Мина Мазайло - Микола Куліш
Тьотя поцілувала Мазайла тричі в лоб:
— Я розумію. Розумію. Я тільки так і в'являла собі, але...
Мазайло показав на Баронову-Козино:
— Баронова-Козино. Учителька правільних проізношеній...
Тьотя привіталася:
— Ах, я так і знала, але...
Рина на Улю:
— Моя подруга — Уля Розсохина.
Тьотя
— Ах, розумію, але...
Мазайлиха до Мокія:
— Моко! Іди ж привітайся з тіткою. Ну?
Мокій мовчки привітався.
Мати
— Отакий, як бачиш, Мотенько!
Тьотя
— Я бачу, я розумію, але що у вас на вокзалі робиться?
Аж скрикнула Тьотя, та таким голосом, що всі, навіть і Мокій. затривожилися.
Мати з переляку перепитала:
— А що?
Тьотя
— І ви отут сидите і не знаєте?
Мазайло
— Та що таке?
Тьотя
— Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано?
Майже в с і разом:
— Ні...
Тьотя
— Не бачили, не читали? "Харків" — написано. Тільки що під'їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: "Харків". Дивлюсь — не "Харьков", а "Харків"! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?
Мазайло
— А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокія). Він знає.
Тьотя до Мокія:
— Та-ак?.. Навіщо?
Мокій
— Ах, тьотю! За нього тільки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь — навіщо?
Мазайло
— Чули? (До Мокія іронічно). То, може, ти й за ваше прізвище візьмешся, щоб виправити?
Мокій
— Не може, а треба! Діда нашого було прізвище Мазайло-Квач — отож треба додати...
Мазайло за серце як навіжений.
Мати зойкнула. Баронова-Козино пальцями до вух — здригнула.
Тьотя до Мокія:
— Моко! Моко! Моко!.. Ти справді за те, щоб був не "Харьков", а "Харків"?
Мокій
— Так!
Тьотя
— І ти справді за... (бридливо) за Квача?
Баронова-Козино знову пальцями до вух, знов здригнула.
Мокій, побачивши все це:
— Так! За Квача! За три Квача! За сто Квачів! За мільйон Квачів!
Баронова-Козино мало не знепритомніла.
Мокій вбіг у свою комірку. Тоді всі, крім Улі, до тьоті:
— Ну, що тепер з ним робити? Що?
— Ах, Боже мій, що?
Мати
— Може, проклясти?
