Привид іде по Землі - Бердник Олесь

Нічого не взнали, й раді. Кроти, сліпі кроти! Що тут далі? Ага, оце щось нове. Давно працював в університеті, за молодих років займався проблемами оптики, ядерної фізики й проникливості твердої речовини… Що? Проникливості?

— Ну, це вже нецікаво, — озвався Бурс. — Головне те, що Потра нема, він зник, виїхав за кордон. Лосс має дружину, вона живе недалеко, в Аравака…

Міністр іронічно посміхнувся. Нікчема! Він нічого не розуміє. Якраз оця фраза — найважливіша. Пра-цював над проникливістю твердої речовини.

— Ви помиляєтесь, Бурс. Це якраз те, що я хотів знати, оця невинна фраза.

Бурс заблимав голими повіками, розвів руками.

— Слухайте мене уважно, — сказав міністр. — Негайно послати агентів до Тенка. Заарештувати його й Лосса. Будинок оточіть. І щоб жодний папірець або прилад не зник з лабораторії. Чуєте? Жодний!

Полювання за привидом

Відчував себе Лосс не так бадьоро, як він це вдавав при розмові з міністром поліції. Для цього було без-ліч причин. Уже вийшовши з кабінету Шліссера, Алессандро зрозумів, що він зопалу зайшов надто далеко, що на цьому слизькому шляху його підстерігає страшна катастрофа. Ще трохи — і він опиниться перед проваллям!

Але тепер Лосс намагався не думати про наслідки своєї авантюри, не аналізувати те, що він натворив. Він хотів тільки одного — будь-що вирватися з кільця поліцаїв і спочити від страшного, нелюдського напру-ження всього організму.

Лосс проник крізь стіну й опинився на тротуарі вузенької вулички за міністерством. Його зразу ж помі-тили. Кілька полісменів помчали назустріч. Залунали крики, різка команда.

Алессандро перебіг вулицю. Куди податися? Йти прямо на стіну? Він потрапить усередину квартир, за-блудиться, витратить багато часу. Ага! Ось недалеко прохідний двір. Туди!

Лосс прожогом кинувся в чорний отвір. Піт котився градом по обличчю, ноги підгиналися.

— Стій! Будемо стріляти! — прозвучала ззаду команда. Лосс ие обернувся.

— Можеш стріляти, скільки влізе, — зловтішно прошепотів він на ходу.

Раптом попереду з’явилися постаті. Вони були в поліцейській формі, з автоматами. Шлях відрізано.

Тоді Алессандро стишив біг, перейшов на розмірений крок. Полісмени, побачивши це, підняли зброю, вишикувалися густою лавою. Але втікач несхитно йшов прямо на них.

— Схопити його! — почувся різкий голос офіцера позаду. Кілька поліцаїв накинулося на Лосса, капрал приготував наручники.

— Тепер уже не втече! — переможно крикнув він. Але торжествувати було рано. Руки переслідувачів не відчули ніякого опору. Вони вільно пройшли в тіло Лосса й зіткнулися десь всередині. Злочинець пройшов че-рез гурт полісменів, ніби вони не існували зовсім, і продовжував свій шлях.

Крики жаху й здивування залунали навкруги. Деякі поліцаї покидали зброю.

— Привид! Привид! — лунало позаду.

Лосс прискорив крок. Швидше, швидше від цих нажаханих людей, до спокійного місця, де можна було б розібратися в складних незвичайних обставинах! Проклятий Шліссер! Він не захотів прийняти його пропозиції. Або не вірить, або хоче вислужитись перед каудільйо. Вийшло по-дуриому. З ким хотів укласти спілку? З ка-том? Даремна надія! Ось його відповідь — орда переслідувачів, постріли ззаду… О, якби вийти з цієї веремії! Він уже не буде шукати спілки з такими нікчемами, як Шліссер. Чому б не поговорити з професором… Довести йому, що шлях до влади — найвірніший шлях. Переконати його, що треба пустити винахід у дію. І найголовні-ше… щоб він допоміг звільнитися від неймовірного тягаря проникливості. Як він не подумав про це? Чому по-спішив?

