Президент Кислокапустянської республіки - Слісаренко Олекса

Різні ж і демократичні бувають!
— А як та демократична республіка зветься? Я був остаточно загнаний в суточки.
Так господарки ловлять курей. Спочатку заганяють в кошару, з кошари в хлів, а в хліві в куток, між яслами та барилом. Там уже курка до рук господарки й попадає.
Виходу мені не було.
— Кислокапустянська! — випалив я, і на чолі мені виступив холодний піт.
— Дайош п'ять! — схопив мою руку Ясько і дружньо стиснув.— Будеш у нас найголовніший сенатор — бамаги різні писать...
Так я став сенатором!
ЛИСТ ТЕЛЕГРАФІСТА ВЕКЛЕНКА ДО ПРИЯТЕЛЯ СВОГО БУРЯШНОГО АНТОНА 3 ПРИВОДУ КИСЛОКАПУСТЯНСЬКИХ ПОДІЙ
(Пояснення до листа)
Той саме телеграфіст, що зустрів Яська Голомозого на пероні станції Кислокапустянки псевдокласичним реченням: "Земля кислокапустянська давно на вас чекала", мав прізвище Векленко.
Після чотирьох день, як оголошено республіку, мріючи про портфель міністра шляхів, він замкнувся ввечері У своїй кімнаті й твердо рішив написати листа Антонові.
Антін Буряшний, очевидно, разом із ним вийшов на телеграфіста, але швидко зробив кар'єру до помічника начальника станції, одружившись з пристаркуватою конопатою своячинею якогось залізничного начальника.
Векленко писав цілу ніч, а на ранок він кинув у поштову скриньку грубий пакет, забувши про те, що поштова скринька давно не відчинялась і ключ од неї завіз із собою начальник станції.
Векленко позасвідомо вірив у поштову скриньку, чому, не вагаючись, довірив їй наслідок своєї творчості — мовляв, колись та дійде.
Через це саме і лист попав до мене, бувши довгий час захований у бляшаному шлунку поштової скриньки.
лист
Дорогий друзяко Антоне!
Довго я тобі не писав, але зараз, як прочитав, що твого покровителя вигнали з залізниці ще на початку революції, а ти, як вільнолюбивий республіканець, вигнав свою конопату мавпу, я знов почуваю до тебе пал у своєму серці.
Звичайно, ти високо пішов по службі і можеш презирливо поставитися до свого друга телеграфіста, але я, брат, не з таких. Я не стану до тебе ставитись з презирством, навіть коли буду міністром шляхів, що, здається, незабаром і станеться. Але розповім тобі по черзі.
Уже чотири дні, як у нас оголошено республіку, а сьогодні був у мене президент.
Президент Кислокапустянської республіки, брат! Прийшов до мене та й каже: "Будеш ти, товаришу Векленку, в нас начебто міністром шляхів. Потому,— говорить,— як я, президент, люблю залізницю".
От, брате, до чого я дослужився,— а все революція!
Доки республіканська гвардія нашого президента орудує в Кислокапустянці, я одержав ударне завдання відремонтувати одного-однісінького паровоза, що стояв у закутні, аби мати "рухомий состав" для потреб республіканського транспорту. І що б ти думав, де й майстри взялися. Одним словом, паровоза полатано, і має він одну теплушку та платформу. Теплушку обшили бляхою (зі станційного клозета здерли), а на платформі^а мішками з піском поставлено кулемета. Це наш панцерний поїзд для захисту республіки на лінії нашої вузької колії.
А я живу, як сир у маслі. Гвардія постачає мені все щодо потреби моєї; коли б так тяглося ще кілька місяців, то довелося б мені штани розточувати.
Шкода лише, що республіка чотири дні існує, а ворогів стільки, що й на чотири роки вистачить.
Я на село не ходжу, а орудую на станції. Про село кажуть, що там наша влада порядки заводить. По-перше, посадовили до холодної двох мужиків, що назвали нашу владу босяцькою. Попові наказали поминати в церкві "благочестивого правителя нашого Голомозого, і весь уряд, і товаришів його". Нічого, поминає, чорт патлатий!
Землю будуть ділити восени, як хліб звезуть,— ото буде морока! Вже й зараз кажуть дядьки, що гаряче буде президентові!
Тривожить нас сусідня республіка Зеленоярська. Сидять там більшовики з своїм советом, а заправляє всім матрос Хведорець. Приїхали з Зеленого Яру дядьки, так переказують, що Хведорець нахваляється до Кислокапустянки прийти з своїми хлопцями.
Як зачула про це наша шпана, вийшла паніка. Зараз усі ночують на станції, і президент теж, а в село ходять лише вдень.
Що буде — не знаю, але ми все одно переможемо, потому матрос — він на морі дужий, а на землі ніпочому!
Особливо жваво у нас працював міністр продовольчих справ, хоч і була йому недавно неприємність — баби коромислами відлатали. У нас бойові баби.
Ну, прощавай. Коли хочеш бути товаришем міністра, приїзди до мене.
Твій друг Векленко
Переговори поміж урядом Кислокапустянської республіки та Зеленоярською Радою робітничих, селянських та солдатських депутатів
Матрос Хведорець осів у Зеленому Яру і вперто підточував підвалини демократичного ладу.
Він не задовольнився тим, що заснував у Зеленому Яру Раду робітничих та солдатських депутатів, а почав поширювати вплив більшовицький на окружні села. Так зіткнулися десь між Зеленим Яром та Кислокапустянкою інтереси двох, так би мовити, суб'єктів міжнародного права.
Як прочув Ясько Голомозий, що Хведорець зазіхає на цілість, спокій та добробут республіки Кислокапустянської, зібрав найближчих членів свого уряду і довго з ними радився на станції. Наслідком цієї наради були такі ухвали:
1) Матроса Хведорця оголосили поза законом так на території Кислокапустянської республіки, як і поза межами її.
