Побіда Хмельницького під Збаражем і Зборовом - Нечуй-Левицький Іван

Але ніде було дітись: їм хотілось мерщій вернутись додому, до господи. Король згодився на ті постанови, умови, й цей мир через те й зоветься зборівським миром. Королівська і панська ласка була не велика: козаки одвоювали собі од поляків ті давні свої вольності, що вони мали ще з давніх-давен. Хмельницький присягнув на вірність і підданство королеві і, впавши на одно коліно перед королем, поцілував його в руку: очевидячки тоді ще в його не було думки одривати Україну од Польщі.

11. Побідний в'їзд Хмельницького у Київ.

Другого дня поляки і козаки розійшлися: король з військом пішов до Львова, Хмельницький і хан пішли до Збаража. Так скінчилася війна під Зборовом. Багато було пролито української і польської крові, а Хмельницький мало придбав добра для України. А був саме добрий час для козаків і для України, та Хмельницький не дійшов до самого кінця. Він добре провчив польських панів, але пожалкував польського короля, того короля, котрий уже був одняв од його гетьманство і поклав ціну за його голову, оцінувавши її недорого; того короля, що встоював за польських панів і за Польщу, а не за козаків, за український народ і за православну віру. То був добрий, щасливий час для України, який рідко траплявся для неї, побитої лихою долею та злиднями. Хмельницький міг взяти в полон та неволю короля, котрий був уже в козацьких руках, він міг зовсім одбитись від Польщі, одірвати Україну од неї і зробити її незалежною й самостійною. Та Хмельницький не хотів іти так далеко. Він присягав і кланявся тому, кого переміг і побідив тоді, як йому поклонились до землі побиті вороги України. І Хмельницький знов поклав Україну в домовину на довгий час, звідкіль вона була вигулькнула на світ Божий під Збаражем та під Зборовом. Хмельницькому на віщось був потрібний король, хоч він уже обходився без його, а той король для України був так потрібний, як торішній сніг. Богдан тоді ще не мав на думці одривати Україну та Білу Русь од Польщі.

Вернувшись під Збараж, Хмельницький оповістив голодним полякам про Зборівський мир. Як би вони посиділи ще три дні, то були-б повмирали од голоду. Їх випустили з окопів. Бліді, замлілі, худі, змарнілі, аж страшні, повиходили поляки, буцім живі мерці, з своїх нор. Зони йшли і валились од вітру, один вів другого попід руку. В кого був кінь, той держався за кінський хвіст. Всі радісно кинулись на хліб та чисту воду… Хмельницькій дав їм королівський лист, щоб вони заплатили своїми грішми татарам сто тисяч талярів. Палкий та непоміркований Вишневецький почав змагатись, кричати, лаятись, та сваритись, але мусів витягти гроші з кишені й оддати татарам. Татари пішли в Крим, набравши вволю польського добра.

Хмельницький з великою славою вернувся на Україну. В кождім містечку, де він ішов, дзвонили в дзвони, люди виходили йому на зустріч з хлібом, сіллю та образами. Незабаром потім Хмельницький в'їхав пишно в Київ. Лежачи ниць перед образом в Києві, Хмельницький заливався сльозами:

"Радійте, брати!" — промовляв Хмельницький, — "українська сила переважила й перемогла польську. Тепер цілий світ знатиме, що то козаки!"

"Та не буде краще, та не буде лучче, як у нас на Вкраїні; бо не має жида, бо не має ляха, не буде ізміни", — виспівував тоді нарід думи про Богдана по усюдах. І то був справді ліпший рік для України, рік визволення народа від панщини, від ляхів, від жидів.

З Києва Богдан поїхав до дому, до Чигирина і почав жити дуже пишно. Він тоді мав стілько добра і грошей, скілько буває в царів та королів. Чигиринський полк і три тисячі нанятих татар завжди стояли сторожею на варті коло його двору…