Побіда Хмельницького під Збаражем і Зборовом - Нечуй-Левицький Іван
Над кождим полком був настановлений полковник, і в його полку була така сама старшина, як і коло гетьмана. Всіх начальників і самого гетьмана вибирала і скидала, "козацька рада". Але за часів гетьмана Хмельницького в "Раді" мав спіл ввесь народ, бо тоді і козаки й народ мали право вибирати і скидати старшину й гетьмана.
В той час польське військо готувалось до битви з козаками. Король Ян Казімір настановив за приводця війська пана Фірлея. Князь Єремія Вишневецький знов образився і покинув польське військо, але як прочув про страшну силу Хмельницького, то сам приїхав і став під рукою Фірлея. Поляки вибрали на Волині для битви з козаками Збараж і стали під містом. На горі стояв міцний замок, під горою було місто, обкопане ровом. Поляки стали під Збаражем і почали окопуватись окопом і насипати вали.
Хмельницький виступив з Чигирина і помалу йшов на Волинь. До його прийшов на поміч кримський хан Іслам-Гірей з татарами і навів з собою кримських татар в кожухах, вирернутих наверх вовною. Прийшли на поміч козакам і донські козаки — та навіть з Кавказських гір черкеси з чупринами, позакручуваними за ухо по-українськи. Турецький султан прислав Хмельницькому шість тисяч турків; кождий, хто хотів, приставав до козаків і не просив плати, бо кождий знав, що поживиться від багатих панів. Хмельницького військо було велике. Поляки, почувши під Збаражем, що на їх іде така страшна сила, з переляку й поопускали руки.
5. Польські окопи під Збаражем.
Двадцять восьмого червня перед самим св. Петром, поляки сподівались козаків під Збаражем що-години, а окопи були ще неготові. На св. Петра, в п'ятницю Фірлей вислав виглядати на розвідки загін Сіраківського. Тілько що він далеко од'їхав од окопів, як проти його на зустріч почала йти велика сила татар. Загін Сіраківського почав втікати. Татари догнали його і розбили до чиста. Сіраківський ледве втік до Збаража — і сказав, що Хмельницький от-от незабаром буде під Збаражем. Як на то теж серед ясного неба десь взялася маленька хмарка; блиснула блискавка, вдарив грім, потрапив у корогву, що стояла коло намета самого Фірлея, і розбив держално. Це здалося для всіх недобрим знаком. Коли одразу піднялася курява; поляки почули страшний крик та галас і побачили татар. Окопи були неготові. Пани позакачували оксамитові рукави своїх дорогих кунтушів, кинулись до заступів і копали цілу ніч, а все таки не окопались навкруги. З одного боку, де був ставок, окопів зовсім не було. Аж тут насунули, як ті хмари, й козаки. Хмельницький глянувши, що окопи не доведені до кінця, промовив: "справимо-ж тепер бенкет ляхам".
Зараз після Петра почалися передніше за війну герці: козаки й поляки вихвачувались на конях і билися подекуди поодиноко. В неділю першого липня, Хмельницький пустив на те місце, де не було окопів, татар та козаків. Поляки попереду одтисли й одбили їх: але козаки вдарили разом з тридцяти гармат, а татари посипали на їх стрілами, і вони мусіли повернутись за окопи. В понеділок, другого липня, Хмельницький післав гадяцького полковника Бурлая з полком до ставка, де не було окопів. Сміливо напав Бурлай на польську і на угорську піхоту. Він плавав по Чорнім морі, завоював Синоп, завдавав страху туркам в Царгороді. Сміливо Бурлай загнався в самий польський обіз. Поляки перелякались і крикнули на Фірлея, що їм не можна битись з такою силою, і що треба втікати до Збаража в замок. Один князь Єремія Вишневецький, Лубенський дідич, не боявся. Грізно він крикнув на полохливих панів, і вони притихли.
"3а мною, брати, кому смерть люба!" крикнув він і кинувся на Бурлая. Козаки подались до ставка. Багато їх потонуло; загинув і Бурлай. Морозенко кинувся помагати гадячанам; але його відбили; він сам ледве всидів на кони і трохи не попався в полон, в неволю. Хмельницький побачив, що не візьме польського стана нападом, і постановив собі обступити його навкруги, бити з гармат і заморити голодом. За одну ніч козаки насипали кругом польського стану вал, вищий од польського і поставили на йому гармати.
Рано третього липня козаки вдарили з гармат з валів просто в польський стан. Тоді поляки побачили, що вони дуже широко розтягли окопи, і другого дня окопались другим валом багато вужчим, вигнали за окопи непотрібні коні, а самі рушили за ті нові окопи. Тілько що вони ввійшли за нові окопи, козаки кинулись за ними вслід і насипали ще вище окопи та знов почали бити з гармат в поляків. Поляки насипали свої вали ще більше, а козаки і собі насипали такий високий вал, що з його можна було влучити кулею собаку в польських окопах. День і ніч козаки смалили з гармат на поляків. Кулі сипались, неначе град. Пани розібрали свої шатри, прикрились корогвами, потім як нічого не помогало, почали обкопувати себе й коней. Кожний пан викопав собі яму та й сидів в ній як кертиця у норі. Тоді поляки обкопались третій раз ще тіснішими окопами, вже під самим містом; але як тільки вони рушили з місця, щоб сховатись за новими окопами, козаки кинулись на задніх і побили велику силу поляків. Через три години козаки й собі вже насипали такий високий вал, що як тілько котрий пан висунув голову з своєї нори, козаки зараз стріляли в його. Козаки зовсім закопали поляків і місто Збараж. Щоб швидше забрати поляків, Хмельницький казав копати під землю великі нори, чи печери, попід валами в саму середину польського стану. Поляки побачили, що козаки чогось перестали стріляти з валів, і догадались: вони ставили на землі миски з водою і клали бубни. В декотрих місцях бубни гуділи, а вода в мисках ворушилась хвилями. Поляки догадались, почали і собі копати печери насупроти козаків та й здибались з ними під землею. Там в темних норах бились козаки з поляками, наче в пеклі.
