Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці - Старицький М. П.

Хома. Та цур йому, коли про тебе й не дума: он просив мене, щоб завтра пішов йому сватати Галину...

Маруся. А? Так?! Попроси його щоб зараз на одно слово... (Побачивши Грицька, прожогом до нього.) Грицю, на одно слово! (Бере за руку і підводить ближче.) Я бачу, що ти мене не любиш і любити більше не будеш... тобі судилася, певно, Галина... Ну, що ж! Помагай їй боже!.. Аби ти був щасливий... Я тобі тільки щастя бажаю!

Грицько. Коли б ти по правді казала!

Маруся (перебива). Слухай, Грицю, я тебе попрошу тільки ось що: не зневажай мене перед людьми, не дай на посміх, не врази вкінець моїх гордощів. Покажи усім, що ми з тобою розійшлись тихо, мирно, як друзі, зайди до нас завтра! Ну що ж! Зайдеш?

Грицько. Зайду, зайду, Марусечко!

Маруся. Зайдеш? Не одуриш? Не насмієшся?

Грицько. Зайду! Слово козацьке!

Маруся. Ну, спасибі, спасибі! Тепер прощай!

Грицько. Марусечко, яка ти, їй-богу!..

Маруся. Годі тепер! Завтра... Ждатиму ж... Прощай!

Грицько одходить.

Маруся сама.

Маруся (проводжа очима Грицька). Прийдеш, прийдеш, мій голубе!.. Завтра увечері рушники Галина даватиме... завтра уранці я з тобою прощатимусь... Попрощаємось і помиримось... (Загадавшись, обертається і йде.) Завтра... помиримось. За що мене ненавидіти?.. Помиримось і поєднаємось! (Іде.)

Завіса.

Середина хати.

Маруся сама.

Маруся (сидить біля столу, сперши голову на руки й устромивши погляд у одну точку). Сьогодні, здається, у мене заручини... Грицько прийде... а я рушників не наготувала... Все слаба була. Гадюка моє серце ссала, а тепер притаїлась. Коли б же її не зворушити?.. Постійте, постійте! Галина, здається, рушники мої забрала? Тепер Гриць туди може піти... зрадити мене... а все через когось. Господи, от не пригадаю! Господи! Зрадить, зрадить! (Співа.)

Ой зрада, зрада,

Карі очі, зрада!

Чому ж, мій миленький,

{Не вся щира правда?} Bis

Ой чого ж ти, милий,

Думаєш, гадаєш?

Мабуть же, ти мене

{Покинути маєш?} Bis

Ой не кидай, милий,

Я ж тебе кохала,

Ой чого ж, мій милий,

{Та розрада стала?} Bis

Маруся й Вустя.

Вустя (виходе). Чого ти, моя донечко, моя квіточко, усе цієї пісні співаєш?

Маруся. Мамо, коли я всі пісні забула, хтось із голови вкрав...

Вустя. Що ти говориш, дитино моя, опам’ятайся!

Маруся. Їй-богу! От ще друга пісня зосталась у голові, та десь далеко... не знайдеш!

Вустя. Та яка причина тобі сталася, зозулечко моя? Хоч пригадай, де ти вчора була?

Маруся. Вчора... вчора? Тривайте, щось страшне... Хтось вирвав у мене серце! Правда? Адже у мене нема тепер серця?

Вустя (обніма й плаче). Голубочко, утіхо моя єдина! Що ти зі мною, нещасною, робиш? Мало я того горя перетерпіла, а тепер ще таке безголов’я?! Порятуй мене, донечко, опам’ятайся!

Маруся. Мамо, не плачте! Я пригадаю... Тільки трудно мені... голова почина боліти...

Вустя. Ти цілу ніч десь блукала. Кажуть, ранком з лісу йшла. Чи не причинилося тобі чого в лісі?

Маруся. Ліс? А! Пригадую... Ворожбитка... доля моя химерна... не любить... та ненавидітиме ще більше...

Вустя. Про що ти говориш? Яка ворожбитка ненавидить?

Маруся. Пригадала! Пригадала! Сьогодні Гриць прийде!

Вустя. Чого ж він прийде?

Маруся. Прийде помиритись!.. Може, доля нас сьогодні... поєдна...

Вустя. Та чи ж правда, ви помирились і Грицько прийде? Щось непевне ти кажеш!

Маруся. Ні... прийде, прийде! Я його так жду... (Трохи очумується.)

Вустя. Та дай боже милосердний, щоб його серце до нас навернув, а то як були ми багаті, то Грицька того од хати й дрючком, було, не одіб’єш, а як через того харцизяку зубожіли, то Грицько і плюнув на нас.

Маруся. Так, так... Пригадала!.. Ми бідні, а Галина Шеньова багата... Ха-ха-ха-ха! От що! А я, дурна, й забула... Так це, мамо, пусте!.. І як мені перш не приходило в голову? Не журіться, мамо: я піду в ліс, там така ласкава бабуся... Вона й страшна - і ласкава... Чого попросиш, зараз дасть. Я вже такого просила дорогого та трудного - і то дала! А грошей дасть, мамо, дасть, скільки хочете...

Вустя. Господь з тобою, дитинко моя! Що ти верзеш? Хто ж би нам грошей дав? Тепер, серденько, такий світ настав, що швидче чоловік дасть з себе шкуру здерти, ніж тією копійкою поділиться!

Маруся. Ні... там у лісі... всього можна дістати... можна й кохання навіть…

Вустя. Ох, мені, лишечко! Певно, тобі, дитиночко моя, наврочено! І голівка гаряча, і з лиця пашить, і погляд гострий... Може б, переполох вилити, або я засвітю страсну свічку?

Маруся. Ні! Воскової свічки тепер ще не слід, потім, потім... Я здорова - у мене тільки в голові гуде... а я все пригадала... Сьогодні прийде, мамо, Грицько, а я не прибрана!

Вустя. Чого