Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис

– М. Коцюбинський) або без прийменника, але з родовим відмінком ("Одначе чужинець і сам не був певний правильності того, що говорить". – О. Досвітній).

ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДІЄСЛІВ

Взяти (узяти) себе в руки, опанувати себе, запанувати над собою

"Незнайомець узяв себе в руки й, намагаючись бути спокійним, казав далі…" – читаємо в сучасному оповіданні. Але по–українському можна взяти в руки щось або когось, тільки не себе: "Ну, – гукнув Бертольд, – то байка! Я візьму співців тих в руки!" (Леся Українка). Коли доводиться сказати по–українському відповідно до російських висловів взять себя в руки, овладеть собой, то треба вдаватись до таких українських висловів: опанувати себе, запанувати над собою(Словник за редакцією А. Кримського).

Вибачатися, прощати, дарувати, перепрошувати

Люди, що не дбають за культуру власної мови, часто помилково кажуть: "Я вибачаюся". Так сказати не можна, бо частка — ся означає себе, отже, виходить, що людина вибачає саму себе, тимчасом як уважає, що завинила чи помилилась перед кимось. Треба казати: вибачте мені, пробачте мені, простіть мені, даруйте мені або я перепрошую. Цей останній зворот – характерний для подільського, волинського та інших південно–західних говорів, де він поширився підо впливом польської мови.

Так само не можна казати: "За ці слова треба вибачатись", – а слід: "треба попросити вибачення" або "треба перепросити".

Виручити (виручати), визволити, вирятувати, допомогти, виторгувати

Дієслову виручати та іменникові виручка надають часом невластивого українській мові значення, наприклад: "Від продажу огірків та картоплі наш колгосп виручив багато грошей"; "Середньоденна виручка підвищилась на 50 %".

Слова виручати, виручити, виручання, виручка мають в українській мові те саме значення, що й їхні і синоніми визволяти, визволити, врятувати, допомогти, визволення, порятунок, допомога, підмога, цебто – "виводити, вивести (виведення) зі скрутного чи небезпечного становища", "ставати (стати) комусь у пригоді", "позбавляти лиха, неволі", наприклад: "Друга вмієм виручать – друга будем виручать" (П. Усенко); "Вийди, доле, із води, визволь мене, серденько, із біди" (народна пісня); "Справа стала так, що треба порятувати людину" (М. Коцюбинський); "Суховій хотів знищити сад, а ми всі, школярі, кинулись на порятунок" (О. Донченко); "Не журись, у разі чого, люди прийдуть нам на допомогу" (з живих уст); "Чубенківці пішли в атаку і з'єдналися з підмогою" (Ю. Яновський).

Коли йдеться про торговельні справи, за гроші, що одержали від продажу чогось, то тут слова виручати, виручка не підходять, і треба шукати інших слів, які є в нашій художній літературі й у живому народному мовленні. Це такі слова: вторгувати, вторговані гроші, виторг. Наведемо приклади: "Вторгувала, серденько, п'ятака" (Т. Шевченко) ; "Оце три карбованці – й усі вторговані за квіти гроші" (з живих уст); "…не так тим виторгом, мабуть, як тим, що всі його горнята отак малиново гудуть" (Л. Костенко).

Отож, у перших фразах треба було сказати: "наш колгосп уторгував багато грошей", "виторг підвищився".

Висікти, витесати, вирізьбити

"Холодне, мов висічене з каменю, обличчя дивилось на мене", – читаємо в оповіданні сучасного письменника й спиняємось думкою над словом висічене. Адже висікати чи сікти означає "рубати гострим знаряддям" чи "шмагати різками": "Як зачав сікти мечем, – висік триста п'ятдесят чоловік мечем" (Б. Грінченко); "Бідному Савці нема долі ні на печі, ні на лавці: на печі печуть, а на лавці січуть" (М. Номис). Із фрази бачимо, що письменник хотів сказати інше, але забув про слова витесати, витесаний, коли мовиться про щось, зроблене з каменю ("Стояв, неначе витесаний з білого каміння". – І. Нечуй–Левицький), вирізьбити, вирізьблений, коли мають на оці матеріал із дерева, кості тощо ("Там такі штучки різьбив на верстаті, що хоч на виставку". – Ю. Яновський).

