Оленчине свято - Близнець Віктор
«Оленчине свято» — це чарівна історія, створена Віктором Близнецем, яка розповідає нам про маленьку оленятко Оленку та її пригоди в чарівному світі лісу. Цей неперевершений твір не тільки розкриває перед нами красу природи, але й вкладає важливі життєві поуки про дружбу, взаємодопомогу та віру в себе.
У цій казці ми зустрічаємося з маленьким оленятком Оленкою, яка вирішує влаштувати свято для своїх друзів у лісі. Вона збирається разом зі своїми товаришами — зайчиком, їжачком та пташкою, щоб організувати незабутнє свято повне радості та магії. Але чи вдасться їм подолати перешкоди та зробити свято відмінним?
Віктор Близнець створює неперевершений світ, повний чарівності та непередбачуваних сюжетних поворотів. Книга майстерно переплітає пригоди героїв з поучальними елементами, нагадуючи нам про значення дружби, турботи про інших та важливість вірити у свої сили. Вона заохочує нас бачити красу навколишнього світу та відкривати нові горизонти.
«Оленчине свято» — це книга, яка збагачує наше уявлення про природу та вчить нас цінувати взаєморозуміння та взаємопідтримку. Ця чудова казка стане улюбленим читанням для маленьких і великих, і надихне нас побачити світ у всій його красі та доброті.
В Оленки болить горло.
Мама сидить коло її ліжка і тихо наспівує:
Спи, маленька донечко,
Спи, моя хороша.
Замерза віконечко,
Стелиться пороша.
Оленка згорнулась клубочком. І дивно їй: очі заплющені, а все видно. Бачить Оленка свій двір, і кучугури снігу, і перекинуті саночки. Ох і вредні санчата! Каталась Оленка з гірки, а вони взяли та й повернули у рівчак. Оленка упала. У валянці набилося снігу, і от маєш: болить горло.
— Мамо! — висовує Оленка носа з-під ковдри.— Завтра ж ялинка! Правда?
— Правда. Тільки спи, доню, видужуй...
— Мамо! Я тобі про ялинку розкажу. Хочеш?
— Хочу,— всміхається мати.— Тільки тихенько. Голосно тобі не можна.
І Оленка стиха говорить:
— У наш садок привезли ялиночку. Таку маленьку, чепурну. Маринка подивилась на неї і питає:
— А де іграшки?
А Надія Іванівна — це наша нова вихователька — й каже:
— Давайте самі зробимо.
Оленка примружилась. Мабуть, згадала, як вони гуртом робили іграшки. Вовчик зірочку вирізав. Оленка теж старалася — білочку зліпила. А Юрко склеїв паровоз.
Тільки Маринка зарюмсала:
— Ведмедик у мене зламався...
Справді, у її ведмедика вухо відпало. То чого ж плакати? Хлопчики допомогли Маринці — і вухо приросло до голови.
Багато-багато іграшок зробили. Тоді Надія Іванівна підійшла до ялинки і спитала:
— Куди ж ми Вовину зірочку почепимо?
— Вовину зірочку — аж на верхівочку! — гуртом проспівали малята.
— А Юрків паровоз?
— Де Дід Мороз, там і паровоз! — вигукнули всі, а Оленка найголосніше: — Дід Мороз на паровозі подарунки всім розвозить!
— А куди, скажіть, Оленчину білочку?
— Оленчину білочку — на лапату гілочку!
— А Маринчиного ведмедика?
— Ведмедика — на велосипедика!
— Не хо-о-чу! — запхикала вередлива Маринка.— Він упаде і розіб’ється.
Даремно пхикала Маринка: ведмідь не впав і не розбився.
— Оті готова у нас ялинка до свята! — обвела всіх поглядом Надія Іванівна.— Завтра приходьте з мамами і татами. Будемо співати, будемо танцювати. Новий рік стрічати!
Розказала Оленка мамі, як вони новорічну ялинку наряджали, і зажурилася. Усі її друзі будуть веселитися, одна вона, Оленка, лежатиме в постелі.
Раптом хтось подзвонив до них. Мама відчинила двері. Дивиться: стоїть біля порога чепурненька ялиночка, і нікого близько немає, тільки потупотів хтось по східцях.
Повернулась мама весела:
— Дивись, Оленко, ялинка. І написано: "Оленці від Діда Мороза".
Глянула Оленка на ялинку і заплескала з радощів у долоні:
— Мамо! Я знаю, звідки Дід Мороз ялинку приніс. Знаю, знаю! Онде верхівочка — Вовина зірочка. А де Дід Мороз — Юрків паровоз. От і в мене буде свято!