2) Визнати Хведорця агентом німецького кайзера Віль-гельма.
3) Розпочати з ним переговори про замирення, для чого послати до села Зеленого Яру послів Максюту Максютовича Швайку як сенатора та Жеребенка Миколу як загалом політичного чолов'ягу.
Як бачите, читачу, перші два пункти ухвали не підготовують до третього, але в ті бурхливі часи на згаданих спочатку широтах земної кулі послідовність не була обов'язкова, а надто в демократичних колах.
Щодо логіки, то ця значна пані вперто відмовлялася бути свідком історичних подій.
Про переговори я дозволю подати звіта так на підставі оповідання М. М. Швайки, як і на підставі матеріалів, одержаних од сторонніх осіб.
Діло було таке.
Ранком, на другий день після засідання, паротяг накачано водою і розтоплено. Теплушки і платформу з кулеметом причепили спереду — ніяк не можна було інакше. Чоловіка з двадцять озброєних гвардійців сіли, де хто захотів, а Швайка й Жеребенко у теплушці. На паротязі повісили білого парламентарського прапора і рушили під вигуки: "Дайош Зелений Яр!" — у дорогу.
У Максюти Максютовича шкребло на душі, і він глибокодумно поглядав у відчинені двері. Важність місії робила всіх серйозними.
Поїзд довго чмихав і зупинявся. Під гору доводилося всім, не виключаючи й послів, злізати й підпихати поїзд, а коли, за всіма ознаками, до Зеленого Яру лишилося верстов сім, посли злізли й пішли вперед пішки, наказавши іншим зупинитися й чекати на них.
У Зеленоярському волосному правлінні було накурено й гамірно. Рада робітничих депутатів саме засідала, як до зали ввійшли повноважні посли Кислокапустянської республіки.
Як увійшли нові люди, голова зборів матрос Хведо-рець звернувся до них:
— Звідки й чого? — бо видно було, що це не зелено-ярці.
Запитання було надто несподіване, і не встиг Швайка слово вимовити, як Жеребенко відрізав:
— Ми представники Кислокапустянської республіки і прийшли, щоб, котрі більшовики, покорялись нам!
Настала тиша. Вийшов Хведорець з-за столу, мотнув раз-двічі своїми кльошами та як зацідить Жеребенкові в пику, ледве той встояв.
— Так ви, сукини сини, контрреволюцію тут розводить? — та до Максюти Максютовича.
Дипломатичні переговори набирали занадтої гостроти, і, щоб не стати жертвою Хведорцевих дипломатичних заходів, Швайка мотнувся до виходу. Йому пощастило перескочити через тин, бо на воротях стояли люди, але Хведорця "підкузьмили" кльоші. Перелізаючи через тин у гонитві за Швайкою, він зачепився одним кльошем за кілок і безнадійно повис. Кльоші, пристосовані для морської служби, були непридатні для суходольної дипломатії.
Швайка втік, скориставшись цією пригодою з Хведор-цем, але Жеребенка затримали.
Аж надвечір добрався Максюта Максютович до поїзда, що стояв на полі. Хлопці слухали мовчки доповідь посла про міжнародне становище та хід переговорів, як скінчив Швайка, один із гвардійців виголосив таку промову:
— Братва! Ходімо до Хведорця служить! Я бачу, там народна власть, та й Хведорець хльосткий хлопець — раз-два та по морді,— це тобі не Голомозий Ясько, що пиндючиться, як гиндик... Теж удає з себе президента! Гівно, а не президент!
Почався мітинг, унаслідок якого стався розкол. Поділився гарнізон поїзда на дві нерівних частини, в одній частині опинився Максюта Максютович, щирий демократ, а в другій — вся інша збільшовичена маса.
І вийшло так, що причухрав Максюта Максютович до Кислокапустянки пішки, а збільшовичені гвардійці попхали немічного паротяга до Зеленого Яру.
Історичне засідання Кислокапустянського уряду
На другий день по обіді зібрався уряд на засідання. Доповідачем був Швайка.
— Громадяни, братця й товариші! — почав він свою промову.— Я за вас ледве не постраждав своєю персоною, а вже про Жеребенка й казати нема чого,— чи й видихає.
Докладно розповів Максюта Максютович про все, а коли, додержуючи істини, він процитував слова промовця, збільшовиченого гвардійця, з оцінкою президентської діяльності Голомозого, Ясько пошпурив Максюті Максютовичу каламаря в пику і цим знаряддям збив сенатора з високостей державного становища, як горобця 3 високого дерева. З ґулею на лобі упав Швайка на низини звичайного громадянства.
Наметане око кислокапустянського дипломата допомогло оцінювати ситуацію, чому одчинене вікно й було тою відтулиною, через яку упав Швайка з свого високого становища. Простіше кажучи, коли Голомозий намагався підперти свого протеста додатковим синяком на пиці Максюти Максютовича, цей державний муж вискочив у вікно, бо шлях через двері Ясько одрізав.
Гнатися за Швайкою ніхто не гнався, демісія ж його була стверджена президентом словами:
— Б... Ярижка! Мать твою...— І так далі рядків з чотири петиту, закресленого цензурою.
На п'ятому рядку крапок несподівано на порозі з'явився Жеребенко. Око йому запухло, а щока набрала відтінку градової хмари.
Довго і плутано розповідав він здивованій раді міністрів Кислокапустянської республіки про свої пригоди.
— І каже мені Хведорець: "Ти,— каже,— сукин ти син, піди й перекажи своєму засраному президентові, що в неділю я приїду з хлопцями до Кислокапустянки Раду вибирати робітничих депутатів.