Експеримент "Корона" - Бережний Василь

— Треба перевірити настройку. Зніми, будь ласка.

Дружина, побачивши, що чоловік почав знімати "Корону", якось нервово хіхікнула і вийшла, причинивши за собою двері.

Михайло Павлович узяв апарат, навіщось покрутив його перед очима і поставив на столика. Сергій Олексійович гладив долонями обличчя, торкався тім’я.

— Ну, як? — спитав Михайло Павлович.

— Тиша… Але я знаю — це оманливе.

— Давай так, Сергію. Поки я займатимусь "Короною", ти пройдеш клінічне обслідування. А тоді побачимо.

…Вони зустрілися, здається, через тиждень у тому самому кабінеті професора-медика. Навіть його дружина так само стояла на порозі. Але атмосфера тут була вже цілком інакша. Сергій Олексійович — бадьорий, пружний — ходив по кабінету, розмахуючи руками.

— Нічого! Розумієш — анічогісінько!

— І рентген?

— Аякже, і рентген, і з десяток найтонших аналізів — нічого не виявили! — Сергій Олексійович спо-хмурнів. — Усе в нормі.

— Ти так говориш, наче невдоволений.

Сергій Олексійович легенько стиснув свого друга за плечі.

— Що здоровий — це, звичайно, добре. А от експеримент…

— А чим ти, як медик, поясниш…

Сергій Олексійович заговорив, насупивши брови:

— Чим поясню? Тодішній мій стан — це яскравий приклад автосуггестії — самонавіювання. Які б не бу-ли експерименти, завжди треба мати на оці, що людський організм — то психофізична цілість.

— Це так… Важко перехитрити природу… — не то весело, не то журливо промовив Михайло Павлович. — Мабуть, не даремно вона вивільнила вищі відділи мозку від буденних занять. Осмислити себе — ось у чому суть…

— Годі філософствувати, скажи краще, як твоя "Корона"?

— Віддав онукові гратися… А що? Хіба всі експерименти вдаються?

Сергій Олексійович тільки плечима знизав.

4

Закінчивши вечірній обхід клініки, Сергій Олексійович мив руки в передчутті чесно заробленого відпо-чинку. Настрій був хороший, але щось його непокоїло, щось марудило, а що — й сам не знав. Підставляв доло-ні під струмінь теплої води, біла піна спливала в раковину, а він силкувався пригадати, чи не забув чого-небудь зробити? Наче нічого, а на душі млоїться.

— Сергію Олексійовичу!

Мовчки насупився. Завжди ця огрядна медсестра гукає на весь коридор.

— Сергію Олексійовичу! До вас прийшли!

Побачивши Михайла Павловича, стривожився:

— Що трапилось, що ти…

Михайло Павлович якось наче винувато усміхнувся:

— Та розумієш… Онук, пустуючи, надів мені "Корону"…

— І що? Невже і в тебе… автосуггестія?

— Оце ж я й хочу дослідитись.

…Зоперували Михайла Павловича вчасно. Злоякісний процес у шлунку захопив мізерну кількість клітин.