Патріоти - Тесленко Архип
Ні, ні, Дмитре Ивановичу. Я тільки... жаль мені. Як-таки так? — двісті! Серце болить.
Олексенко. Ох-хо-хо! Чому ж не боліть?
Залужний. Е, чорти! (Одвертається.)
Олексенко. Ох-хо-хо! Лжепророці, як там сказано. До свиданія! (Пішов.)
Сохацький. Мм... Ваше вис... обидив... простіть! (Кланяється.)
Залужний. Та йди ви... Вівця!.. Баран! Сохацький. Мм... (Скривився, зігнувся, пішов.)
ЯВА ю Залужний сам.
Залужний. Ех!., якісь-небудь пройдисвіти, розбишаки, голодранці, жиди та отаке тобі: "Будьте чоловіком!" (Мовчить.) Значить, я не чоловік! Я, Залужний — поміщик, честь
і повага города, голова городський...— не чоловік! (Мовчить.) А-а, жиди! Забастовщики! (Свариться кулаком в той бік, куди подорожні пішли.)
ДІЯ ДРУГА
У кімнаті в Залужного. Стіл. Самовар на столі. Столик у кутку. На столику коробочки, бомажки якісь, чорнило і т. ін. На стіні годинник, дзеркало. Під стіною шафа. Ліжко.
ЯВА І Залужний сам.
Залужний. Ху! (Підводить голову з-під укривала.) Вставать уже, мабуть. (Сідає.) От пархи погані... і не виспавсь як слід. (Позіха.) А самовар на столі вже. Який же це час? (Дивиться на годинник.) Хм! Десятий. Рано ще. (Чухається.) Ну, не буду вже спать. Забастовка в голові. Ху! Де ж це вбрання моє? (Бере на стільці, що стоїть коло ліжка.) Та й кажи ти після цього, чого мужва розпутна така. Еге. А де ж це ботинки мої? Ого! аж під диваном. Добре роз-бувався. Лена! Леночка!
Голос Лени. А що, Митічка?
Залужний. Пошли там кого ботинки подать мені! {Сам до себе.) "Будьте чоловіком!" Ах ви ж, душогуби отакі!
ЯВА 2 Залужний і Антін.
Антін (підстаркуватий чоловік, у старому сюртуці). Здрастуйте!
Залужний. А, Антін. Де ти був?
Антін. До шевця йшов, та бариня завернули півня піймать. Гапка патра вже.
Залужний. Добре. Дістань же он ботинки мені. Антін (вит яга з-під ліжка). Нате!
Залужний. Так. Ну, йди ж... або... Гапка, кажеш... Підмети ж кімнату, поки я вмиюсь піду. Онде щітка в кутку. Антін. Гаразд. (Чуха потилицю.) Залужний. Гарненько тільки. (Виходить.)
ЯВА з Антін сам.
Антін. Ще й гарненько йому. Щоб твого чорт батька гарненькав! (Бере щітку.) Ач, якого дурня знайшов! "Підмети"! Значить, як служиш в управі, так і той... і підмети йому. Так надурняка усе й те йому... Що ж це воно за право таке? Значить... Щоб твого чорт батька! (Замітає сердито.) Так усе й те... Учора дрова рубав йому, то колись кабана смалив... Е, вже й пани, бісової віри! Не найме чоловіка, скільки треба йому, та й те... Антоном усе. Що Антін тобі? Заєць солоний, чи що? Не дуже лиш, бо... щоб не показав Антін тобі.
Голос Лени. Антоне, іди дров унеси!
Антін. Пху! Чи бач!
Голос. Швидше ж! Та до Балди побіжиш, крупчатки куль візьмеш.
Антін. Он якої! Здоров був! (Чухається.) А, бісової віри!.. Оце збігав до шевця! А там же в управі досі що! (Замітає швидко.)
ЯВА 4 Антін і Залужний.
Залужний. Ху-у! Накурив як. Е, вже й... Антін. Та хіба ж я курив?
Залужний. А це що? (Водить рукою по повітрі.) І світу не видно. Та й форточка не одкрита! (Відчиня.) Чортзна-що!
Антін. Та хіба ж я?.. А як мені треба швидко.
Залужний. Йому треба швидко! Так усе як будеш робить, то...
Антін. Та хіба ж я... повинен?
Залужний. Не розсуждать!.. Ти б ще радий був, що з тобою обращаються, як з чоловіком, на службі держать тебе у присутственному місці! Ти б ще догодить з усіх сил хапався, аж ти на зло оце мені!.. (Надіває жильотку.) Ні за собаку пропадеш!..
