Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

ані сміятися
не вміємо, ні бунтувати...
( Нахмурившись.)
Дивно —
його нема ще й досі...
Кн. Трубецькой
Так і є:
вгадав. Ага, так он чого поспішно
сюди ти біг. Гляди, щоб цей ваш бунт...
Радищев
Та біг же, біг...
(Отямившись.)
Що ти сказав? Нерадий?
О, навпаки, я дуже радий,— бунт? —
ну й вигадав! Проте — хай бунт. Провчити
гофмейстера потрібно, й я... (Ах, чорт,
ізнов пішли дрібушечки, та глянь же!)
...скоритися — то ж означатиме
для нас, що ми, російськії студенти
(...дрібушечки, ой розкіш!)...

Кн. Т р у б е ц ь к о й
Кашляю ж!
Ось почекай... оддихаюсь... Студента
російськії,— ти кажеш. Дворянин,
дозвольте вас спитати, де подівся?
Аристократ чого в низи пішов?
Радищев
...ну й вигадав. Я сам, брат, натомився
і далі йти — нікуди не піду.
Заграв кларнет — і знову каруселі
кружка. Танцюй: кларнет то там, то там,
кларнет то там...
Кн. Трубецькой
Ненавиджу я радість.
Сідаймо тут. Г'іч, плескається Лейпціг,
що аж сюди, проклятий, бризкає.
Радищев
Люблю його! За ці студентські роки
він став мені як рідний. Чуєш-бо,
мій Лейпцігу,— ти рідний!
У відповідь — немовби лопотіння крил перед театром. У натовпі
танцюють.
I крамар
(з ятки)
Ласкаве панство! Заходьте, панство! Роги, щетина, речі
різні — великодній ярмарок всього ж три тижні. Ой, по-
спішайте-бо!
II крамар
Мануфактура із Хемніца! Порцелян із Мейсена! Льняна
матерія із Ціттау! Мережка-цйрга, мережка-цйрга! Бла-
китна фарба із Ерцгебірга. Ой, поспішайте-бо!
Кн. Трубецькой
(похмуро)
Так. Два роки,
як послано сюди дванадцять нас
учитися,— страшні, болючі роки!
(До винника.)
207
Нам пити, пить — і більш нічо
(Сипло закашлюється.)
...і от...
О, ні, сидіть не можу я... Радищев!
Скажи: ти друг? Чого ж мене не вбив?
Чому ж не дав мені ти яду, яду,
як я просив тебе?!
Радищев
Ой, Трубецькой,
ну що тобі... та заспокойся, пиймо.
Ніколи я тебе таким не знав.
Ти ж завше був розсудливий,— а зараз...
Проходить група с е л я п.
— І ти це правду кажеш?
— Та в такий закон: заборонити двірцевим орендаторам вима-
гати від кріпаків дворової служби.
— А коли примушують?
— Жалітися! Тепер у Східній Пруссії, як і в Литві, селяни —
люди вільні. Не вічно ж...
— Аякже, пожалієшся. Хіба не знаєш, що король сказав: гоф-
геріхт не повинен приймати скарг од селян, а повинен одсилати
всіх незадоволених до властителів маєтку? Оце тобі й закон — зро-
зумів?
Радищев
Еге! Та ти, я бачу, засмутивсь.
Ні пить не п'єш, ні слова не говориш.
Ну чим же я тебе повеселю?
Чекай... ось там немовби Цундра й Гете
ідуть сюди.

Кн. Трубецькой
Ну й звеселив! Облиш.
Сказати б ще Вольфганг — то так, а Цундра...
Радищев
Чого — що він кріпак, а ти, бач, князь?
Пора забуть, що нібито з дворянства
і світ увесь. Еж напочатку...