Отож, у наведеній на початку фразі треба було написати: "мов витесане з каменю обличчя".

Відкривати, відчиняти, розгортати

Часто слова відкривати й відчиняти вважають за синоніми, ніби вони означають одне й те ж, і кажуть: "Відкрий вікно" – замість "відчини вікно" або навпаки: "На нашій вулиці відчинили нову крамницю" – замість правильного:"відкрили нову крамницю". Українською мовою відчиняти можна двері, вікна, браму, ворота, кватирку, цебто те, що потребує певного фізичного зусилля рук людини ("Хто торка, тому відчинять". – М. Номис). Якщо йдеться про початок функціонування певного закладу, виявлення властивостей або про те, що стає (стало) відомим для всіх, то слід казати відкривати, відкрити: "Переможці торішніх змагань відкривають спартакіаду" (І. Багмут); "Немов заслона впала і відкрила натури дивні краснії дари" (Леся Українка); "В океані рідного народу відкривай духовні острови" (В. Симоненко); "Щодесять хвилин хіміки планети відкривають, синтезують, одержують хімічну речовину" ("Наука і суспільство").

Отже, правильно буде сказати: "На нашій вулиці відкрито нову крамницю, яку відчиняють щодня о восьмій годині ранку".

Відповідно до цього користуємось і дієсловами зачиняти, закривати: "Зачини вікно, бо буде протяг"; "Кінотеатр закрито на ремонт"; "Загальні збори закрито після прикінцевого слова доповідача".

Коли мовиться про книжку або зошит, то треба казати: розгорнути, а не розкрити, згорнути, а не закрити: "Я розгорнула книжку і прочитала епіграф" (Леся Українка); "Книжку згорнув, сховав у свою шаховку" (Б. Грінченко).

Відпускати, пускати, видавати, продавати

"Тепер я вашу зброю всю у закладі лишаю, а вас додому відпущу" – читаємо ми в Лесі Українки й розуміємо, що йдеться тут про те, щоб пустити людей на волю, а не тримати їх у полоні. Ну, а як зрозуміти напис на коморі: "Відпуск товарів провадиться з 8 години ранку до 6 години вечора"? Це – явна калька з російського вислову отпуск товаров. По–українському треба написати: крам видається або видача краму.

Похідним іменником від дієслова відпускати є відпустка, а не відпуск, наприклад: "Треба брати відпустку на місяць і десь відпочити" (І. Ле).

Дієслово відпускати може означати ще "зменшувати тиск, послаблювати": "Оце наївся, треба й очкур відпустити" (Б. Грінченко); це ж дієслово й похідні від нього, зокрема іменник відпуск, трапляються в технічній термінології: відпускати болт, відпускати сталь, попускати гальмо, відпуск деталей (російсько–український технічний словник).

Відрізняти й розрізняти

Ці слова часто плутають і ставлять їх одне замість другого: "Через короткозорість він не може відрізнити літери Н від П"; "Ніч була така темна, що не можна було розрізнити неба від землі".

Значення дієслів відрізняти й розрізняти – дуже близькі, але між ними є певна різниця: відрізняють ті речі й поняття, що дуже далекі одне від одного: "Мова відрізняє людей від інших звірів" (Б. Грінченко); "Тим часом хмара насунулась і так стемніло, що води від землі не відрізниш" (О. Донченко); крім того, дієслово відрізняти означає "відокремлювати частину від цілого": "Я роблю й маю право на своє добро. Одрізніть нас" (І. Нечуй–Левицький). А розрізняти – це значить"бачити або знаходити відмінність між речами й поняттями, дуже близькими своєю природою": "Не може розрізнити, що говорять: стілько було сміху" (Ганна Барвінок); "Надворі панувала така темінь, що годі було предмети розрізнити" (О. Кобилянська); крім того, дієслово розрізняти має ще значення "розлучати, розділяти": "Треба розрізнити парубка та дівку" (Б. Грінченко).

