На білому коні - Самчук Улас

Капустянський. Мешкання було просторе, всі мали досить місця, господар був добрий, цікавий співрозмовець, цікава людина взагалі і видатний, по-моєму дуже розумний, співробітник ОУН, що, можливо, єдиний займався справжнім ділом, а не лише теоріями. Господиня, пані Бігунова, частувала нас найсмачнішими, як на цей час, сніданками, обідами та вечерями, що було особливо для мого шлунку справжньою благодаттю. І тут також вечорами відбувалися довгі дискусії на тему наших партійних клопотів, ініціятором яких здебільша був я, бо мені здавалося, що йти на Україну з нашими теперішніми болями — це значить свідомо нести туди громадянську війну. Ми були організованою, легальною анархією, і здавалось, що ніхто не шукав вирішальних засобів, щоб цьому запобігти.

Мені постійно ставили одно і те саме питання, а що ж по-моєму робити, і постійно давали пояснення, що все зроблене, але ніщо не дає рішення. По-моєму, казав я, для цього є лише дві вирішальні можливості: або ліквідувати нашу опозицію, або... коли цього не можна досягнути, ліквідуватися самим. Один фізичний закон говорить ясно, іцо двоє однородних тіл не може міститися в тому самому просторі. Треба було вести сувору, послідовну лінію організаційної дисципліни і не допустити до розвалу в зародку, а коли вже це сталося і нема іншої ради — робити найсуворіші висновки. І то в першу чергу від самих себе.

Моя думка викликала гостру реакцію. Це недоцільне, бо це не реальне. Вони бунтують сьогодні проти одного проводу, завтра будуть проти іншого. Це не лише політика, це засада, правопорядок, закон. Я з цим рішуче погоджувався, але пробував пояснити, що в даному конкретному випадку до цього треба ще й додати конкретний, реальний розум. Причиною нашого розбиття не є якісь суттєві вимоги і потреби, а особисті пристрасті, а інколи й забобони, витворені нашими ідеологіями про "сильних", "покликаних", "виключних", які людям, що не мають органічної