Кн. Трубецькой
(підхоплюючи)
Знов?
Та замовчи! Я знаю: рівність, скажеш?
Мене все 'дно не захитаєш! Я,
мов Біблія, тверджу, що напочатку
одно було лиш: слово!
Гете
(появляючись)
Ні, пробач,
споконвіків лиш: діло.
(До всіх.)
А вгадайте,
що я приніс вам, друзі?
Цундра
Браво, Гете,
трощи богів і Біблії дурман!
Кн. Трубецькой
(грізно підходячи)
Раз Біблію — виходить, що і панство?
Радищев
Ну перестань! Так вип'єм, друзі? Гей!
Вина сюди!
(Наспівує.)
Якось я був у Хлої,
Хотів її поцілувать.
Гете
(стежачи за Трубецьким)
Так-так.
Люблю і я цього поета.
Радищев
Вейсе?
Гете
(думаючи своє)
Не той страшний, хто є дурний, а той,
хто напівпень і напівдурень.
Кн. Трубецькой
(до Цундри)
Дурень!
І він посмів таке на панство — га?
А сам же хто?..
Гете
Радищев, по секрету
сказать тобі щось маю.
Відходять.
Винник
Зводите
бургундського?
Цундра
(спокійно)
Як прийде час — чудесно! —
розтрощимо й панів.
Гете
Без практики ж
теорія ніщо.
Радищев
...та тихо! Отже,
все зроблено, як ми й умовились:
поміж народ з Насакіним Кутузов,
селянами переодітії,
пішли...
Гете
А цей?
Цундра
...розтрощимо, не бійся.
Чого тут князь? Його ж я не просив
сюди...
Гете
(хитає головою)
Боюсь — про наш гурток гофмейстер
довідався...

Кн. Трубецькой
Розтрощимо панів.
Я ці слова тобі згадаю! Добре ж
віддячу я — ще потанцюєш!..
Р а д и щ е в
(вертаючись)
Ну,
налито? всім? Тож пиймо. Рівність
хай буде скрізь,— по всій землі!
Знову плескає в долоні публіка перед театром.
III крамар
Мед! мед! польський мед, українське зерно! Із Росії бобри,
соболі, лисиці! Хто не вспіє накупиться,— побіжить із
нами заодно — та не двічі й не тричі — за п'ять тижнів на
ярмарок у Бердичів!
I крамар
Сап'яни з Туреччини, сап'яни!
III крамар
...на Іллінський ярмарок у Ромни!
II крамар
Пояркові брилі, брилі пояркові!
III крамар
...або ж на Хрещенський ярмарок у Харкові! Та поспішай-
те ж бо!
Р а д и щ е в
А князь чого не п'є? Не до вподоби?
Г е т е
(припрошуючи)
Червоного!..
Червоність — кошеніль
найкращу нам дає (чого ти, князю,—
не про вино ж кажу — труїтися? —
не про вино)
(До всіх.)
211

Хоча під час обробки
хімічної цей колір...
Кн. Трубецькой
Хімія!
Коли б вона могла перетопити
на золото законну лінь мою;
ах, хімія! Коли б вона — жадобу
до насолод, до сну, самокопань
взялась мені хоч трохи притушити;
до владності дала ключі; зняла
до влади — о! я б хімію ту визнав
і за її підніс би шклянку.
Цундра
Що ж,
хоч раз сказав по правді.
Кн. Трубецькой
Як ти смієш?!
Та знаєш ти, що я, коли б схотів...
Р а д и щ е в
Ну, годі, сядь,— невже чини та ранги
ми будемо ще й тут, в Європі...
Кн. Трубецькой
А!
По-вашому, всі — рівні, так? Виходить,
що кріпака, якого послано
учитися, не можна вже й рукою
торкнуть?
Г е т е
Чому ж, торкни й переконайсь.
Кн. Трубецькой
У чім?
Г е т е
Кріпак тебе переростає.
Кн. Трубецькой
О господи, вони смішать мене...
Радищев
Смішать? Дак смійсь. Чого ж це ти
закашлявсь?!
Ех ти... студент! Йому, бач, хімії
дворянської тієї закортіло,
що лінь його — могла б перетопить
на золото,— не просту лінь — законну!
Та звідки взяв ти цей закон? Коли
і як його ти викопав? В Росії
з царицею? Це ще побачимо,
чи в нас...
Гофмейстер
(виринаючи несподівано)
Ну-ну, так що ж там в нас, цікаво...

Радищев
(ядовито)
Шановний пан гофмейстер? Просимо!
На підслухи прийшли? Сідайте. Боже!
Яка се честь: на підгляданнячко
явивсь до нас — подумайте! — гофмейстер.