Антін (убік). Піди своїй Лені пикатій розкажи. Голос. Та, Антоне, що за свинство! Залужний. Ну, ти ж чуєш! Біжи ото! Антін (убік). Аріяка болотяна! (Ставить щітку, виходить.)
ЯВА 5 Залужний сам.
Залужний. Чортзна-що! (Надіває піджак.) Ні страху перед тобою, ні поваги тобі, ні покірності людської, ні совісті... Чортзна-що! Чисті бузувіри, а не люде тепер. Та зведи їх докупи з десяток отаких,— от тобі й... бунт готовий. А через віщо це? Де шукать причин цьому? (Стискує плечима.) Ех, жиди, забастовщики!
ЯВА б Залужний і Лена.
Лена. Ну, скажи мені, Митя, чого ти кричав цю ніч: "Жиди, забастовщики!" так дуже.
Залужний. Та то... хай їм чорт! Учорашнє снилось.
Лена. Бунтовщики погані. Вони, мабуть, учора стривожили дуже тебе?
Залужний. Та хай їм!.. (Сідає до чаю.) Я ж розказував тобі.
Лена. Чай уже холодний, мабуть. Загадать, може,— розігріють хай?
Залужний. Саме добрий.
Лена. Так, може, за доктором послать? Вони перелякали вчора тебе.
Залужний. Зостав.
Лена, (сідає на стільці коло його). Ну, Антін, Митічка, такий став... такий... Я аж терпіть не можу його. Гукаю, гукаю його, а він... як не чує. Потім: "Дров унеси та в лавку", а він: "До шевця мені треба",— так грубо мені. Ну, що б ти сказав на це?
Залужний. Крамола.
Лена. Ти його геть з управи. Другий, може, слухняніший буде.
Залужний. Та воно б... та де в чорта! Якби жидів та забастовщиків вивішав уперед.
Лена. І вивішать би, проклятих. Як же! Це через їх та так як у воду ти стільки грошей учора.
Залужний. Еге. Щоб їх чорт забрав. Тільки ж половина й зісталась.
Лена. Хм!
Залужний. Що як мені хотілось, щоб... по крайній мірі три четверті. Лена. Еге..
Залужний. На сто рублів різниця, а сто... багато значить.
Лена. Звісно. Скільки б то Колічці іграшок накупить було!
Залужний. Та хіба ж... самих іграшок тільки? А якби й...
Лена. Ха-ха!
Залужний. Де б і дім на Кисілівці узявсь? Лена. Ха-ха! (Тихше.) З Цибульки ж, здається, п'ятсот дісталось тобі?
Залужний. Еге. Що вигона одвів йому. Лена. От, якби все по стільки, Митічка!
Залужний. Хе-хе! А якби й побільше, Леночка. Лена. Ха-ха! Митюнчик! (Прихиляється до його.) Залужний. Хе-хе! Од Товмача так... не стільки. Лена. Ціпунчик. Залужний. Цілих дві тисячі.
Лена. Куріпочка ж ти моя! Ха-ха! Барбосик ти мій!
Залужний. Хе-хе! Ти думала, з простих Митюнчик твій! Е... Ось полічи нарошне приход мій. Де бомажки? Ага! (Вийма папірець з кишені, дістає чорнило, надписує щось.) Дивись! Оце тобі... (Пише.) Од пішоходу вчора... Цибульки... Од Товмача, що підряд вигодний настояв йому... Од Шкурницького, що... землі під лавку йому... Од... А це... а це... а це ось тобі!.. Хе-хе! На, лічи.
Лена (бере папірець, дивиться, всміхається). Моє поро-сяточко ти, моє... Ха-ха!.. Дай я поцілую тебе! (Кладе папірець на столі, цілує.)
Залужний. Хе-хе! Жить, знаєш, треба вміючи, Леноч-ко. Чим можеш скористуваться, користуйсь, не пропускай. Ось і школу городську строїть будуть, і тут би ще... Уміть, знаєш, уміть усе треба.
ЯВА 7 Ті ж і Миколка.
Миколка (невеличкий, гарно вбратий хлопчик). Мамо! Лена. А, Колічка! Завидую йому, що в його папунчик такий.
Миколка. Мамо, Антін крупчатку приніс. Лена. Поцілуй же папочку. (Підійма Миколку, той цілує.)
Залужний. Гарний хлопчик! (Гладить по голові Миколку.) Що ж, Колічка, чи коника, чи котика купить тобі?
Миколка. Приніс та: "ху-ху!" Та піт кап-кап з його.