Провулок вивів до невеликого сквера. З горішніх поверхів навколишніх будинків виглядали зацікавлені лиця обивателів. Далеко позаду почулася команда.

— Плі!

Заторохтіли автомати. Лосс напружив всю силу волі. Проникливість! Хай буде повна проникливість! Спокійно. Кулі летять з такою швидкістю, що можуть пошкодити організм навіть проникливої людини. Втікач ясно чув, як навколо свистіли смертоносні джмелі, навіть відчував, як багато з них, не завдаючи ніякої шкоди, прошивали його тіло.

Алессандро зупинився, повернувся обличчям до переслідувачів. Вони були зовсім поряд. Майже в упор на нього дивилося десять автоматних стволів. Вони виригали смерть.

Лосс, заклавши руки в кишені, стояв і презирливо реготався. Цього не могли витримати напружені нерви поліцаїв. Кілька чоловік зі стогоном побігли назад. Постріли вщухли.

Обличчя нагорі позникали. Така розвага припала жителям будинку не до смаку. Лосс знову кинувся біг-ти. За сквериком видно було майдан. Що це? Ага, Пуерта-дель-Соль. Але ж він біжить У протилежний бік. Тре-ба заплутати сліди й повертати назад…

Спереду вир машин. Це якраз те, що потрібно. Тут можна відірватися від погоні. А потім швидше додо-му… Лосс відчував, що його нерви скоро не витримають надлюдського випробування. О, якби професор зрозу-мів! Якби він допоміг Алессандро! Лосс пояснить усе, Тенк зрозуміє… І тоді не зайцем стане Алессандро, як от тепер, а господарем над країною. От тільки цього Тенку не треба говорити…

Лосс стрімголов кинувся на майдан. Він бачив, як прямо на нього мчить машина, чув тривожні сигнали, помітив розгублене обличчя шофера. Байдуже. Все буде гаразд. Тільки викликати бажання…

Препарат Тенка діяв бездоганно. Машина з ходу налетіла на Алессандро й крутнула вбік. Лосс поточив-ся, але не впав, йому здалося, ніби всередині його тіла пройшов тугий вітер, що лоскотав кожну клітину, кожен нерв.

Машина врізалася в сусідній магазин. Спалахнуло полум’я. Хтось одчайдушно закричав. Збігалася юрба.

Скориставшись цим, Лосс пересік майдан, оббіг його й, повернувши назад, шмигнув у вузеньку вулицю. Він не бачив, як на солідній відстані за ним стежили якісь люди.

Лосс перейшов на повільний крок. Треба заспокоїтися, щоб перехожі нічого не помітили. Здається, пере-слідувачі відстали.

Алессандро вскочив до тролейбуса, що йшов у бік вокзалу, потім пересів ще на один. Зійшовши біля мо-ста через Мансанарес, він перебрався на протилежний берег і опинився в передмісті. Ще метрів п’ятсот — і все. Недалеко особняк професора. Лосс проник крізь паркан, прокрався густим садом. Вискочив на вуличку, яка розділяла розкішні сади й вілли багатіїв. Кругом — ні душі.

Ось, нарешті, садиба професора. На флюгері будинку горить зелена зірка — символ життя. Лосс пробра-вся через залізний частокіл і опинився під високим каштаном.

Алессандро поправив зім’яті штани, пригладив волосся. Потім на мить заплющив очі. Як він втомився. Хоч би одну хвилинку поспати… Поспати…

В ту ж мить Лосс відчув, як невблаганна сила тягне його вниз. Він, скрикнувши, розплющив очі. Що це таке? Його ноги по кісточки поринули в землю. Це щось непередбачене. Як жахливо!

