Світ душі (збірка) - Олійник Галина

Любимо. Бачимо. Губимо
І не цінуємо час.
Недосконалі з'явилися люди ми —
Обманюємось раз у раз.

Мрії-ілюзії, думи-розпусниці,
Досвід не милує вас.
Ще не забули зеленої вулиці…
Зраджені, вкотре крізь терни вернулися
В мій сокровенний палац.

15.08.16


Вір — і мрія
Здійсниться

Темні ночі і сонячні днини,
Як завжди, у відвертому дусі.
Щиро плачу і щиро сміюся…

Момент

Приємно ступати просторами серця.
Іти і не знати всього наперед,
Надвечір мрійливо вдивлятися в небо,
Творити таємність, не кажучи слів.

Вночі задивлятись на сяючі зорі,
Казкові видіння і мамині мрії…
І жити, і мріяти тут і сьогодні,
І тихо шептати: "Майбутнє зажди"!

16.07.15

Хай буде легко

Єднання світла, щирості, добра
І відчуття незмінної дитини,
Всевишнім подарована пора —
Безцінний дар — стрімкі роки-хвилини.

Сузір'я незабутніх відчуттів,
І теплий дощ, і в променях веселка —
Життя, що не шкодує кольорів.
Хай буде щирим все. Хай буде легко.

Хай буде доля подихом легким!
Натхненні здатні диво сотворити.
Це щастя — бути завжди молодим…
Шукати… Сподіватися… Любити…

22.01.11

* * *
Негадані злети… Щасливі безсоння…
Яскрава усмішка… Бажання в очах…
Допитливу ніч прожену з підвіконня…
Омріяне щастя — у звичних речах.

Жадане і світле, легке мов пір'їнка
Торкнулося серця, затьмарило світ.
Омріяне щастя у тім, що я ЖІНКА.
…Вірю. Люблю, не питаючи літ.

25.10.10

Мандрівники

Я знаю, хто ти…
В погляді читаю: тобі не загубитися в імлі.
Навіщо стрілись?
Не роздумуй. Знаю. Ти серце розбудив
І я не сплю —
Життям подорожую
і люблю
Усіх, кого стрічаю на Землі.

22.07.16

Я — душа

Пелюстків торкаюся вустами —
Переймає дух натхнення злет,
Я — душа, нескорена вітрами, —
Жінка, з ласки Божої — поет.

Під покровом вірних дня і ночі
Відчуття народжені мої, —
То — дитини радісної очі,
Безтурботний гомін течії.

Я — душа, закохана у вічність,
Трель дзвінкої пісні солов'я,
Промінець грайливий, неба ніжність,
І волошка в золоті жнив'я,

І діброва, й дощик над полями,
І травинка, і суниці плід,
Блискітка, що любить до нестями
Гармонійний неповторний світ.

10.02.11

* * *
Коли зоря заграє в небокраї,
Довкола оживуть блаженні звуки,
Розтану таємничо у розмаї,
Забувши про всілякі запоруки.

Зворушена, торкнуся обережно
Світанку, що в серпанку голубому…
Окрилена, закохана безмежно,
Відкриюсь дивовижному — земному.

День принесе омріяне і нове.
Грядущі миті, як волошки в житі…
Погляну в небеса, всміхнусь і знову
Подякую за все, що є на світі.

24.05.11

Душа

Співали ангели над нами,
Як ми зустрілися в юрбі,
Чужі і рідні до нестями…
І я дозволила собі
Відверто марити — летіти.

Ловити неба зорепади,
Плекати солодко думки
І вірити, і визнавати —
Які ж ми двоє — диваки…
Мчимося віддано, як діти,
Хвилюючи траву і віти.

Нас прихистили дні і ночі.
Зелена постіль у гаю.
Хотів… Хотіла… Дуб пророче
Все шепотів: "Живу в раю".
Хто міг нас так благословити?..
Чарівні трелі… Тиша… Квіти…

У верховітті небо грало,
Відлуння тайно принесло
Те, що нас вдвох віки шукало…
Якесь піднесене тепло
Зуміло все заворожити.
Земля весніє почуттями,
Щезають витвори імли,
Відкрилась сокровенна брама…
Душа обрала нас батьками,
Щоб найщасливіші були…
Ми навчимо її любити.

02.09.15

Покликання

З тобою серцем назавжди —
І не питатиму.
Якщо попросиш геть піти —
Оберігатиму.

Коли спокуса підійде —
Явлюся ангелом.
Якщо пустеля не мине —
Вклонюся явором.

