Президент Кислокапустянської республіки - Слісаренко Олекса

ПРЕЗИДЕНТ КИСЛОКАПУСТЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ
Історичні матеріали, зібрані безсторонньою людиною
Вступ
Це було за тих часів, коли доброчинному бухгалтерові легше було зробитися бойовим генералом, а дячкові президентом республіки, аніж зараз знайти посаду безробітному діловодові.
Це було за тих феєричних часів, коли директори банків висвячувалися на попів, волосні яриги робилися дипломатами, а попівни — анархістками.
Це було за тих часів, коли карат кухонної солі коштував дорожче за карат діаманту.
Це було...
Але годі лірики.
Читач уже знає, коли це було. Звичайно, той читач, Що за останні десять років не був фермером в Австралії, або ковбоєм у Мексіці, чи то вождем чорношкірих у Полінезії, а жив на території України примірно між 41° та 52° північної широти і 25° та 40° східної довжини від Пулкова.
Я не стану в цій правдивій історії чого прикрашати домислом або додавати свої письменницькі вигадки. Ні, я правдиво та чесно розповім історію президента Кисло-капустянської республіки на підставі документів та оповідань шановного Максюти Максютовича Швайки, колишнього члена Кислокапустянського уряду й сенатора.
Щоправда, я замінюю географічні назвиська та ймення дійових осіб на вигадані, але так завше роблять порядні письменники, до числа яких, я гадаю, є підстави зарахувати й мене.
Та не лише охорона письменницьких традицій та доброчинності примушує мене не вживати дійсних імен, а й міркування, які викликало зауваження Максюти Максютовича, що він висловив його так:
— Звичайно, можете вживати і власних імен, але знаєте, неестетично та неприємно, коли порядного пролетарського письменника буде лупцювати якийсь люмпен, хоча б і з президентським стажем у минулому...
Недвозначність цього зауваження усунула вагання щодо вживання дійсних імен, тим паче що автор цих рядків не хотів бути приводом для буржуазних газет, які його особистий конфлікт з екс-президентом могли б роздути на своїх сторінках до розмірів величезного повстання проти Радянської влади на Україні.
Мушу тут попередити своїх шановних читачів, що свідчення Максюти Максютовича Швайки трохи не відповідають даним, що їх одержав я з інших джерел, тому дозволяю собі виступати в таких випадках арбітром і компетентно вирішати — на чиєму боці правда. Але це втручання постає на грунті щирого мого бажання послужити істині.
Оповідання Максюти Максютовича Швайки
Я ніколи не сидів у тюрмі, завше повертав борги, щонеділі міняв білизну і всіма ознаками був цілковито порядна людина. Я кажу "був", але не тільки був, а й зараз є. У цьому я твердо переконаний, як Саваоф у своїй безперечній святості.
Я завше стояв осторонь од людей, сумління яких СЛІД би було щосуботи носити в хімічну чистку. Але часи настали інші, і мені довелося близько стояти до Яська Голомозого, перед сумлінням якого чистильники з усього світу були б безсилі.
Як не була ще Кислокапустянка столицею республіки, писарював я у волості. У неділю, після трудів тижневих, ходив до церкви, а після обідні у панотця Гервасія пили по чарці... Увечері звичайно пулечка, а там і спати.
Життя котилось повільно та лагідно.
Аж настала війна, і вся доброчинність нашого кисло-капустянського життя пішла намарне. Незадоволення війною жіночого племені виливалось у бурхливі сцени, а по штату вся бурхливість жіночого сказу падала на мене.
Дійшло до того, що мене, літню людину, поважного громадянина своєї батьківщини, побили одного разу салдат-ки... А як підеш на люди, коли тебе баби побили?..
Отець Гервасій як не картав розпусту з амвона церковного, а людності коштом "незаконних сожительств" прибавлялося в далеко більшій пропорції, ніж раніше.
Ясько Голомозий виматюкав свого батька крамаря Ярофія Махтодовича і сказав, що піде на фронт — буде прапорщиком...
Коли ж дочка панотця Гервасія втекла з блискучим земгусаром, то ми, тобто я, отець Гервасій та Ярофій Махтодович, вирішили, що, певне, буде революція. Так воно і сталося.
Що автор думає з приводу цього
Максюта Максютович говорить не по суті. Така вже звичка хуторян починати від Адама. Навіщо нам здалася попівна, що втекла з земгусаром, та відомості про збільшення людності в Кислокапустянці через війну? Гадаю, що це все дуже мало стосується до пізніших кислокапустянських подій, отже, їх далі можна не подавати.
Будемо говорити по суті справи.
Промова Яська Голомозого та обрання його на президента
"Уважающі гражданини, гражданки й дівчата! Ваші чоловіки кров проливали! Ми не якісь публічні женщини, а гражданини, ми не хочемо їсти сочевиці, а потому, як
ми не хочемо їсти сочевиці, а хочемо бути вільними гражданами, то хай живе демократичеська республіка, і на всій землі хватило!
Я не який-небудь більшовик, я друг народу і, скажімо, приміром, коли мене не проізвели на прапорщика на хронті, так хочу я революцію робить, а ті хлопці, щ0 он там під повіткою сидять,— то мої товариші, і вони за вас постоять, коли ви будете мене на президента наставляти!
Я не якийсь волоцюга, а як батько мене прокляв, так він буржуй і трясця його матері в печінку, а которі солдати, мусять нас піддержати, бо ті, що кров проливали, більше землі получать...
