Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці - Старицький М. П.

Маруся сама.

Маруся. Пішла... не простила... не може простити... І це я, своєю рукою, занапастила їй вік!.. За те ж і несу кару, таку кару! За віщо ж він зважився на такі образи?.. Коли я так любила його... Та й тепер яка нудьга за ним... яка нудьга... журба! Ох, вітри буйні, донесіть до нього мою печаль-журбу, скажіть йому, що я гину за ним, що мене туга пригнітила до сирої землі!

Маруся і Хома.

Хома (нишком підкрадається). Чого ти, Марусе, завжди смутна та невесела? Аж змарніла, моя квіточко!

Маруся. Невесело, Хомо, так невесело, що краще б і не жити.

Хома. Це тебе сушить все ваше нещастячко! О, бодай тому клятому Потапові! Це він, лиходій анахтемський! Віриш, моя голубочко, як почув я про ваше лихо, то мене мов рубанком по серцю стругонуло, аж слізоньками вмився, їй-богу, правда!

Маруся. Спасибі тобі, Хомо, велике спасибі; ти один не одцурався нас, один нас обстоюєш.

Хома. Та я, Марусе Андріївно, нічого для вас не пожалую... От хату вже збудував, а тепер і за комори, і за повіточки [приймуся].

Маруся. Нащо ти, Хомо, на нас так утрачаєшся? Коли ми тобі вернемо ту позику? Мати старі, а я нездужаю...

Хома. Пождемо, пождемо... Може, господь милосердний дасть - і оддавати не прийдеться...

Маруся. Як-то не оддавати?

Хома. Та об тім не турбуйся... якось-то буде; я тобі, моя ясочко, і перше казав, і тепер кажу, що для тебе рад би і птичого молока дістати...

Маруся. У тебе щира душа, Хомо, ти такий добрий, а я все сміялася з тебе... прости мене!.. З лиця ти смішний... ну, я й сміялася...

Хома. Так смішний, кажеш - потвора?

Маруся. Смішний, голубчику!

Хома (сумно). Смішний...

Маруся. Я, знаєш, тебе перше так боялася, що уночі обминала б тебе третьою вулицею.

Хома. А тепер?

Маруся. Тепер... ні... Тепер не боюсь, бо знаю, що ти мені добра бажаєш...

Хома. Вір, вір мені, моя голубочко! Мені ніхто не вірить, усі мене цураються, всі мене ненавидять... Невже не знайдеться й одної душі на світі, яка б зглянулась наді мною, сиротою!

Маруся. Хомо, за твою щирість... я тобі сестрою стану!..

Хома. Сестрою?! Спасибі, спасибі й за те, і за те спасибі! Ти, голубочко, про ваше нещастячко не журись... Кажу тобі - поможемо. Заживете ще краще...

Маруся. Та мене, Хомо, не це гризе... Не знаєш, чи швидко Грицько вернеться?

Хома (збентежено). Ти й досі його не забула?

Маруся. Не забула...

Хома. І не забудеш?

Маруся. Ні!

Хома. Коли він до другої горнеться? З другою дума одружитись?

Маруся. Ще гірше, братику, ще гірш.

Хома. За віщо ж йому таке щастя?!

Маруся. Хомо, братику, друже мій любий! Поможи мені, приверни до мене Гриця! Одбий його од Галини!

Хома. Мене просиш? Ха-ха-ха! (Постеріга, що Маруся остовпіла.) Вибач, вибач, моя голубочко! То я так... я все для тебе зроблю...

Маруся. Я не знаю, як тебе любитиму, коли ти мене вирятуєш, коли вернеш мені моє щастя...

Хома. Я все для тебе зроблю... Я його приговорю, улещу... Шеньову засміємо; у мене є спосіб певніщий...

Маруся. О, невже? Поможи, Хомо! Якою я буду щасливою! Одна твоя надія здоров’я мені стільки укинула, що, здається, зараз би й у танець пішла!..

Голос Вусті (чути з хати). Марусе! Чи то ти там? Іди вечеряти!

Маруся. Зараз, мамо, зараз! Спасибі ж тобі братику, за твоє щире слово! Спасибі! (Йде.)

Хома сам.

Хома. Так так? Усі мої зусилля, усі мої невсипущі ночі пішли тільки на те, щоб мене братиком назвали, щоб мене попросили привернути другого, милого, вродливого? Велика ласка! Ха-ха-ха!.. А я, Марусе? Хоч би розрубав оці груди і жбурнув тобі своє серце під ноги, чи поняла б ти тоді віри, чи хоч плечем здвигнула б? Спасибі тобі, моя нене! Дала ти синові й оченята, й бровенята, і стан, і вроду!.. Мабуть, не раз з чортами радилась, чим наділити своє порождення?! Наділила! Потворою пустила в світ на глум та на знущання вселюдне. Чом же ти голови моєї об пень, об причілок не розбила? Чого ж ти, серце, кипиш і жадаєш кохання? За віщо ж такі муки і вдень і вночі? Так щоб оце з півдороги звернути й оддати тебе, Марусе, моя кралечко, моя отруто, своїми руками Грицькові?! Я сам би реготав з себе, поки не виреготав би остатню іскру життя з свого мерзненного падла!.. Грицька треба здихатись! Краще і певніще, коли Грицько налагодиться у божу дорогу. О, я пораджу тебе, Марусе, пораджу!.. (Іде.)

Грицько сам.

Грицько (співа здалеку)

Ой у полі криниченька, з неї вода протікає,

Ой там чумак сірі воли пасе, ще й з криниці напуває.

Воли ревуть, води не п’ють, бо в Крим доріженьку чують,

Ой бог знає та бог відає, де чумаки ночують!

Ой умер же та чумаченько в неділеньку