На білому коні - Самчук Улас
Знайомство з ним це велика для мене подія. Я любив його речі, особливо' статті та есеї, ми зрідка з ним листувалися, він міцно підтримав мою статтю "Крик у порожнечу", що була надрукована у першому числі "Вісника".
Доктор поважний, стриманий, спокійний. Просить заходити, просить сідати. Невелика, неупорядкована мешкальна кімната, на стінах оригінальні рисунки, ескізи, витинки, мабуть, роботи його дружини Галини, яка закінчила мистецько-промислову школу у Відні. Знайомлюся з його дружиною — висока, струнка, русява пані. У них двоє маленьких дівчаток, одна з них сиділа тут же, на столі, у решеті, розмальована якоюсь мармелядою з пиріжка, якого намагалася подужати своїм маленьким ротиком.
Зовсім несподівано, дякуючи пані Галі, на столі появилася закуска і карафка чогось питного. На мою заувагу про мої шлункові справи, доктор заявив, що це більше уявне, ніж дійсне, обіцяв іншим разом ближче цим зацікавитися, а тим часом розмова перейшла на мою "Волинь", мого батька, якого він персоніфікує з Матвієм, я бачу, що він гаразд зорієнтований у цих справах і вдоволений з того, що я не пішов за традицією зображення наших селян у літературі як пришелепуватих солопіїв, а подав їх у їх справжній природі, як розумних, нормальних людей.
Ми говорили про характер нашої людини взагалі. Липа засаднило оптиміст. Наша раса зрізничкована, але в ній переважають елементи позитивні і творчі. З першого слова було видно автора "Призначення України" з його синтезою основних духових течій нашої історії, від антів до наших днів. В його логіці вражає те, що йому майже вдалося оминути пустословія про так зване переродження і "дух минулого", таке модне у ті наївні роки завмираючої епохи, що трохи нагадувало різні теорії про відмолодження старости, і скерувати свій погляд у напрямі майбутнього, де вимагалося більше справжньої молодости, більше фантазії і багато знання. І майже ніякого гусарства.
Між нами відчувся контакт, якого мало було до цього часу. Ми домовилися зустрітися ще раз і призначили для цього час. Повертаючись назад, я відчув вдоволення. Виявилося, що для певного зрозуміння явищ потрібно трішки доброї волі.
Увечорі того ж дня я слухав концерт хору Божика. Люблю пісню і люблю тих, що її співають. Божик прекрасний інтерпретатор цього добра. Його хор живий, свіжий, звучний. На концерті встановив багато нових знайомств, переважно з земляками з Волині, і навіть мого Дерманя; — нових втікачів з "визволеної" Західньої України. Тут також зустрів одну з своїх сігівтовари-шок по крем'янецькій гімназії — колись струнку, ніжну дівчину Галю Кобринівну, а тепер солідну пані інженерову Кулиняк, яку, розуміється, не міг пізнати після впливів невмолимого часу. Але радість велика. Одразу безодня спогадів і запрошення на обід, уже на завтра. Додому повертався пізно, спання було не дуже багато...
Вівторок виповнений, як дорожна валіза, чисельними зустрічами з земляками, а головне — обід у пані Галі і вечеря в Українському клюбі, яку урядили пані клюбу з нагоди мого приїзду.
У пані Галі о третій годині я застав готовий, як степ, широкий, як сніг, білий, блискучий, замаяний і заквітчаний стіл, що, не зважаючи на відомі воєнні харчові картки, нагадував часи "за круля Caca", коли було відоме "їж, пий і розпущай паса" . .. Багато носталгійних, переповнених сантиментами згадок золотого юнацтва, з барвистими вечорами, шумними сходинами у батьків Галі, з тими різними "фантами", "карами" цілунків, сміху, руху і захоплення ... Під тиском цих п'янючих згадок, як також під впливом Галі та її прекрасного чоловіка, розуміється, порушую "табу" своєї дієти, намагаюся "все їсти" і випиваю пару чарок такої "гіркої чистої", від якої, як кажуть, звикли очі лізти рогом, а на блискучому столі чортики затанцювали гопака. Це вже вказувало, що я наближаюся до своєї древньої, дулібської землі Волинської, де ця гаряча "культура" плекається з прапрадавніх часів, коли ще полювали на тура, ходили в далекі походи на ворога і виправляли поминки з чарівниками та кудесниками.
Настрій був, можна сказати, рішучий, гострий, блискучий. У чарівному тумані, як казка, блищала мунулість, блищав кришталь чарок, блищала мова, через край переливалися барвисті, свіжі, захоплюючі почуття.
Звідсіля ми всі разом біля години сьомої від'їхали до клюбу, де вже застали чимало публіки. Прибули також Маланюк і Чирський. Багато нових знайомств, летючих розмов, принагідних привітань. Подали чай. Пані Старосольська заграла щось із Шумана. Я мусів також сказати пару куртуазних слів. Витворився приємний товариський, піднесений настрій. Це потривало до півночі.
Наступний день — середа, 28 травня. Прощальний день для мене у Варшаві. Зрання різні телефони, швидке писання листів і листівок, а далі друга зустріч з Липою.
