Самонавіювання - Гуцало Євген

Олю Мандрику (пізніше вийшла заміж за вчителя фізкультури), Ганю Казанджій (вийшла заміж у сусіднє село за ветфельдшера), її сестру Катю (Катя й досі в дівках), Галю Щербу (через два місяці розвелась, досі ніхто не знає причини), Ліду Цапок (тепер уже пошлюблена другим чоловіком), Ярину Пасюгу (побралась із удівцем), Раю Шахету (переспіває на пні). І це ще не всі! Декого вже й призабув. Але вони не йшли ні в яке порівняння з Марією Кобеляцькою, з її флюїдами! Тільки сеанс самонавіювання в розпалі, тільки під шум прибою хочу заснути, а вона тут як тут і появилась поруч, хоч я ж її і не просив, а цілком свідомо клав на морському піску зовсім іншу, розумієш, щоб за тією іншою, може, побачити сині очі Валентини Андріївни, розумієш?

Зрештою, заплутався я з дівчатами та жінками, почувався моральним злочинцем, повинен був шукати якийсь вихід. І знайшов — перебрався агрономом до сусіднього району, тут хороша посада знайшлась у хорошому господарстві. Голова — досвідчений, живемо в мирі, його дружина директрисою в школі, за своїм жіночим статусом уже бабуся — має онука й онучку. Голова з директрисою тут і женили мене десь через місяць після моєї появи в селі. Моя дружина — вчителька молодших класів, авторитетна, діти люблять (зауваж, це теперішні діти!). Недавно призначили старшим агрономом, так що скучати ніколи.

Ти, Владику, неодмінно пройдеш мою трудову дорогу, наберись витримки і не втрачай оптимізму.

Звичайно, стомлююсь! Повернусь пізно додому, а дружина вже перевірила учнівські зошити, зготувала вечерю. Затишок! Але чомусь не забувається баба Дунька, хоча за становищем на Близькому Сході, в Єрусалимі особливо, стежу сам, без неї. Чи займаюся самонавіюванням? Як відрізало! Сон глухий, мов у танку. Навідуємось із дружиною на концерти в обласну філармонію. Цього літа їздили вдвох на південь, відпочивали в Піцунді — субтропіки, море та всі інші належні красоти в ажурі!

Ага, до нас у цьому році прислали теж новоспеченого агронома — такого, як ти, Владику. Такого, яким був колись я. Скромний — наче аж затурканий. Згодом ця скромність де й подінеться, знаю по собі. Живе на квартирі в баби Ониськи, звикає до села, до роботи, до місцевого керівництва. Недавно гомоніли з ним про всяку всячину, я розказував йому про перші трудові кроки, про свою бабу Дуньку. Ось тільки про самонавіювання й словом не похопився перед ним — адже в одному селі живемо, а про мою дружину кажуть, що красуня... Пиши, ділися заповітним і задушевним!

Твій рідний дядько В. П. Чорний".