Серця трьох - Джек Лондон
- Але він вичерпає-таки свою торбу з доларами,- відмовив Торес.- Ми, здається, позбираємо все його срібло й тоді вже обов’язково впіймаємо його самого.
- Ходім-но тепер, товариші! - підлесливо звернувся до поліцаїв начальник.- Ви заберете всі гроші на дозвіллі, коли ми вертатимемось.
Августіно ще раз порушив мовчанку.
- Ніхто ніколи не знає, якою дорогою випаде вертатись, та чи й доведеться вертатися взагалі,- песимістично промовив він. Зачарований цією перлиною своєї мудрості, він наважився висловити ще й другу: - Триста доларів у руках краще, ніж три мільйони на дні колодязя, якого ми, може, ніколи вже й не побачимо.
- Хтось мусить туди спуститись,- сказав Рафаель і схопився за мотузку, що висіла на журавлі.- Дивіться, вона ще міцна. Ми спустимо туди когось. Ну, хто з вас хоробрий і полізе в колодязь?
- Я,- мовив Вісенте,- я хоробрий і спущуся...
- І вкрадеш половину того, що знайдеш,- мовив Рафаель те, що йому раптом спало на думку.- Якщо вже ти й полізеш, то мусиш спершу перелічити перед нами, скільки в тебе грошей. А коли повернешся, ми обшукаємо тебе й заберемо все, що ти знайдеш. А потім уже, поділивши рівно гроші, віддамо тобі й твої песо.
- Коли ви мені не довіряєте, я не хочу лізти,- затявся Вісент.- Тут, коло криниці, у мене стільки само грошей, як і у вас. Навіщо мені спускатись? Я не раз чув, що люди гинули на дні колодязів.
- Лізь, бога ради! - вибухнув начальник поліції.- Та мерщій, мерщій!
- Я занадто гладкий, мотузка не досить міцна, і я можу не повернутись,- сказав Вісенте.
Всі дивились на мовчуна Августіно, що сьогодні сказав більше, ніж звичайно говорив протягом цілого тижня.
- Найхудорлявіший та найлегший із нас - Гієрмо,- мовив Августіно.
- Гієрмо, лізь! - закричали всі в один голос.
Але Гієрмо зазирнув у криницю і відступив назад, хитаючи головою й хрестячись.
- Ні! Не полізу навіть ради священних скарбів таємничого міста майя,- пробурмотів він.
Начальник витяг з кишені револьвера й запитливо глянув на своїх людей, шукаючи собі підтримки. Ті закивали головами, і він підступив до маленького поліцая.
- Лізь, ради бога! - погрозливо сказав він.- Та мерщій, бо зараз ти більше не зможеш ні спуститися, ні вилізти, а назавжди лишишся коло цієї клятої криниці. Хіба ж не справедливо буде, хлопці, коли я застрелю його, якщо він не схоче лізти?
- Справедливо! - гукнули всі.
Наляканий Гієрмо тремтячими пальцями перелічив монети, що підібрав був раніш, і, безперестанку хрестячись, підштовхуваний товаришами, сів у відро, обхопив його ногами і почав віддалятись від денного світла.
- Стійте! - крикнув він з колодязя.- Стійте, стійте ж бо! Вода! Я вже у воді!
Поліцаї, що спускали мотузку, затримали її вагою своїх тіл.
- А я дістану десять песо понад пайку? - запитав Гієрмо знизу.
- Стривай, ми тебе охрестимо! - гукнув котрийсь поліцай.
А інші гукали:
- Ну, сьогодні ти заллєшся водою!
- Ми тебе залишимо там!
- Ось зараз пустимо мотузку!
- На одного буде менше ділити!
- Вода тут дуже погана,- знову почувся голос, немов в безодні.- Тут якісь огидні ящірки й дохлий птах. Певно, тут мусять бути й гадюки. Моя робота таки варта зайвих десять песо.
- Ми тебе втопимо! - гримнув Рафаель.
- Я застрелю тебе! - скипів начальник поліції.
- Топіть чи стріляйте! - лунав голос Гієрмо.- Але ж з цього вам не буде жодної користі, бо гроші лишаться в криниці.
Запала мовчанка: ті, хто був на землі, радились очима, що їм тепер робити.
- А грінго ідуть собі далі,- хвилювався Торес.- Добра дисципліна у ваших підлеглих, сеньйоре Мар’яно Верхара-і-Іхосе! Вмієте ви їх привести до послуху!
- Це не Сан-Антоніо,- виправдувався начальник.- Це хучітанська глушина. Мої пси добрі тільки в Сан-Антоніо. В цих джунглях із ними треба поводитись лагідно, а то вони здичавіють. Тоді що станеться з вами й зі мною?
- І все через те клятенне золото! - похмуро погодився Торес.- Через цього грінго, що зв’язує правосуддю руки золотими шворками, можна стати соціалістом.
- Срібними шворками,- поправив начальник поліції.
- Ідіть ви під три чорти! - вилаявся Торес.- Ви самі сказали, що це не Сан-Антоніо, а хучітанські джунглі, і, виходить, тут я можу справити вас до дідька. Хто винний, що ви такий запальний? Навіщо нам весь час сперечатися, коли наш добробут залежить від того, чи ми будемо триматися разом?
- До того ж,- долинув голос Гієрмо,- води тут нема й на два фути, й ви не можете мене втопити. Я стою на самому дні і тримаю в руці чотири круглі срібні долари. Дно встелене грішми. Що ж, ви покинете мене чи дасте десять песо за те, що я бабраюсь тут? Вода смердить, наче розкопане гробовище.
- Так, так! - гукнули поліцаї в колодязь.
- Що так? Кинете чи дасте десять песо?
- Дамо десять песо! - хором закричали всі.
- На бога, швидше! - підганяв начальник поліції.
Знизу почулися хлюпання та лайка, і з того, як ослабла натягнена мотузка, поліцаї зрозуміли, що Гієрмо виліз із відра й шукає монет.
- Складай їх у відро, голубчику,- порадив згори Рафаель.
- Я кладу їх у кишеню. Якщо я складу їх у відро, ви витягнете гроші, а мене забудете в криниці.
- А мотузка витримає таку вагу? - запитав Рафаель.
- Мотузка, може, й не витримає, зате я витримаю і не вдамся,- сказав Гієрмо.
- А якщо мотузка ввірветься...- почав був знову Рафаель.
- На це є рада,- озвався Гієрмо.- Спускайся ти! Тоді я вилізу перший, потім ми витягнемо гроші, а наостанці тебе. Так буде справедливо.
Рафаель скрививсь і не відповів нічого.
- Ну що ж, ти лізеш, Рафаелю?
- Ні,- відказав той.- Клади все срібло в кишені та вилазь хутчіш!
- А чорт би забрав ваше поріддя і мене разом з ним! - нетерпеливився начальник поліції.
- Я вже
