До Канева - Антоненко-Давидович Борис

Шевченко, ибо потому что так как он первый сказал: "Вся власть Советам Р. К. и К. Д-ов, смерть буржуазии и социал-предателям, да здравствует Коммунистическая партия". Кроме того, я считаю, что такие экскурсии весьма и даже очень будут полезны для слушателей ликбеза.

Сергей Лобарев".

Я перейнявся глибокими думками моїх попередників, узяв олівця й написав і собі:

"Батьку Тарасе! Нарешті і Я до тебе приїхав. Ти страждав за волю, і я теж страждаю. Ненавидять мене, знущаються, підкопуються під мене всякі бюрократи, фахівці халтурники й усяка,, батьку, контрреволюція (бо раз я себе вважаю за революціонера, то всі вони — контрреволюціонери). Тебе, батьку, звали Тарасом, а мене зовуть Петром. Допоможи мені, батьку, ще дряпонути дописа або фейлетона на всіх моїх ворогів.

Повстаньте, гнані і голодні!

Твій, батьку, правнук..."

Я зробив найголовніше. Тепер я щасливий, що кожний, хто писатиме в "Книзі туристів" про себе, прочитає і моє ім'я, а це все одно< що вчепитися за чуба самій історії.

Я виходжу на ррай Чернечої гори, а підо мною перевертається ліньки з боку на бік Дніпро, бовваніють на обрії далекі ліси, й тільки чайка, скиглячи десь понад берегом, порушує тишу. Ось зірвався відкілясь табунець крижанів і шугнув через Дніпро на Золотоноські болота. Я пригадав чогось Гоголя: "Редкая птица долетит до средины Днепра" — ну, чи можна ж було так безсоромно брехати? Це, на його думку, табунець крижнів —"редкая ііті-ца". Хоч би ще він був якийсь бідолаха мисливець, що тижнями ходить по болотах і навіть пір'я від якогось поганенького чиряка не побачить — я розумію, а то ж — Гоголь!

Я востаннє дивлюсь на "лани широкополі, і Дніпро, і кручі", розуміючи всю свою вагу і значення. Мені шкода тепер, що я не дописав у "Книзі":

— Всі, батьку, брехали! Тільки ти один та я пишемо по правді.

Але треба вже до пристані, і я поволі сходжу в долину.