Світ душі (збірка) - Олійник Галина

—
Пробачай мені такому…
Розумієш, річ не в тому,
Що літав у полі, в гаї.
Вербо, — я ж тебе кохаю! —
Умовляє. Повіває.
Стан вербовий обіймає.
А вербу мов хто зурочив:
Бачити його не хоче,
Все горює, ронить сльози,
Плачуть з нею верболози.
Ось одна сльоза упала
В куширі, де жаба спала:
— Що за диво, за химера.
Ти видав таку холеру, —
В синім небі сонце блисне,
Дощ іде, а чи хто кисне? —
Тут зозуля прилетіла,
Розтлумачить в чому діло,
Бачила, мовляв і чула
Все на світі й позіхнула.
Жаба кумка: — Зрозуміла,
Не біда це — чи й не діло.
От дурненька гірко плаче —
У вітриська вільна вдача.
Не удержиш — полетить
А життя не зупинить.
Марно сльози розпустила,
Розбудила, намочила.
Краще б ти не горювала,
А з лататтям пліткувала. —
Жаба тішилась, навчала,
А до неї причвалала
Довгонога чапля біла,
Підхопила й миттю з'їла.
Без й вагань і каяття
Мовила: — Таке життя! —
В холодку вербових віт
Чаплю мудрий ждав обід.

20.03.09

У Рябинівському гаї

По золотавім листі клена
Дощу скотилася сльоза.
По-царському кущі й дерева
Вдягала осінь молода.
У платті сонячнім береза,
І деревій, і кропива
В такому захваті від клена,
Що листя-зорі розвіва.
В багряних китицях калина,
Яскраві глід, горобина,
Черемха під сосновим чубом
В намисті юна і чудна.
Вітрець гойдає віти дуба,
І жолудями, як на гріх,
Позасипав ожинам очі,
Сказавши, що це оберіг.
Довкола пахнуть зрілі трави,
Опале листя і гриби,
А там, де виросла отава,
Хтось погукав: — Сюди, сюди! —
Серед ідилії земної
Чорнявий терен не на жарт
Так розлютився на ліщину,
Що аж іде від нього пар.
Тополя просить: — Годі, годі
Вам сперечатися дарма,
Яка різниця хто найкращий,
Коли попереду зима. —
Як розсудити нерозумних?
Як помирити назавжди?
Можливо, ти премудрий дубе?..
Дуб відповів: — Зажди, зажди. —
Назавжди сварку зупинити
І врозумити без вагань
Зуміє молода цариця,
Вона цінителька вбирань,
Її сліди — дива осінні,
Туманні ночі, ранки сині. —
Усі у гаї зашуміли:
— Де ж вона? Куди поділи? —
Цю діву небо і земля.
— Її не видно звідсіля, —
Сумно мовила тополя. —
Може, ти, вітрисько, знаєш?
Ти і в гаї, ти і в полі…
Де ти тільки не буваєш
І навмисно й мимоволі. —
— Ні не знаю, але бачу
Її дотики, що наче
Тиха вранішня зоря. —
День осінній догорає,
Вітер нишпорить, шукає
Найпрекраснішу дівчину,
Щоби терна і ліщину
Помирити, як годиться.
Бачить, крадеться лисиця.
— Лисонько! Можливо, знаєш,
Де красуня спочиває —
Молода, дбайлива Осінь. —
— По горі Зеленській в просі
Я недавно пробігала,
Зустрічала щедру Осінь —
Сон мені подарувала.
Там я курочку спіймала
У дворі, де пес старий,
Як і я — рудий-рудий,
Спить без просипу щоночі.
Шкода сон той не пророчий.
Де вона тепер блукає?
Може, в полі, може, в гаї. —
Вітер далі полетів
Осінь-дівоньку шукати.
Золоті довкола шати
Все шумлять, шумлять, шумлять.
— Де ж ти, Осінь? Відгукнися.
Нема в гаї. Нема в лісі.
У селі, що за рікою —
Не стрічався я з тобою.
Де шукати, вже й не знаю.
Що там твориться у гаї?
Не злічити всіх пліток, —
Вітер мовив і подався
У забутий ним ярок.
Там, де рута й досі квітне,
Він побачив ноги босі:
Серед верб густого віття
В гамаку тихенько спала
Стомлена, чарівна осінь.
Вітер взяв її на руки
І поніс крізь верби й луки
Під блакиттю виднокраю
До Рябинівського гаю.
Там, де молода отава
Ввечері росою вмилась,
Поки сяяла заграва,
Двоє в гаї помирились.
Терен схвалював ліщину,
За її горіхи, а ліщина
Його очі вихваляла тихо.
Осінь вітра не питала
Про діла у гаї,
З ним щаслива відлітала
Ген за небокраї.

21.09.09

На все життя

Скрип пера. Яскрава, нова —
Мить оспівана душею.
Наймиліша в світі мова —
Пісня матінки моєї.

21.01.10

* * *
Легкий вітерець огортає лірично,
Розбуджена хвиля штовхає весло,
В душі оживає просте і величне —
Хвилини весняної сонячне тло.