Не пересохне твій ручай —
Добру здійснитися,
За щирий блиск в твоїх очах
Завжди — молитимусь.

Щоб не згубився у журбі —
Зійду загравою.
Мене судилося тобі
Назвати мамою.

26.11.14

Розмова з Ісусом

Не прагнучи немислимих чудес,
Під молитовне шепотання бджіл,
Розкрила пелюстки душа-сверіль
І доторкнулась глибини небес.

У подиху квітучої меліси,
В дитиною промовленому слові,
У вітрі, що блукає по діброві,
Відчула радість, скинувши завісу.

Безкрає Серце, впізнаю Тебе
У тім, як настає пресвітлий ранок.
Блаженний нескінченний віщий сон —
Реальний світ. В нім я не перестану…
Звучи, звучи, осанно!

04.04.16

Це все душа

Чути — завдячують весні…
Як хтось посеред ночі мріє.
Не нарікаю, Боже… Ні.
Це все душа… Вона німіє,
Не докричавшись до душі.

О, незвичайний зорепад!
Дійти б і доторкнутись неба…
У чім принада вічних зрад?..
Не треба лестощів… Не треба
Долонь нещирих на плечі.

Непросто глибоко в собі
Недосконалість відшукати,
Не розчинитися в юрбі…
І мріяти…
І довіряти…

18.07.16

Малі серця — бережи, Всевишній

Малі серця — бережи, Всевишній
Поки допитливі оченята
Впізнають світ і святий, і грішний…
Моє беззахисне ангеля ти.

Не відпускаю тебе від себе…
Така щаслива, така багата.
В мені злилися земля і небо,
Хоча вночі не вдалось поспати.

І заспівала, і обігріла,
Заколисала тебе, малого…
З тобою подумки полетіла
У світ прекрасного і земного.
29.10.14

Кроки

Іще несмілою ходою
Ішла, тримаючись за руку.
Шлях так і вабив далиною…
Дідусь ним вів свою онуку.

Дівчатко, ласкою зігріте,
Відчуло, як співає вітер,
Як сперечаються сороки,
Як Всесвіт мовив: "Перші кроки".

…Мені раділо все на світі.
Живі і досі перші миті.
Дитинства виявилось мало.
Дідусь…На жаль, його не стало.

Іду, несу, не відпускаю
Тонкої золотої ниті,
Чекаю, як в дитинстві жовтня…
Сентиментальна. Не самотня.

27.01.09

Це просто…

Це просто день. Що — сум'яття у вирі масок?..
Людська душа, не жде вина,
Не знає часу.

Її б почути — віднайти щаблі в майбутнє.
І стане легше далі йти.
Дарунок — будні.

Це просто ніч. Що в темноті шукати правди?..
І день, і ніч — все на Землі —
Життя насправді.

10.12.15

* * *
Відрікшись безглуздих утіх,
Що нам пропонують сьогодні, —
Творімо молитву Господню —
За себе, за рідних, за всіх.

Відрікшись безглуздих ідей —
Покаймось, щоб серце розквітло.
Навчаймось любити дітей —
Вони випромінюють світло.

14.02.14

Вічне питання

Серце Безкрає, скажи мені: Хто я?
Нащо мій голос лине і лине?
Не почуваюсь ніколи самотньо…
Завжди з Тобою.

Бачила сон: круті сходи у небо.
Йшла. А в мені не вміщалося щастя
І не бентежили сумніви жодні…
Легко. Не страшно.

Повів натхнення — твір народився,
З ним відчуваю любов твою, Боже.
Рідний, далекий, мій подорожній…
Хто я для нього?

13.06.16

Витівка Творця

Ніхто у світі цім недосконалий —
Ні знаменитий, ні зовсім незнаний…
А сонце бездоганне в небесах —
Красу не передати на словах.

Хорали лісу і потічків гра…
Як досконала будь-яка пора,
Духмяні квіти, зорі, тихі ночі…
Як бездоганні у коханих очі!

21.10.12

Вір — і мрія здійсниться

Пригадала забуте в цю мить на світанні:
Те, як радо крізь біль дарувала життя,
Перші кроки і речень невміле складання,
Виховання тебе і себе відкриття.

Відпускаю у світ, відпускаю, дитино,
Задушивши непрохані сльози в собі.
Відганяла донині прощання хвилину,
Що судилось відчути мені і тобі.

Рушив потяг. Протяжно гудки пролунали.
У вагоннім вікні ясне сина лице…
"Вір — і мрія здійсниться", — услід промовляла,
А в самої в душі переплуталось все.

