Син сонця - Джек Лондон
На Грифовім обличчі поглибшав вираз сумного подиву.
- Тобто ви хочете привласнити собі ті дванадцять сотень, Грифісе?
- Ніби так, голубе. Лайкою ви теж нічого не досягнете. Здається, дмухнув вітер. Ви б краще вшивалися, поки ми не рушили, а то ще й човна вашого затягнемо під воду.
- Справді, Грифісе, ви начебто маєте слушність. Я не годен затримати вас.- Гриф засунув руку в гаманець, що висів у нього на поясі, там де й револьвер, і витяг зім’ятого папірця з печаткою.- Та, може, вас оце спинить? Отже, й вам доведеться дещо добре собі затямити.
- Що це таке?
- Адміралтейське попередження. Ви не врятуєтесь, тікаючи до Нових Гебридів. Воно скрізь має силу.
Грифіс прочитав попередження, проковтнув слину й завагався. Насупивши брови, він обмірковував нову ситуацію. Тоді враз звів очі, і обличчя його засяяло щирістю.
- Ви, голубе, хитріший, ніж я гадав,- сказав він.- Ви таки зловили мене. Мені слід було б знати це й не пробувати дурити вас. Якобсен казав мені, що нічого з того не вийде, а я не хотів слухати. Але він мав слушність, так само як і ви. Гроші у мене в каюті. Ходімо туди й розрахуємося.
Він рушив був іти, тоді пропустив гостя перед себе і водночас глянув на море, що починало хвилюватися від несподіваного подмуху вітру.
- Скоро рушимо! - гукнув він помічникові.- Напніть вітрила і будьте готові!
Коли Гриф примостився на край помічникового ліжка, близько до столика, він помітив, що з-під подушки стирчить руків’я револьвера. На столі, примоцьованому завісами до переділки, лежали перо, чорнило й пошарпаний судновий журнал.
- О, мені байдуже, що мене спіймано на брудному вчинку,- зухвало сказав Грифіс.- Я занадто довго жив у тропіках. Я хворий, дуже хворий, хай йому дідько. А через віскі та через сонце і пропасницю я й морально захворів. Нині для мене нема нічого занадто підлого й нечесного. Я тепер розумію, чому дикуни їдять одне одного, полюють на голови та всяку погань. Я тепер і сам на таке здатен. Отже, гадаю, що моя спроба обдурити вас на ту невеличку суму - просто невинний жарт. На жаль, не можу почастувати вас чаркою.
Гриф нічого не відповів, і той узявся відчиняти велику, дуже погнуту скриньку на гроші. З палуби чути було пронизливий голос, скрипняву й торохтіння блоків: тубільна команда напинала вітрила. Гриф стежив за великим тарганом, що ліз по брудній переділці. Грифіс, роздратовано лаючись, поніс скриньку до східців, щоб було видніше. Там, нахилившись над скринькою, спиною до свого гостя, він схопив рушницю, що стояла біля східців, і ту ж мить швидко повернувся.
- Ну, тепер не ворушіться! - наказав він.
Гриф усміхнувся, глумливо підвів брови й скорився. Його ліва рука лежала на ліжку, а права на столі. Револьвер, що висів у нього на правому стегні, був зовсім на видноті. Однак він не забував про другий револьвер, той, що під подушкою.
- Ха-ха-ха! - глузливо зареготав Грифіс.- Ви загіпнотизували всіх чисто на Соломонових островах, але дозвольте сказати, що я вам не дамся до рук. Зараз я вас викину геть з мого корабля разом з вашим адміралтейським попередженням, тільки перед тим ви маєте щось зробити. Підніміть-но журнал на столі.
Гриф зацікавлено глянув на судновий журнал, але не ворухнувся.
- Бачите, Грифе, я хвора людина; мені вас застрелити - однаково, що таргана роздушити. Підніміть журнал, кажу вам.
Він таки й скидався на хворого. Худорляве обличчя тіпалося з люті, що переймала його. Гриф підняв журнал і відклав убік. Під ним лежав списаний аркушик паперу.
- Читайте,- загадав Грифіс.- Читайте вголос.
Гриф слухняно став читати, а тим часом лівою рукою тихесенько та повільно підбирався до руків’я револьвера, що стирчало з-під подушки.
«На судні «Віллі-Во», в бухті Бомбі, коло острова Анни Соломонових островів,- читав Гриф.- Цим засвідчую та підписом стверджую, що отримав свій борг від Гарісона Дж. Грифіса, який сплатив мені сьогодні тисячу двісті фунтів стерлінгів».
- Якщо я матиму в руках такий документ, то ваше адміралтейське попередження не буде варте того паперу, де воно написане,- глузливо сказав Грифіс.- Ну, підписуйте.
- Він вам не допоможе, Грифісе,- сказав Гриф.- Документ, що його підписано під примусом, нічого не важить перед законом.
- То чому ж ви не хочете його підписати?
- Та просто вам буде куди менше клопоту, коли я не підпишу.
Грифові пальці дотяглися до револьвера. Розмовляючи, він правою рукою грався пером, а лівою почав поволі, непомітно підтягати револьвер до себе. Коли ж нарешті зброя лягла так, що Гриф поклав середнього пальця на гачок, а вказівного вздовж цівки, він став міркувати, чи не схибить, коли стрілятиме лівою рукою і не ціляючи.
- Не клопочіться за мене,- вів далі Грифіс.- Та що майте на увазі: Якобсен посвідчить, що бачив, як я виплачував вам гроші. Тепер гайда, підписуйте. Напишіть повністю: Девід Гриф, та зазначте дату.
З палуби чулося, як рипіли шкотові блоки й ляскали кінці линв об вітрила. В каюті можна було помітити, що «Вілл-Во» збочується, йдучи під вітер, і знову випростується. Девід Гриф усе ще вагався. Спереду різко зашурхотіла по шківах линва чільного вітрила. Маленьке суденце нахилилося, і за стінами каюти задзюрчала та захлюпала вода.
- Мерщій-бо! - крикнув Грифіс.- Якоря піднято.
Рушнична цівка була наставлена просто на нього, на відстані чотирьох футів, і тоді саме Гриф вирішив, що йому треба щось учинити. Рушниця хиталася, бо Грифіс утратив рівновагу при перших рвучких подихах вітру. Гриф скористався з того, вдав, ніби підписує папірця, і тієї ж миті спритно, як кішка, зробив несподівану вихватку. Низько нагнувшися всім тілом наперед, він висмикнув ліву руку з-під столу і так добре вгадав, коли надавити на гачок, що револьвер вистрілив саме тоді, як над стільницею з’явилася його цівка. Але й Грифіс не барився.
Вія нахилив рушницю,
