Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці - Старицький М. П.
Грицько. Спасибі тобі, голубе, за твою щиру раду! (Іде вглибину.)
Галина. От замовкли, тільки шепчуться: так скучно! Давайте співати!
Мовчать.
Не хочете? То я й сама почну! (Співа без оркестру.)
Леле, мамо, леле, тату,
Леле, коваленьку,
Заграй мені на скрипочку
Стиха, помаленьку!
(До Дмитра.) Заграй же хоч не на скрипочку, дак хоч на дудку!
Дмитро (журливо.) Не вмію!
Галина. Так чого ж ти біля мене тільки дарма сидиш? Тільки нудьгу нагониш!
Дмитро. Я, коли хоч, попрошу Павла!
Галина. Ну-ну!
Дмитро побіг. Павло починає грати різні мінорні мотиви.
ВИХІД VI
Ті ж і Маруся.
Маруся (тихо виходить з-за дерева, місяць світить на неї). Здорові, сестрички!
1-а дівчина. Марусе, голубочко!
2-а дівчина. От несподівано!
1-й парубок. Здрастуй!
Маруся. Здоров був!
2-й парубок. Давно не була!
Маруся. Давно, все нездужала.
3-й парубок. Без тебе й вулиця не вулицею.
Маруся. Про мене, певно, й забули!
4-й парубок. Всі кислі!
Маруся. Та й я сама не та...
1-й парубок. Та й змарніла ж ти, Марусенько!
Маруся. Лихо, кажуть, тільки рака красить!
Хома (підійшов). Здрастуй, голубко! А я думав, що ти злякаєшся та й не прийдеш!
Маруся. Не така, не злякаюсь!
Хома підходить і щось шепотить Галині на вухо.
Грицько (до Марусі, що одійшла набік, когось виглядаючи). Здрастуй, Марусе!
Маруся. Здрастуй, здрастуй! А я тебе шукала!
Грицько. Хотіла бачити?
Маруся. Умисно для того й прийшла!
Грицько. Спасибі.
Маруся. Мені треба поговорити з тобою... Між нами якась гадюка пролізла... не можна так далі!
Дмитро (підбіга). Грицьку, тебе Галина кличе!
Грицько (нетерпляче). Потривай!
Дмитро. Там якесь пильне діло... На одну тільки хвилинку!
Маруся. Що ж це? Не дадуть і слова сказати!
Грицько. Я зараз, тільки довідаюсь що та й вернуся.
Маруся (до себе). Туди його більше тягне.
Хома. Панове-товариші, тепер якраз час смикнути раз по чарці за здоров’ячко нашої ясної зіроньки, що зійшла і аж усіх звеселила!
Усі. Річ до діла! (Устають.)
Дмитро. Час, час! Тепер уже, пан Хома, я буду коло чарки порядкувати.
Хома. Порядкуй, порядкуй!
Підходять по черзі і п’ють. Інші примовляють: «Хай вибрикує!», «За здоров’я Марусеньки!».
Галина (з другого краю кону до Грицька). Ти знов до Марусі лізеш? Що ж ти, Грицьку, зі мною робиш?
Грицько. Нічогісінько. Хіба як побалакаю, то що?
Галина. Та вона тим-то тепер і упада до тебе, що Потапа нема!
Грицько. Потап буде, вона зна це!
Галина. Ні, не буде, в тім-то й річ: сьогодні напевно прийшла бумага до волості, що Потап у тюрмі сидить. Там сестра твоя так побивається, що й господи!
Маруся. Грицю!
Грицько. Я дома не був і не чув про це... Нещасна сестра!
Галина. То-то ж! Ти думаєш, чого Маруся прийшла? Вона б тепер рада за тебе і реп’яхом учепитись, бо Потап пропав... Бач, і слабою пришелепалась... А якби Потап вертався, то й на возі не приїхала б!
Грицько. А! Вір вам після цього!
Галина. Не всі ж Марусі!
Маруся (Грицькові). Грицю! Що ж, діждусь я тебе?
Грицько (сухо). Тривай! Чарку-другу горілки вип’ю.
Маруся. Ох, щемить у мене тут! Яка-небудь Галина наступає на горло! (Тремтить.) Невже у мене вкрадуть Грицька?! Вирвуть оце серце з грудей? О, ніколи, ніколи!
Хома упродовж усієї цієї сцени пантрує і інколи повертається з ухмилкою і сміхом до дівчат.
(Підходить до Дмитра.) Налий мені, голубчику, чарку, бо я щось немов змерзла... усе тремчу...
Дмитро. Чарка по руках, а ось тобі стаканчик, чи не мало?
Маруся. Давай! Я зразу й не вип’ю... потрошку буду. (Іде праворуч на авансцену). Де ж мої чари, моя остатня надія? Ось, ось! Порятуй же мене, мій трунку! Верни мені милого, бо як не вернеш... тоді... тоді... нас з’єдна заступ та могила!.. (Трошки надпива, а потім долива з шкляночки.)
Хома (до Грицька). Ти, Грицю, серце, якось дуже вже прикро з Марусею.
Грицько. Та я вже не знаю, що і як! Здається б, і Марусю задавив... та й себе б розірвав на шматки, щоб і не бачити й не чути!
Хома. Ну вже ж, голубчику, при людях здержся!
Маруся (підходить до Грицька). Грицю, випий з моїх рук хоч чарку горілки, як, пам’ятаєш, колись; нехай хоч ця чарка скаже, що я така ж до тебе, як і була.
Грицько