Алессандро хутко висмикнув ноги з землі й схопився руками за стовбур каштана, похолонувши від стра-ху, ганебного тваринного страху… Ось воно що! Кінець! Мозок не контролює тіла, й радонат діє самостійно. Лосс уже не зможе заснути, доки не стане нормальною людиною, доки не взнає секрету антипрепарата. Чому він раніше не подумав про це? Чому не передбачив того невблаганного, що тепер насувається? Його захопила маніакальна, дивовижна ідея всемогутності, всепроникливості. Ну, що ж, радій тепер, торжествуй!..

Скоріше в будинок. Може, йому вдасться ще зарадити лихові.

Лосс вибіг по вузьких сходах до дверей. Набрав умовну цифру на клавіатурі замка. Двері тихо розчини-лися. Увійшовши, Алессандро збагнув, що можна було б проникнути прямо крізь стіну. А втім, яке це має зна-чення тепер…

Кроки Лосса відгукнулися луною в коридорі. Чи дома вчений? З кабінету не долинає ні звука. Професо-ра, мабуть, немає. Це навіть краще! Треба поспішати. Ось лабораторія. Тут — або порятунок, або розчарування.

Алессандро кинувся до заповітної шафи. Чорний циліндр із тим злощасним препаратом стоїть на місці. Може, професор створив і антипрепарат? Може, йому вдасться зараз повернути нормальний стан?

Похапцем переглянувши десятки посудин дивовижної форми, які були заповнені складними радіоактив-ними розчинами, Алессандро втомлено опустив руки. Нема! Нічого такого нема! І рятунку теж. Треба ждати професора. А може… Може, проникнути в сейф? Там папери з розрахунками, формулами… Він зуміє прочитати їх.

Ось сейф. Там темно, але можна ввімкнути освітлення. Кнопка поряд. Лосс натиснув на неї. Тіло вгина-лося, ніби воно було зроблене з воску. Алессандро ще раз переконався, що неспроможний керувати станом проникливості. Спокійніше, хай утихомиряться розбурхані нерви.

Алессандро зосередив волю, проник крізь металічні дверці в сейф до половини. Ноги його були ззовні. На середній поличці Лосс побачив акуратно розкладені листи ватману. На верхньому красувалася чітка фраза:

АНТИРАДОНАТ

Основна формула

Серце Алессандро затанцювало від радості. Антирадонат! Та це ж те, що йому потрібно! Тепер можна створити препарат навіть без професора.

Лосс хутко прочитав складні формули. Звична пам’ять відкладала їх в необхідній послідовності. Боже! Як просто! Геніально! Але ж технологія. Треба знати процес підготовки…

Раптом за спиною Лосса почувся шум. Він похапцем виліз із сейфа й злякано обернувся. По коридору хтось ішов. Двері лабораторії рвучко відчинилися — на порозі з’явився професор Тенк. Його обличчя було злим і нахмуреним, пронизливий погляд чорних очей зупинився на постаті Лосса.

Несподівана катастрофа

Лосс завмер, не зводячи погляду з Тенка. Весь його організм напружився в очікуванні, за спиною прой-шов холодок, ніби перед стрибком у студену воду. Зараз, ось зараз вирішиться все!

Різким рухом професор висмикнув із кишені газету й кинув її до ніг Алессандро.

— Читайте! — крикнув він, знесилено сідаючи в крісло.

Газета з шурхотом впала на підлогу. Лосс із подивом поглянув на Тенка, потім униз. Великий заголовок на першій сторінці "Інформасьонес" повідомляв читачів про нього, Алессандро.

Незвичайне явище!

Людина-привид!

Лосс із благанням повернувся до Тенка, хотів щось сказати, але той попередив його. Мов холодною во-дою обілляли Алессандро болісні слова професора:

— Тридцять років напруженої праці, страждань, невдач і сумнівів — і все це для того, щоб моїм відкрит-тям скористалися в своїх цілях авантюристи?!

— Сеньйоре професор!

— Не хочу слухати нічого! Що ви зможете мені відповісти? Чим виправдатися?

— Послухайте, ради всього святого! Я поясню вам! Ви, очевидно, й самі не розумієте всіх можливос-тей…

— Досить! — гримнув Тенк.