Гофмейстер
Шановний пан Радищев? Просимо!
Ах, просимо, не бійтеся. Розкрийте,
нарешті, ви свої думки. Еж я
страшенно їх люблю — думки. В Росії
з ц а р и ц е ю,— ви почали,— з а к о н,—
сказали ви,— побачим о,— а далі ж?..
Радищев
( відкланюючись)
Ах, боже мій, карайте,— винен я!
Повинен я упасти на коліна:
еж я думок своїх вам не одкрив,
гофмейстере, гофмейстере, хоч дайте ж
дожить мені до вечора, а там...
Гофмейстер
( відкланюючись )
Ви можете дожить. Але
Пауза.
прощаю
в останній раз!
Радищев
Ви можете іти,
але...
( Спалахнувши.)
цю ж мить — ви чуєте? — негайно!
Ще буде він мені прощать! Ану...
Кн. Трубецькой
Не проганяй — еж він для нас слуга
і батько...
Гофмейстер
Ага, ага, ви ж чули? Трубецькой!
Він проганяв мене — ви свідок. Ох,
нещасний я: тепер вже проганяють.
Ну що ж. Іду. Зникаю.
Покорись,
гофмейстере,— нехай кричать,
бунтують,
а ти собі... мовчи. Іду.
Цундра
Не плач,
то купимо калач... І то ж лисичка
яка: він тут давно вже підслухав.
Гофмейстер
(вертаючись)
А те, щоб там, буває... не турбуйтесь:
доносити міністрові двора
до Дрездена не дуже я охочий,
хіба що десь писну у Петербург,
та й вже. А от про Цундру — то сьогодні ж
я панові скажу.

Гете
А де ж той пан? —
за тисячі верстов?
Гофмейстер
Дозвольте знати
про це вже нам.
Цундра
А саме?
Гофмейстер
Не скажу
ні слова більш! Хоча про Ушакова
і слід було б...
Чути дзвін церковний.
Гете й Радищев
А що з ним? Ушаков?
Гофмейстер
Я не скажу ні слова!.. Проганяють
гофмейстера? — ну що ж, іду.
[1927-1935]

СКОВОРОДА І БІСНУВАТИЙ

Пізнай себе.
Як можемо бути щасливими,
коли ми не взнали ще добре,
що для нас властиве, а що ні?
А властива для нас любов до свободи.
А коли так, то будем ту свободу любить.
Але як — любов'ю чи ненавистю?
Любити просто свободу —
отже, тікати од світу, од життя...
А воювати свободу...
Отже, пізнати самого себе
можна не тільки заглиблюючись у своє
серце,
а щей так:
розвити в народу любов до свободи.

...Три місяці пробігло
мов кораблі веселі в морі —
всіма цвітами процвітані,
добрим скарбом переповнені.
Три місяці пустинь Китаївська
і в ній Сковорода
немов пливли —
поміж садами рожаїстими,
1 Події, змальовані в поемі, відбуваються влітку 1768 року в час
народного повстання — Коліївщини. Китаївська пустинь була ко-
лись на місці теперішнього Китаєва за Голосіївським лісом, під
Києвом. Біснуватий — один з політичних засуджених, яких заси-
лали тоді в монастирі на покуту. Про це багато матеріалу автор
знайшов як в істориків м. Києва (Аскоченський, Щербина та ін.),
так і в газетах, особливо в газетах київських 1940 року про лаврські
підвали з кістяками.
серед криничного узлісся,