Відпустила тебе, відпустила, дитино,
Попросивши у Бога дорогу легку.
Вишивала тобі на добро скатертину —
Щедра доля на ній у вишневім вінку.

24.04.14

Енергія щастя

Не можна недооцінити
усмішки щирої тепло,
Легкі небесні колорити
і сонця життєдайне тло,
Як неможливо не любити
і не цінити хвилі ці…
Все те, без чого і не жити, —
керує пензлем у руці.

16.11.12

То не кінець

То не кінець, коли ти бачиш крапку.
Коли душа безсила від пожеж —
Іди і віддавайся без остатку
Життю, що плине і не знає меж.

Цінуй реальність, що дарує й краде,
Здіймай свій парус — віє вітерець,
В розчаруванні не шукай розраду —
Люби… Й відкриєш — щастя острівець.

02.04.12

Сльози птаха

Вогнями слів поранена душа.
Вночі ридає, щоб ніхто не бачив.
У дзеркалі-очах — смілива вдача,
Душа співуча — не проста душа.

Правдива, не захищена ніяк —
Чекає, вірить, любить до нестями.
Скупих очей не розпізнала знак,
Не радилася вкотре з відчуттями.

Затихни. Потерпи. Знайду. Прощу.
Ідилію побачила в омані…
Зрікаючись себе, йшла на світанні
І вкотре сліпо вірила дощу…
Він дозволяв завжди себе любити.

Не варто блискавку впускати в храм…
Змирялася, а сутність голосила:
"Як хочеться повірити очам,
Які б усе правдиво сповістили.
Які б ясніли. Які б любили".

Не знає сну поранена душа —
Відкрита, як вночі осіннє небо,
Для когось рідна, а комусь чужа…
А щастя… "Щастя зовсім не далеко", —
Хтось незбагненний віддано втіша…

Здіймає крила і летить душа
В мелодіях-віршах.
До Тебе.
01.05.16

Які ж ми різні в цьому світі

Які ж ми різні в цьому світі!
Когось вчимо, а хтось вчить нас.
Життя земне найкращий час,
Щоб розпізнати, що є дійсність,
А що ілюзія своя.

Доволі легко, ненавмисно
З'явилася цікава думка.
Хто ж це душі торкнувся лунко?
Творю молитву. Упізнала.
Господь осяює мій шлях.

Скоряю далеч заповітну —
З благословення й перешкод,
Із туги, радості, з пригод…
Іду і вчусь розпізнавати,
Що шле диявол, а що Бог.

Провідники. Чия це воля?
Що в цім житті обрали ми:
Обитель світла чи пітьми?
Охороняйте своє серце —
Там джерело всього життя.

Які ж ми різні в цьому світі!
Когось вчимо, а хтось вчить нас…

13.06.16

Мріяти = житии

Що лаяти тоненьку соломину?..
Один Господь лиш знає, як було б.
Випробування створюють Людину,
А почуття здіймає на крило.

Не можна знати, що вночі насниться.
Не можна обирати навмання.
Нехай собі летять в гаї синиці,
А з ними і хвилини сум'яття.

Пізнають очі день, що за горами,
Він неодмінно стане відкриттям —
Допоки є думки і почуття,
Допоки небо знане журавлями —
Існує на Землі людське життя.

16.08.16

Як добре народитися на світі

Як добре народитися на світі
І мамин голос слухати вночі,
Розказувати всім, як пахнуть квіти,
І зустрічати з радістю дощі.

Як добре пізнавати все довкола,
Бентежити питаннями усіх,
Зцілити цуценя сумне і кволе
Й дізнатись, що це вчинок, а не гріх.

Як добре мандрувати вірним шляхом —
Стрічати щирих друзів, ворогів,
І надихатися крилатим в небі птахом,
Що не злякався руйнівних вітрів.

Як добре шаленіючи кохати —
Чекати задушевної весни
І вірити, смирятися, прощати…
Торкатися легенько таїни.

Як добре прокидатися ночами
І слухати, як дихає Земля,
Не забувати всіх, хто вже не з нами
Життя благословенне прославля.

Як добре у ладу з собою жити,
Творити добрі справи повсякчас,
Через молитву з Богом говорити,
Осмислити один-єдиний шанс…
І ні про що ніколи не жаліти.
Як добре народитися на світі!

15.04.16

Ангели поміж нас

Чи знаєш, друже: Ким ти є насправді?
Чого твої свята і будні варті?
І справи? І не сказані слова?
Чи відчуваєш те, як при свічі,
Життя твоїй вимолюють душі?
…І ти укотре оминув спокуси,
Сказавши: Не спіткнусь.