлювався «етнографічно-філософічний погляд на народну демонологію» («Зоря», 1886, № 11, с. 195). Сліди цієї праці, надісланої свого часу до «Основи», загубилися.

Подається за першодруком.

 

 

ВІДЬМИ, ЧАРІВНИЦІ Й ОПИРІ, ЧИ ТО Ж ПРИМХИ І ПРИМХЛИВІ ОПОВІДАННЯ ЛЮДУ УКРАЇНСЬКОГО

 

Вперше надруковано у вид.: Свидницький А. Твори, 1958, с. 357-407.

Автограф зберігається в ЦНБ, ф. 1, од. зб. 5046.

Датується 1860 р. на підставі оголошення в журналі «Основа», редакція якого обіцяла надрукувати нарис, але з невідомих причин не опублікувала його.

Подається за автографом.

 

 

ВЕЛИКДЕНЬ У ПОДОЛЯН

 

(По поводу «Быта подолян» Шейковского.

Выпуск 1-й, 1860 г., Киев)

 

Вперше надруковано в журн. «Основа», 1861, № 10, с. 43-64; № 11-12, с. 26-71, за підписом - А. Свидницький (Патриченко).

Автограф невідомий.

Включено до вид.: Свидницький А. Твори, 1958, с. 408-472.

Датується 1861 р. на підставі змісту статті, що писалася з огляду на особисті спостереження автора, зроблені під час проживання у Миргороді (зіставлення народних звичаїв на Поділлі з обрядами на Полтавщині, посилання на один із номерів «Полтавских губернских ведомостей» - 1861, №25).

Даючи розгорнутий відгук на працю українського педагога, етнографа, філолога К. В. Шейковського, Свидницький не обмежився критичною оцінкою брошури, а, широко використовуючи власні спостереження над побутом і народною поезією подолян, спробував показати органічний зв’язок тамтешніх народних звичаїв із річним календарним циклом первісної релігії,

Висновки дослідника в принципових моментах збігаються із думками російського літературного критика і публіциста Г. Є. Благосвєтлова, який, роком раніше рецензуючи брошуру К. Шейковського, критикував її за теоретичну неспроможність: «Книжечка... звичайно, не безкорисна, але з превеликими претензіями. Книжечка ніяк не хоче обмежитися своїм завданням, тобто простим зображенням побуту подолян і збором матеріалів, які до цього побуту відносяться,- він хоче неодмінно філософствувати... п. Шейковський зруйнував природну послідовність у розвитку релігійних форм і свою теорійку залишив цілком безпомічною» («Современник», 1860, № 9, с. 104-105). Студія А. Свидницького, багата в своїй конкретно-аналітичній частині, відзначалася також чіткістю наукового підходу, що дало І. Франкові підстави твердити: «Праця та дає дуже красне свідоцтво, як пильно придивлявся Свидницький до життя і побуту рідного народу і якою гарячою любов’ю обіймав його» (Франко І. Твори в 50-ти т. К., 1980, т. 27, с. 8).

Подається за першодруком.

 

…а тогда мешают в семена.

Против Нов[ого] года, ночью, после щедривок, парубки ходят по домам с Меланкою. Это род маскарада: один парубок одевается молодицею - это Меланка, другой - цыганом, третий - дідом - стариком. Этот водит козу - тоже переодетого парубка. Цыган иногда ходит с медведем (парубок), иногда бывает и лошадь. Вся эта компания входит в комнату. Под окном перед тем временем поют:

 

Ой учора ізвечора

Пасла Меланка два качурі -

Пасла-пасла, загубила,

Шукаючи, заблудила,

Приблудила в чисте поле;

В чистім полі Василь оре:

«Васильчику-чичерчику (чебчику, вероятно)!

Посію тебе в городчику;

Буду тебе доглядати;

По тричі на день поливати,

Щосуботи проривати,

За русу ко́су затикати,

До церковці виряджати».

Наша Меланка ложки мила,

Ложку, тарілку упустила. 116

Ложку, тарілку доставала,

Тонкий хвартух замочала (или замочила)

«Повій, вітре буйнесенький,

Висуши хвартух тонесенький;

Повій, вітре, кріз ворота,

Висуши хвартух краще злота;

Повій, вітре, сяк-так, сяк-так,

Висуши хвартух, як мак, як мак».

Пустіть Меланку -