на полі повному, де хвиля хвилю ллє
і зупинятися не хоче.
Уранці,
ще тільки небо почне наливаться
і вітер зелений одчалить в далечінь,—
уже Сковорода
встає з досвітньої дрімоти
й сідає знов писать.
У келії ще тьмяно,
а тому
і стеля, й стіни та ікони,
й аркушики паперу на столі,
і гусяче перо, і власні руки —
усе це
сумним якимсь, непевним видається,
тремтливо-фіалковим...
Фіалковим мерехтить
і обличчя Іустина,
що, вистромивши голову із-під рядна,
спить на дивані.
Пізно вночі притягсь він од коровниць,
які на скотному дворі живуть окремо
за оградою,
і п'яно реготався та верзякав.
Хотілось плюнути в лице йому
і, захопивши торбу свою з книжками,
тікать із монастиря цього огидного,
від гостювання недоречного,
від родича брудного, тупоумного!..
Та ось —
і як воно це сталось? —
до завтрього ще залишивсь.
На сліди ж бо Марії 1 учора він натрапив —
в розмові з селянином
у полі
випадково.
її шукати треба тільки тут?
Побіля сіл десь недалечко? —
Боже мій — тут!
1 У першодруку — Огенії (ред.).
О кохання тонкостанне, сірооке!
Ти явилося раптом, як вихор:
надуло надо мною паруси —
і погнало по морю, погнало...
Човен мій від бурі хилитається.
Чи гребінь хвилі, чи безодня — не питається.
Одно підкидається, одно підкидається...
О кохання тугострунне, теплоруке!
Невже ж тебе я знов не доторкнусь?
Не доторкнусь устами келиха,
в якому сік,
цілющий сік солодкий, виноградний?
...Сковорода умочить тут перо в чорнило
й скаже:
"Мустум" — назву трактат я про натуру,
Миэинп,
що по-латинськи означає —
молоде вино.
Природа ж, світ увесь —
мов видавлений сік із винограду,
1 ми його п'ємо,
п'ємо...
А разом з ним
впускаємо до серця й бога,
що весь розлився у природі.
— Бога? — в розчинене вікно спитає вітер.
— Бога? — в саду насмішливо оріхи
зашумлять.
— Бога? — лукаво на вікні щось біле
залопоче, ще й надметься.
Сковорода
поверне голову свою в той бік,
де свіжий струм іде,
але йому тут раптом —
таким виблискуючим сміхом пирсне
занавіска,
що він од несподіванки
одхилиться, здивований!
А з стола, як божевільні,
аркушики паперу полетять:
на аналой,
на лаву, що править Сковороді за ліжко,
на глек з водою...
І кинеться Сковорода їх підбирати:
Оцей ще мені вітер!
Що пустун же, сказати б, тінь порожнй,
а отакеє виробляє.
А вітер, підхопивши занавіску,
опреться ліктями об лутку
й прозоро головою похитає
(бо вітер же — прозорий він).
— Ну, як такеє можна говорити?
А ще філософ зветься.
Пустун-то я пустун,
але ж ти зрозумій і те,
що раз я т і н ь,—
то при мені, виходить, десь же мусить
бути й т і л о? —
Філософ,
немовби прислухаючись до чогось,
на хвилиночку застигне,
а потім полегшено зітхне
й здивується уголос:
— Так он воно що!
Тінь —
і та навіть тіло своє має.
Значить, сто раз я правий був учора,
коли на диспуті з панами говорив:
матерія — вічна.
Так чого ж тоді я знов сьогодні спотикаюсь,—
бог?
Адже природа для мене бог лише
в такому розумінні,
як називає її й Спіноза,—
що вона самої себе є причина,
або ж
первопричина.
Що ж до бога з запахом, з бородою, з хітоном,
з благословляючою рукою —
невже хоч коли-небудь та отаке я говорив?
Мухи, проснувшись,
з гудінням закружляють над столом.
І через це немов ще більше
неодв'язними стануть філософські питання.
І ось
почне Сковорода по келії ходити
і сам з собою сперечатись.
(А за вікном, нікого не питаючись,
світ світає,
заскрипить хвіртка в саду, пташка
десь озветься.)
Сковорода
Якщо ми визнаємо бога,—
тим самим визнаєм, що світ конечний?
Іншими словами:
що його було створено колись?
А тим часом
це ж не так.
Зовсім, філософе мій любий, це не так!
Бо початок і кінець
в єдиній точці сходяться,
бо від зерна колос —
в зерно ж і повертається.
І там, де світ нібито закінчується,
там він тільки наново народжується,—
світ —
вічнотекучий,
світ —
як вода.
Найди: де перша крапля в ній, а де остання?
...І Сковорода, жадібно з глека води
ковтнувши,
знов по келії заходить.
Ну от.