З цього випливає, що в наведених на початку фразах треба було написати: "Не може розрізнити літер"; "Не можна було відрізнити небо від землі".

Відчитати чи вичитати?

В одному оповіданні для дітей є така фраза: "Карапузи вирішили відчитати Машу й добре присоромити". Ні, треба не відчитувати Машу, а – вичитати або прочитати Маші. Ганити когось, дорікати комусь або читати комусь нотацію, цебто по–російському отчитывать, отчитать, буде по–українському вичитувати, вичитати комусь (а не когось!): "Батько вичитав їй за поламану квітку" (Словник за редакцією А. Кримського), – або прочитувати, прочитати: "Добру молитву прочитали їй за брехні" (Словник за редакцією А. Кримського).

Включати, умикати, виключати, вимикати, поставити, унести, пустити

"Треба включити електрику"; "Виключи струм", – кажуть неправильно, забуваючи, що по–українському слід казати: умикнути (увімкнути), умикати електрику, вимикати струм. Від цих дієслів походять і українські технічні терміни: умикач (по–російському включатель) і вимикач (по–російському выключатель). Аналогічно помилково кажуть: "Пропонується включити до порядку денного три питання", – замість "поставити (або внести) до порядку денного". Так само неправильно – "У роботу включили всі існуючі аґреґати", – замість "пустили всі наявні аґреґати" .

Говорити й казати

Чи дієслова говорити й казати є абсолютні синоніми, як багато хто гадає, чи між ними є якась різниця? Як буде краще: "Я говорю, що прийду" чи "Я кажу, що прийду"; "Він говорив знехотя" чи "Він казав знехотя"? Часто в поточному мовленні не помічають між ними ніякої різниці, ба навіть надають перевагу слову говорити, вважаючи, що воно в усіх випадках може замінити дієслова казати, мовити, як це бачимо з таких речень, узятих із сучасної художньої літератури: "А могло ж і сюди дістати! – схвильовано говорить полевод"; "Уже зарікався сюди ходити, – говорить він"; "Кривуля говорив йому: – Все в тебе добре".

Не кажучи вже про те, що надуживання дієсловом говорити надає прикрої одноманітності стилю всього тексту, ми можемо побачити й певну відмінність між цими словами, якщо вдамось до нашої класики й фольклору: "Стара, кажуть, стала" (Т. Шевченко);"Скачи, враже, як пан каже" (приказка); "Ой казала мені мати ще й приказувала, щоб я хлопців у садочок не принаджувала" (народна пісня); "Кажуть люди, кажуть, що я – файна дівка" (народна пісня). У всіх прикладах ми натрапляємо тільки на форми від дієслова казати; але поряд бачимо й приклади з дієсловом говорити: "Говорить, як у рот кладе" (приказка); "Такий розбитний, що й по–німецькому говорить" (із живих уст).

З наведених прикладів випливає, що в класичній літературі й народному мовленні є нахил (за деякими винятками) ставити слово казати там, де є пряма мова або передається зміст повідомленого, висловленого: "щоб я хлопців у садочок не принаджувала", "що я – файна дівка" тощо; навпаки, там, де мовиться не про зміст, а про спосіб чи якість висловлювання, треба ставити дієслово говорити: "уміння говорити ясно й просто", "по–німецькому говорить".

Близьким за значенням до дієслова казати є мовити: "Казала б, та уста не мовлять" (Ганна Барвінок), – а дієслово говорити, коли воно стоїть із прийменником з і керує іменником в орудному відмінку, має своїм синонімом дієслово розмовляти: "Старі люди про старе говорять" (прислів'я); "Ой у полі могила з вітром говорила" (Т.