А на станції ще є сто чоловіка, а хто не согласний зо мною і за буржуїв стоїть, той каятиметься!
Товариші салдати й салдатки, котрі народню власть піддержують, будуть найголовнішими людьми...
Так кричіть, котрі согласні, ура!"
Промова кінчилася з помпою. Яська підкидали. Солдати були задоволені з політичної декларації Яська Голомозого, але справу про обрання Яська президентом проведено було туманно та невиразно, виразності ж обранню надав сам Ясько. Притримуючи одірвану при підкиданні полу шинелі, він зійшов на ґанок і проголосив:
— А так як вибрали ви мене, значить, президентом, то буду я вами править, а котрі буржуї та несогласні, та котрі більшовики і смущають народ, так наші їм хвоста вкрутять!
З вигуками: "Хай живе вільна та ні від кого не залежна Кислокапустянська республіка!" — народ розходився по домівках, а Ясько Голомозий поїхав на станцію.
Сумніви історика
Я не знаю, як записати у літопис подій два факти з історії Кислокапустянської республіки. Вірніше, в якій хронологічній послідовності. Факти такі: 1) заснування республіки та 2) обрання президента.
Коли виходити з початку промови Яська Голомозого, то виходить так, ніби республіку було засновано до його виборів, але вперше згадується Кислокапустянська республіка у вигуках народу кислокапустянського в кінці промови Яська Голомозого: "Хай живе вільна та ні від
по
кого не залежна Кислокапустянська республіка!" — що говорить за зворотну послідовність.
Лишаємо це питання, як матеріал дискусійний, для майбутніх поколінь.
Певність автора
Точно відомо, що будь-яких виразно визначених кордонів Кислокапустянська республіка не мала. Територія її нагадувала масну пляму на папері, бо повільно зникла десь за межами Кислокапустянки разом зі зменшенням політичного впливу Кислокапустянського республікансько-демократичного уряду та президента Яська Голомозого.
Події, про які не згадувалось
Повз Кислокапустянку проходить вузька залізнична колія, що й була причиною таких подій.
Одного літнього ранку хрипкий паротяг привіз, зо швидкістю трьох верстов за годину, чотири теплушки і в безсиллі зупинився за три верстви, не доїжджаючи до станції Кислокапустянки.
В теплушках, і на теплушках, і під теплушками, і на паротязі, і спереду, і ззаду містились люди в сірих шинелях. Пасажирна площа поїзда була використана дбайливо, не менш як на 250 %.
Як ми зазначали раніше, поїзд зупинився за три верстви від Кислокапустянки і паротяг безсило чмихав всіма своїми отворами.
Ні до чого не призвели бадьорі вигуки "Крути Гаврило!" та "Дайош Кислокапустянку!" з не менш бадьорими додатками рефренового характеру. Паротяг, видимо, назавжди втратив динаміку.
З пропозиції Яська Голомозого в одній теплушці було одноголосно ухвалено "накресати сапатку" машиністові, Що саботує революцію в особі 350 найліпших її представників.
Ухвалу підтримало населення інших теплушок, але виконати її не довелося: машиніст лишився до кінця саботажником; саботнувши востаннє ухвалу 350, він благополучно втік, захопивши на всякий випадок з собою 1 "сапатку", що її торкалася ухвала.
Обуренню не було краю. В запальній промові Голомозий запропонував протестувати проти вчинків контрреволюції і в ознаку протесту перекинути поїзда під укіс, а самим іти пішки.
Отаким способом утилізували енергію обурення, і поїзд вузької колії за чверть години лежав на схилі насипу, в німому благанні підносячи до неба колеса.
Але небо мовчало, і лише сонце реготалося безгучним золотим реготом і над перекинутим поїздом, і над людьми, що бадьоро ступали до станції Кислокапустянки.
Максюта Максютович говорить по суті
...Зі станції Кислокапустянки давно всі розбіглись, за винятком сторожа та телеграфіста. Цим нікуди було тікати, і вони із вправністю досвідчених стратегів маневрували поміж хвилями революції і до цього часу не були загнані в закутень. Коли чергова хвиля на чолі з Ясь-ком наскочила на станцію Кислокапустянку, сторож і телеграфіст вийшли їй назустріч, причому телеграфіст сказав чулу промову, яка кінчалася:
"Земля Кислокапустянська давно на вас чекала! Ура вам!"
Чи не це й збудило думку Яська про утворення республіки?
Революційна хвиля отаборилась на станції, бо резиденція президента мала бути там. Щоправда, з 350 чоловіка лишилося щось із 70, але це мало турбувало Яська. Апарат влади було налагоджено.
Другого дня, після мітингу з обранням президента, Голомозий прийшов до мене і поставив питання руба:
— Ти за кого?
Декорований він був бомбами різних марок, револьверами, кулеметними стьожками, шаблею, кинджалом і кортиком, а за плечима теліпалась гвинтівка.
Декорація войовнича, але мене не злякаєш. Я одвер-то й категорично відповів:
— Я за правду!
— Та ти не крути хвостом, стара псина,— дозволив він непоштиво висловитися на мою адресу,— а кажи прямо: за республіку чи за буржуазію?
— За республіку...— промовив я і подумав, що республіки ж бувають різні, і, сказавши так, я не беру на себе жодного зобов'язання. Але Голомозому цієї відповіді було мало.
— А за яку республіку?..— Хлопець заганяв мене в суточки.
— За демократичну,— відповів я.