6. Голод у польському таборі.
На лихо панам в їх місті повиходили вся харч та поживок. Привезти через козацький стан не можна було ні за що в світі. Пани почали їсти коней. Коли не стало коней, вони збирали й їли здохлятину з тих коней, що були постріляні. Жовніри збирали їм в місті котів собак і мишей, а як поїли й це добро, то здирали з возів шкури, краяли на шматочки чоботи, розмочували в воді і їли. Декотрі гризли зубами спеклу землю. Козаки накидали в воду трупів, і пани мусіли пити воду з сукровицею. Настала літня спека. Трупи гнили і смерділи: їх не було куди вивозити, не було де ховати Козаки і селяни ще надто глузували з панів, одпочиваючи на валах:"А коли ви панове, будете одбирати чинш на Україні?" — кричали селяни "от уже рік минув, як ми вам нічого не платили, чом оце ви не загадуєте нам на яку панщину? Годі вам уже держатись! Тілько дурно кунтуші понищили та сорочки подерли, по шанцях лазючи. Того вам наробили ріжні здирства, як оте очкове, панщина, та сухомельщина. От тепер козаки добре вам заграли в дудку!"
7. Бунт польських лицарів і підступ Вишневецького.
Пани побачили, що їм доведеться пропасти, почали просити у козаків мира. Вишневецький виїзджав з окопів і переговорювався з ханом. Кисіль з панами приїзджав до Хмельницького. Хмельницький домагався, щоб йому видали Вишневецького, Конецьпольського і інших панів, і щоб границею між Польщею й Україною була ріка Вісла. Пани не згодились і дали одповідь, що не мають права без короля одділювать Хмельницькому границю. Хан Іслям Гірей розсердився, довго стоячи під Збаражем, покликав Хмельницького і сказав йому:
"Як ти за три дні не забереш поляків, то доведеться тобі дорого викуповатись. Ти обіцяв заселити мені Крим ляхами, заселиш ти його своїми козаками".
Хмельницький виїхав до козаків і казав їм лагодитись до приступу. Поперед усього він казав до дручків попривязувати поляків, забраних у полон, і начепляти їм на шиї мішків з землею, щоб їх не брала куля. Потім їх поставили рядками, ще й підганяли ззаду нагайками За ними виступили козаки з драбинами, крючками і ланцюгами… Вже козаки перелізли в декотрих місцях через окопи і різали панів. В польськім стані був такий дим, що один поляк не бачив другого. Пани закричали:
"Не можна нам довше держатись. Киньмо гармати в замку, покиньмо два полки, а самі втікаймо!"
"Куди ж ви втічете!" — сказав Вишневецький, — хіба причепите крила собі і коням та перелетите через козацький стан. "Будемо битись до останку" — крикнув Вишневецький і кинувся на козаків, перескочив через окопи і розігнав селян.
Другого дня козаки знов полізли по драбинах на вали, били панів і витягали гаками на вал вози з польського стану. Вже пани почали гримати на Вишневецького за те, що він не дав їм ні втікати, ні віддатись козакам, та ще й дурив, що король швидко прийде на поміч. Князь Єремія сидів з панами в наметі, думав, думав та нічого не видумав. Пани побачили, що вже настала їх остання година. Коли це одразу прилетіла стріла, ніби од козацького стану, і впала перед ногами Вишневецького. На стрілі стримів папірець, а на ньому було написано:
"Я поляк, хоч мушу по неволі служити Хмельницькому, даю вам звістку, брати поляки, що король ваш за п'ять миль з відціль йде з великим військом; ждіть і сподівайтесь короля!"
Ту штуку вигадав сам таки Вишневецький. Він звелів одному свойому приятелеві пустити стрілу між панів. Пани дійсно повірили і почали ждати та сподіватись од короля війська на поміч. Сам Вишневецький нічого не знав про короля й його військо. Коли вістка за те, що польський король вже недалеко, рознеслась по обозі, оповістив Вишневецький, що дасть велику нагороду тому, хто перейде через козацький стан і дасть знати про усе королеви. Знайшовся шляхтич Стомківський. Йому дали лист до короля, в котрім просили, щоб прибував з військом до Збаража, як найшвидше! Одинадцятого серпня, в спасівку, Стомківський перебрався за українського селянина і в ночі сів на човен, переплив ставок, і як козаки покотом спали, рачки переліз через козацький стан. Як стало світати, він заліз в очерет на болоті і сидів там цілий день. Другої ночі бур'янами відійшов далеко, побіг через села, і прибув до містечка Топорів, коло Бродів у Галичині, де в той час стояв Ян Казімір.
8. Король іде польському війську на підмогу.
В той час, як козаки бились з поляками під Збаражем, король Ян Казімір дав загад панам збиратися у військо. Кожний пан виїжджав на війну з кількома служниками на конях; за ним їхав віз повний харчів: сухарів, шинок, оцту, горівки.