Залужний. Так це ти в кухні був? Ну, Лена, нащо ж пускать дитину ото, щоб воно бачило оце все? Це ж, знаєш... Це ж чорт зна як може на воспитания повліять! Прямо нікчемною може зробити дитину.
Миколка. Та такий він... худий, згорбивсь.
Залужний. Ну, от!
Лена. Колічка! (Свариться пальцем.) Щоб ти не смів на кухню мені! Як можна! Там мужики,— битимуть. У їх зуби великі,— покусають.
Залужний. Так чи котика, чи коника тобі?
Лена. Чи, може, бархатну спідничку на куколку? Га;?
Миколка. Не хочу на куколку. Та й пішов Антін тоді так: коп-коп, так швидко. Лена. Колічка, годі!
Залужний (свариться). Тільки я тебе, Колічка, побачу на кухні коли, так... не я й буду, як жидам не оддам тебе. 'А жиди побачиш: ріжуть дітей руських.
Лена. Чуєш ото! * Залужний. Еге. Буде вже чаю. Скажи, Леночко, самовар прийнять, а то... воно не що, а вплентається хто, то не налить стакана ніяково.
Лена. Гапко! А йди з столу прибери.
Голос Гапки. Зараз!
ЯВА 8 Т і ж і Г а п к а.
Лена. Що там, Гапко, Антін не грубіянив більш? Г а п к а (ставить самовар додолу). Ні. Лена. Скотина така.
Залужний. Ото не будь хоч ти, Гапко, скотиною. Що загадують тобі — не сперечайсь, посилають куди — біжи. Одно слово, покоряйсь, слухай в усячині як мене, так і барині. Не будь грубіянкою.
Г а п к а. Та я-то... слухаю і покоряюсь, тільки... (Витирає посуду.)
Залужний. Що "тільки"?
Г а п к а. Тільки грошей мати просили, а в мене... нема. Залужний. Ну, то що ж? Мати заробить собі. Г а п к а. Нездужають.
Залужний. Ну то що ж? Це ж не мішає тобі бути покірливою, слухняною...
Гапка мовчить. Миколка. Мамо, нездужа он.
Лена. На кунфетика, Колічка. (Виймає з кишені, дає Миколці і сама їсть.) Хм! Добрі кунфети. Ось на, Ми-тічка.
Залужний (бере). Еге. Це в Хейла такі.
Гапка. І кажуть: "Поки ти служитимеш за три рублі, чого вони не прибавляють тоб4?" (Ховає усе, що є на столі, в шафу. Папірця не займає.)
Залужний (до Лени). Дивись ти, як крамола розійшлась!
Миколка. Мамо, а що Гапчйна мати їсть? Що-о? Лена. А скажи, Гапко, чи ти не знаєшся з бунтівниками?
Залужний. Гапко! (Свариться пальцем). Не мели, що не слід... не мели, чуєш? Уже як трьох рублів мало тобі, так це вже... не знаю що... Це вже жадність, бунт.
Гапка (витира на столі. Папірець пересовує.) Бунт... Попробуйте прожить на три рублії
Залужний. Так що ж то значить "попробуйте"? Проти кого це ти стрижеш? До нас рівняєшся? Ти знаєш, що це ти? Ти проти закону, проти царя! Тебе годували, та не вчили, видно.
Гапка (бере самовар з долу). Ех, не вчили! (Виходить.) Миколка. Мамо, чи Гапчина мати хоче кунфета? Хоче? Лена. Колічка! Залужний. Не вчись так!
Миколка. А що тоді, як умре Гапчина мати? Що?
Залужний. Веди його, Леночка. (Устає.) Ходім, Колічка, коника загнуздаєм, коника, ходім... (Бере за ручку.)
Лена (за другу бере). Коника. (Виходять у бокові двері.)
ЯВА 9
Петренко (увіходить трохи згодом). Хм! Нікого й нема? (Помовчавши.) На мою думку б, самий кращий план для школи такий: прихожа... клас... другий... а так... а так третій... а так... Ні, цікаво знать-таки, як Дмитро Иванович скаже. Де ж це він? Ну, поки що намалюю свій йому. (Виймає олівець з кишені.) Хм... папірця й нема. (Риється в кишенях.) І нема, як на те. Де ж це б?.. Ага. На столі ось якийсь. (Бере.) Отак, значить, околишні стіни... (Хоче малювати.) Ху ти, папірець списаний. "Приход"... Двісті... п'ятсот... дві тисячі... Що таке? (Читає.) "От тротуара вчера осталось мнє..." Що-що? "Мнє..." Та не може буть! (Протирає очі.) "Мнє..." (Стискує плечима.) "От Цибулькі...