А в синьому небі, розправивши крила
Радіють, як діти, теплу журавлі:
Кружляють у парі, курличуть щосили —
Безмежно щасливі на рідній землі.

14.05.11

Дар від Бога

Чарівні слова вбирала звично
Ще з дитинства, мово золота.
Дорога, наспівна і велична —
Не змовкай, хай серце калата.

Одкровення нації, ліричність,
Волелюбність і незламний дух…
Мелодійно линучи у вічність,
Українське слово пестить слух.

Таємнице дивного натхнення,
У тобі багатство поколінь,
Актуально лине в сьогодення
Мудрого Шевченка просторінь.

Ідучи від отчого порога,
До землі схиляюсь низько я.
Промовляю горда: "Ти від Бога,
Мово найпрекрасніша моя".

22.02.11

Ода Україні

Відлунням над хатами лине
Поліссям до сивих Карпат.
Про землю, для мене єдину, —
Чуттєвих пісень зорепад
Грай хвилею, Буг на Поділлі,
Лунайте, пісні солов'я,
Простори безкраї і рідні,
Це є — Україна моя.

Пр.:
У променях ясної днини,
Джерелами дзвінко зігра
Серденько моєї країни —
Чаруючі хвилі Дніпра.
Буяють широкі долини,
Ланів золотавих моря.
Незламна моя Україна…
Засяй же над нею, зоря!

І знову світанок настане,
Минуле гойдають поля
І честь зберігають кургани,
Плекаючи крик журавля.
Хай квітне земля Українська,
Всміхається сяйвом роси.
Вклоняюся пращурам низько
За свято земної краси.

Пр.
У променях ясної днини,
Джерелами дзвінко зігра
Серденько моєї країни —
Чаруючі хвилі Дніпра.
Буяють широкі долини,
Ланів золотавих моря.
Незламна моя Україна…
Палай же над нею, зоря!

19.08.09

У небокраї сокіл кружляє

У небокраї сокіл кружляє,
Благословенно доли вітає.
Ранком душа розправила крила
І полетіла.

Спокій, краса краєвиду з горою…
Люблячі очі стежать за мною.
Не повідають і не питають.
Не відпускають.

Поле, долина, ставок, синє небо.
Краю жаданий, — хто я без тебе?
Свято моє — над стежками кружляти.
Тут моя мати.

02.05.09

Грай житами, вітре

Промінець надій, доторкнись землі —
Полиск веселковий у росі.
Звуки ожили в золотій імлі —
Найдорожчі в світі за усі.

Криком журавля, сонцем в небесах,
Соком розмаїтого зела
Обізвалась, жде — рідна у вінках,
Що колись з кульбаби я плела.

Земле ти моя! Так люблю твій цвіт,
Аромат не має забуття.
Стежечка в ярку у казковий світ
Привела мене на все життя.

Смійтесь солов'ї, на моїй землі,
Грай житами, вітре, я прошу.
Юних мрій душа в золотій імлі,
Що віддавна в серці я ношу.

08.09.09

Рідні доли

А вітер теплий пахне квітами
І схилами, рідніше їх не знаю.
Тут горлиця виплескує крилами,
Я раз у раз до неї повертаю…

І обіймаю кожне деревце,
І дякую цикаді, що співає.
Назве хтось божевіллям стиха це…
А я люблю, люблю і не зважаю.

Здіймаю руки, мов лечу з гори.
Тут перші кроки, вірші, сподівання.
Землею долі кожної пори
Милуюся щоразу, як в останнє.

26.09.14

Аж над самою водою

Аж над самою водою
Лине сизий соколонько.
Береги шовкові, верби —
Все у Ворсклі, навіть небо.

Волелюбний соколоньку,
Що тобі співає Ворскла
Й нащо в сизу далеч лине
Ця мелодія казкова?

Дух світанку, щедрість днини,
Вечори, мрійливі ночі…
Розкажи мені відверто:
Є ще кращий край на світі?

І полинув сокіл в небо,
Аж під хмари, так далеко…
І розтанув, а надвечір
Повернувся знов до Ворскли.

Повідомив птах сміливий
Те, що серце певно знало.
Береги шовкові, тиша
І ріка — не відпускають.

Аж над самою водою
Лине мудрий соколонько,
Ворскла ніжить рідне небо…
Там замріялися верби.

27.07.09

Ностальгія

Зажди. Не відлітай, блаженний смуток.
Відчула — щось в мені крізь сльози посміхнулось.
Блакить у глибочіні незабудок —
Впізнала. Одягла намисто і роззулась.
Десь там.

Весна. В сережках верби. Дзвін водиці.
Буяє травень, і не страшно грому.
Відкрила світ альбому на полиці…
Вертає раз у раз душа моя додому…
Крізь час.

21.09.15

Ще пригадай

Присвячую бабусі Ганні

Ще пригадай, як я була маленька.
Згадай кумедність перших моїх слів.
Згадай усе, прошу, моя рідненька.
Забудь на хвильку шал стрімких років.

