У пущі - Леся Українка
Деві
Я буду вірить,-
тоді побачу їх?
Річард
Побачиш, певне.
Дженні
А татко каже - гріх в такеє вірить.
Річард
А коли віриться?
Дженні
Читать святе письмо,
і розум просвітиться.
Річард
Але мрія
зостанеться.
Входять Едіта й Крістабель; з ними Годвінсон і Джошуе Кембль, обоє коротко обстрижені, Годвінсон у довгополій одежі не то ученого, не то духовного, Кембль у простому пуританському вбранні.
Годвінсон
Мир сьому дому!
Річард встає, мовчки вклоняється. Деві і Дженні відходять набік, Дженні вітається з жінками. Деві ховається в ванькир.
Кембль
Мир вам!
Річард
Як маєтесь, шановний пане Кемблю?
Кембль
(не відповідаючи Річардові, до Дженні)
Ти тут чого?
Дженні
(змішавшись)
Я тільки що прийшла…
До пані Крістабелі…
Кембль
(поглядаючи на Річарда)
Слухай, дочко,
ти теє «панькання» мені покинь.
Ми всі брати і сестри у Христі,
і всім повинна просто «ти» казати,
хоч би й самому королеві. Тямиш?
Дженні
Я розумію, татку.
Кембль
(до Річарда)
Ти, молодче,
либонь, не звик до нашої простоти,
але й тобі пора вже забувати
звичаї нечестиві.
Річард
Я й не мав їх.
Годвінсон
Хто між папістами пробув три роки,
той їх звичаї чей же переймав.
Річард
Італія від нас одстала в вірі,
але звичаю може й нас навчити.
Едіта
(до Крістабелі)
Ти там прилагодь братові полудень,
бо як іти, то треба вже збиратись.
Крістабель заходжується коло печі. Дженні помагає їй, вони стиха розмовляють.
Річард
Куди се? Я нікуди не збираюсь.
Кембль
Ми се тепера врадили на зборі,
щоб батьку Годвінсону дім поставить.
Річард
Мені здавалось…
Годвінсон
Так, я маю хату,
але громада з добрості своєї
замість хатини кам’яницю хоче
для мене збудувать. Не так для мене -
я б сам на те не згодився ніколи,-
як, власне, для громадського добра,
бо в мене будуть люди по суботах
збиратися на бесіди побожні.
Тепер се при тісноті невигідно.
Хоч я казав громаді: шкода праці…
Кембль
Та що там, батьку, як уся громада
та рушить шарварком, то і недовго
триватиме та праця. До зими,
либонь, скінчиться.
Річард
Та зима вже хутко.
І то навряд, щоб громадяни всі
могли на сю роботу стать.
Кембль
Чому ж би?
Річард
Бо ще не всі собі оселі мають.
Едіта
Зате для всіх нас вогнище духовне
горітиме в учителя оселі.
Кембль
Так, Річарде, бери своє начиння
і хлопця…
Річард
Хлопець дуже притомився,
та й він малий для шарварків громадських.
Кембль
Ну, сам приходь.
Річард
Не знаю, чи прийду.
Кембль
Чому ж не знаєш?
Річард
В мене час не вільний.
Я ще раніше обіцяв сусідці
поставити їй комина в хатині,
як тільки вдома вправлюся. Сьогодні
я мушу йти до неї.
Едіта
Я гадаю,
що та сусідка може ще й пождати.
Річард
А я, матусю, думаю інакше.
Кембль
Та-бо громада врадила, щоб братись
усім до діла.
Річард
Я не був на раді.
Кембль
Ти б міг прийти.
Річард
Мене ніхто не кликав.
Едіта
Я кликала.
Річард
Мені ти не казала,
що там на зборі ще й обради будуть,
я думав - то зібрання молитовне.
Кембль
Воно таке й було, та заразом
ми зважили й порадитись про справи.
Та все одно - був чи не був на раді,
а вже коли громада вся рішає,
то всяк примушений рішинця слухать.
Річард
Хто має силу з примусом боротись,
той робить завжди тільки по охоті.
Кембль
Я ж думаю - охота в тебе єсть.
Річард
Дозвольте вже мені про теє думать.
Кембль
Але громада не питає думки
того, хто супротивиться рішинцям.
Що хочеш, думай - а коритись мусиш.
Громадська влада - то єсть божа влада,
і всяка думка хай мовчить при ній.
Річард
Так говорить не личить пуританам!
Годвінсон
Чому ж би то не личить? Поясніть!
Річард
Бо якщо ми не думку боронили,
то я не знаю, за що ми боролись.
Годвінсон
За боже слово! й за громадську волю!
Річард
А в чім, по-вашому, громадська воля?
Кембль
А в тім, що ні король, ні парламент
ламать не сміє присуду громади.
Громада - вільне й незалежне тіло.
Годвінсон
(з погрозою в голосі)
Громада власні парості негідні
рубати може і в вогонь вкидати,
і їх ніхто не сміє боронити.
Річард
(до Годвінсона)
В такій громаді, справді, повна воля
всім фарисеям.
Годвінсон
Річарде, до чого
ви се сказали?
Річард
Sapienti sat. 8
Годвінсон
(встає)
