Долина жаху - Артур Конан Дойль
У цій справі була, проте, одна непередбачена обставина - якийсь чоловік із жінкою під’їхали саме тоді, коли вбивці розряджали свої револьвери в мертве тіло. Вбивці могли б застрелити їх обох, але то були безневинні люди, що не мали жодного стосунку до шахти, тож їм просто наказали забиратися геть і мовчати, аби не вийшло чого гіршого. Так скривавлене Гейлсове тіло стало пересторогою для всіх надто вже завзятих власників шахт, а троє месників подалися геть із гірської сторони, залишивши позаду ливарні та насипи шлаку. Вони дісталися додому вільно й безпечно, виконавши свою роботу і вислухавши похвалу з уст товаришів.
То був великий день для Чистіїв. Тінь усе нижче нависала над долиною. І як мудрий генерал зміцнює мить своєї перемоги, подвоюючи зусилля й не даючи ворогам часу для перепочинку, так і майстер Мак-Ґінті, оглядаючи сцену діянь товариства ненаситними, жадібними очима, задумав новий напад на своїх супротивників. Того самого вечора, коли п’яна компанія розходилась, він торкнув Мак-Мердо за плече й повів до кімнати, де колись відбулася їхня перша розмова.
- Послухайте-но, юначе,- мовив він,- нарешті в мене є гідна вас робота. Ви можете її виконати своїми руками.
- Я пишаюсь цим,- відповів Мак-Мердо.
- Візьміть із собою двох хлопців - Мендерса та Рейлі. Їх уже попередили. Ми не матимемо спокою в цій окрузі, доки тут сидітиме Честер Вілкокс. А якщо ви покінчите з ним, то дістанете подяку від усіх лож долини.
- Я зроблю все, що можу. Хто він такий і де його шукати?
Мак-Ґінті вийняв з рота недопалок сигари й почав креслити грубий план на аркуші із записника.
- Він головний управитель копальні «Залізна гребля». Твердий горішок, колишній сержант, увесь у шрамах, посивів на службі. Ми двічі пробували покінчити з ним, але марно; у сутичці з ним загинув Джим Карневей. Тепер спробуйте ви. Ось його будинок - він стоїть самотньо біля перехрестя, як ви бачите тут, на плані. Галасу ніхто не почує. Вдень не варто й підходити - він завжди при зброї, стріляє швидко і влучно, без зайвих балачок. А вночі... Він живе з дружиною, трьома дітьми та покоївкою. Вибору у вас немає. Чи пан, чи пропав. Якщо ви покладете йому під двері вибухівку й підпалите її сірником...
- А що зробив цей чоловік?
- Хіба я не казав вам, що він застрелив Джима Карневея?
- Чому ж він застрелив його?
- А вам, у біса, що до того? Карневей уночі ходив коло будинку Вілкокса, і той застрелив його. І для мене, і для вас цього досить.
- Але ж там дві жінки й діти. Їх теж треба знищити?
- Треба, бо як ви інакше доберетесь до нього?
- Але ж вони нічого лихого не зробили.
- Що це за дурні балачки? Ви що, відмовляєтесь?
- Ні, раднику, ні! Хіба ви коли-небудь мали підставу думати, що я не скорюся майстрові або ложі? Чи це треба, чи ні, то вже вам вирішувати.
- То ви зробите це?
- Звичайно, зроблю.
- Коли?
- Дайте мені одну-дві ночі, щоб оглянути будинок і скласти план. А потім...
- От і добре,- сказав Мак-Ґінті, тиснучи йому руку.- Доручаю це вам. То буде великий день для нас, коли ви принесете звістку, що з Вілкоксом покінчено. Після такого удару всі вони стануть навколішки...
Мак-Мердо глибоко замислився над справою, що так несподівано звалилася на його плечі. Самотній будинок, де жив Честер Вілкокс, стояв за п’ять миль від міста, в долині. Вже першої ночі Мак-Мердо вирушив у розвідку; повернувся додому, коли вже розвиднилось. Удень він переговорив зі своїми спільниками, Мендерсом та Рейлі,- відчайдушними молодиками, що розповідали про вбивство, ніби йшлося про полювання на оленя.
Третьої ночі вони зустрілися за містом. Усі мали зброю, а один приніс торбину з порохом, який роздобув у копальнях. О другій годині всі троє дісталися самотнього будинку. Ніч була вітряна, й крізь прогалини в хмарах вряди-годи виглядав місяць. Їх попередили, що слід остерігатись нишпорок, тож вони обережно підкралися до будинку, тримаючи в руках револьвери зі зведеними курками. Довкола не було нічого чути, крім завивання вітру й шелестіння гілля на деревах.
Мак-Мердо підійшов до дверей і прислухався; всередині панувала тиша. Він обережно поклав під двері торбину з порохом, зробив у ній ножем дірку й прикріпив ґніт. Підпаливши його, він із двома товаришами відбіг убік і заховався в канаві, аж поки не пролунав глухий вибух, який засвідчив, що роботу скінчено. У кривавому літописі товариства ще не траплялося записів про чистішу працю.
Проте вранці з’ясувалось, що увесь цей похід, так чудово задуманий і сміливо здійснений, виявився даремним. Пам’ятаючи, мабуть, про долю інших бідолах, Честер Вілкокс напередодні переїхав разом з родиною до іншого, безпечнішого, помешкання, яке до того ж охороняла поліція. Вибух пороху зруйнував порожній будинок, а старий сержант і досі наглядав за робітниками в «Залізній греблі».
- Залиште його мені,- мовив Мак-Мердо.- Він мій, і я доберуся до нього, хай навіть цілий рік доведеться чекати.
Вся ложа висловила йому подяку й довіру, і за деякий час ця справа скінчилася. Через кілька тижнів у газетах з’явилося повідомлення, що Вілкокса вбито пострілом із засідки; невідомо було тільки те, чи справді то Мак-Мердо завершив свою недокінчену роботу.
Такими були методи тамтешнього товариства масонів, і такими були дії банди Чистіїв, що перетворила багату, широку долину Верміси на Долину жаху. Чи треба далі мережити сторінки описом їхніх злочинів? Хіба не досить я розповів про цих людей та їхні справи?
Всі вони записані в історії, і з тих записів будь-хто може дізнатися їхні подробиці. Він може дізнатися про холодне, жорстоке вбивство полісменів Ганта й Еванса, що намагалися заарештувати двох членів спілки. Прочитає він і про те, як застрелили місіс Ларбі, що доглядала свого чоловіка, люто побитого за наказом Мак-Ґінті; про вбивство Дженкінса-старшого, а невдовзі - і його брата; про знущання з Джеймса Мердока, про підпал оселі родини Степхавсів, про вбивство Стендалса - і все це протягом однієї страшної зими.
Чорна тінь упала на Долину жаху. Настала весна, коли розпукуються