Згадай, як повесні тонули луки
У річці, що сміялась на весь край…
Тримаємо тихесенько за руки
Тебе, бабусю мила… не зважай.

Всміхаєшся, завжди в хорошім дусі.
Мій син і я для тебе дітвора.
Навіщо нас засмучуєш, бабусю,
Словами, що тобі іти пора.

Обличчя світле не смутили зморшки,
Ласкаві очі, сповнені тепла…
У полі ми зірвали всі волошки
І принесли тобі. Щоб ти не йшла.

21.03.09

Незабутнє

Поволі сонечко сідає.
Старі тополі вдалині
Благословенні і сумні…
Як дивно серце калатає.

Тепло вечірньої заграви,
Багряно-синій виднокрай
Й самотній незабутній край…
Ніде, як тут, не пахнуть трави.

У різнотрав'ї, що на схилах, —
Душа осінньої пори.
Тут соколоньком сизокрилим
У незабутнє небо лину
Я із Христової* гори.

12.09.11

* Христова гора — знаходиться в селі Катеринівка, Великописарівського р-ну Сумської обл. — саме там, де народилася я. На жаль, це село зникло. Христова гора зветься так не випадково. Колись на її пагорбі височів хрест, люди приходили сюди, як до Божого храму. Христова гора не така вже й висока, але особлива для мене і моїх земляків.

Можливо, хто не знає навіть, де це

Можливо, хто не знає навіть, де це –
Земля дитинства і моєї долі.
Босоніж, як колись, іду по полю
І слухаю, як б'ється в грудях серце.

І сонце розлилось, і небо синє
На трави опустилося розкішні.
Там, де були хати, — бузок та вишні…
Свіча добра не згасла і донині.

І я лечу. Крізь час лечу до тебе,
Щоб розділити щастя, успіх, втому.
Ніде не має більш таких мелодій грому.
Ніде так гарно не зітхають верби.

23.10.13

На все життя
Весна. Пташиний гомін з неба лине,
І на лиці з'являється усмішка.
Щоразу повертаюсь на Сумщину —
В ідилії тону зеленій нишком
І розумію те, що я не сплю.

Ні, не на небі рай. Він тут існує!
Під сонцем, що так проситься в долоні,
У тихій пісні, що і досі чую —
Матусенька її співала доні…
І все життя — звучить вона, звучить.

Із серця квітки, зі стрімкого вітру,
З води і неба життєдайні сили…
Візьму єства божественну палітру —
Змалюю віддано усе, що рідне, миле —
Без чого лиш існую на Землі.

02.03.14

Дорога додому

З молитвою йти по життю мама вчила.
Життя склалось так, як повинно було.
Несіть мою душу, небесні вітрила,
До отчого дому — в маленьке село.

Полинула синім безмежжям, смілива,
Ключами зі мною летять журавлі
Й питають: "Скажи, чи була б ти щаслива,
Коли б не любила своєї землі"?

У відповідь "ні" пролунало й розтало.
В словах відтворились думки-відкриття.
Відведено небом багато і мало:
Відкрити зорю в коловерті життя.

Судилось душі з журавлями летіти,
Не знати покою, спиняти літа…
А біле латаття ховає вода
І стомлене сонце за обрій сідає…
Із подихом першим — уміння любити.

Дано лише раз все, що треба цінити,
Й тоді, як здолає лукавий фантом,
Знесилля святою любов'ю згасити.
Щасливий не той, хто не знав перепон.

Позаду лишилися хмари гривасті,
Ще трохи — й зустріне оспівана даль,
Земля, де колись оселилося щастя, —
Там перше зізнання і перша печаль.

Несіть мою душу, небесні вітрила,
В село, у зелені обійми гаїв —
У світ, що уперше для себе відкрила,
Ввібравши душею молитву без слів.

Несіть мою душу, несіть на Сумщину…

04.05.14

Світлій і безмежній душі

Бодаревій Ользі Михайлівні

Стрічати кожен раз на ґанку,
Обігріваючи весь світ,
Творити серцем вишиванку
Леліючи піону квіт, —
Вона без слів мене навчала.

Від одкровення танув дим,
Ніч оберталася на днину,
Не побоюся лютих зим,
Її слова: "Моя дитино…
Є скільки світлого в житті.

Іди з відкритою душею,
І не розгадуй: як було б…"
Вона дісталась апогею,
Не покидаючи село,
Не знаючи високих рим,
Зосталась ангелом земним.

17.04.16

Просторами рідними лину

Чарівність глибокого неба
Вінчає лани спозарана.
Спросоння нашіптують верби:
Жадана, жадана, жадана.
Буджу трави, росами вмиті,
Із піснею пташки зливаюсь, —
Ти є найгарніша у світі!
В обійми твої повертаюсь.

Пр.:
Діброви, джерела, долини,
Веселка і пісня бджолина,
Стук серця відважного сина
І зоряний сум скрипаля —
Сумщина.