Я опинився на вулиі Вспульній рано, як було домовлено. М'який приємний день. Доктор зустрів мене привітно і приділив мені більше часу, ніж можна було сподіватися. Оглянув нігті моїх пальців, очі, шкіру, язика, випробував нервовість, вислухав серце, проаналізував шлунок. Тим часом ми люб'язно розмовляли про книгу Акселя Мунте ("Книга про св. Михайла"), про "Записки лікаря" Вересаева і взагалі про літературу на цю тему. Медицина складна, неосвоєна, невловна наука, її досягнення не великі, її можливості безмежні. Покищо ми блукаємо в темноті, інколи щось у ній намацуємо, наш обов'язок боротися зі смертю, але ці благі бажання безнадійні.
У моєму конкретному випадку весь клопіт у тому, що мої нерви перевантажені.
— Ви задовго, — казав доктор, — пересиджуєте у вашій робітні, мабуть, також ночами, багато переживаєте, багато рухаєтесь і довгий час були під тиском тривалого невдоволення. Рух вам потрібний, але відпочинковий, на чистому повітрі, роз ваговий. Вам конче треба збалансувати себе, бо ви більше згоряєте, ніж постачаєте палива.
Хоча якихось особливих ускладнень у моєму організмі не помічається, серце в найкращому порядку, зуби зразкові, от хіба трішки не в порядку нерви.
— Але одного разу, — казав доктор, — ви наїстеся міцного чорного хліба з доброю волинською ковбасою і будете почувати себе, як бог здоров'я.
І як наслідок цих оглядин у моєму архіві зберігся рецепт, який звучить так: "Др. мед. Єжи Липа. Вевнентшне. Варшава, Всттульна 36, тел. 9-32-16. 28. 5. 1941.
Рп. ВП Улас Самчук. 1) Найістотніше — регулярне життя, години їжі і сну докладно визначені. 2) Нервовість дуже шкодить — при їжі спеціяльно. 3) Не перебувати довго в сидячій схиленій позиції. 4) їжа легка, небагато відразу, але часто (3 год.), ніколи в "сухом'ятку", ані загаряча, ані захолодна. Набіл (м'які яйця, молоко), городина перетерта, м'ясива легші, переварені, свіжі і січені. У місті загострена, в селі (на відпочинку) їсти більше і без загострень. По їжі більший відпочинок — 15-20-30 хв. 5) Дора-зово: по кожній їжі (і при болях) 1-2 ложечки ґельодальбіни. 6) Кураційно: пройти курс впорсків "ляростідьє", Ю. Липа".
Після цього ми перейшли до його маленької письменницької робітні (до речі, не було пацієнтів), і відновили наші вчорашні розмови. Про людей, про наших людей зокрема, призначення, про мету нашої історії, про делікатне наше сьогодні, про війну і про її виміри, проблеми, можливості, про виключні і непримиренні сили, що саме на наших очах ведуть смертельний змаг за тотальну перемогу або тотальну поразку. І що буде з нами? — Фатальне, незбагненне питання, на яке не можна відповісти так чи ні, а треба важити аптекарськими унціями правдоподібности. Бо живемо дослівно між молотом і ковадлом і наше "бути" залежить від звинности нашої постави між цими завжди акутними небезпеками. Коли б ще Бог післав нам велику провідницьку індивідуальність, яка б нас справді "повела" або мали силу керуватися демократією, тобто голосом більшости, — можливо, ми ще щось здобули б, але нас покарано вічним роздвоєнням між хаосом і космосом, і це безґрунтя для нас фатально небезпечне.
Липа засадичо не був ні "бе", ні "ме", не був також націоналістом обскурантського типу. Він був сам велика індивідуальність, щоб уміститися у певних стандартних нормах, тому у нього виник гострий конфлікт з Донцовим. .. Але він був суворим, послідовним визнавцем клясичного націоналізму в його расових, культурних, традиційних формах, від Сократа починаючи і на Фіхте кінчаючи.
Ми розпрощалися з Липою винятково щиро і винятково сердечно, наскільки дозволяла йому на це його стримана вдача.
По обіді о третій годині мій перший і останній виступ у Варшаві про "позитивний тип у нашій літературі" ... Публіки багато, і успіх повний. Багато, більше ніж я знав і сподівався, прихильників і прихильниць моєї творчости. Вперше також довідався про арешт мого двоюрідного брата Григорія, який скінчив Варшавський університет, був асистентом при університеті у Львові, десь у сороковому році вийшов одного разу до університету і більше не повернувся. Зустрів також членів літературного гуртка мого імени з якогось містечка біля Луцького ще з польських часів, які оповідали мені про Волинь і про те, що там тепер діється. Довідався про багатьох моїх колишніх знайомих, які втекли на захід або були вивезені на Сибір.
А вже увечорі, як звичайно патетично, я прощався з Мала-нюком, щоб об одинадцятій годині і тридцять п'ять хвилин вирушити експресом назад до Кракова, при чому на цей раз я не показував мого дозволу на їзду, а почав орудувати своїм сірим чужинецьким пашпортом, що мені дуже помогло зовсім без ніяких труднощів попасти знов до звичайних людей і уникнути штовханини відомої третьої кляси "для не-німців" — хай їм грець з їх видумками. Я їхав сам. Чирський завершував свою місію мобілізації театральних сил і мусів ще застатися. Я був утомлений, переповнений враженнями і, користаючися кращими умовами їзди, сливе цілу дорогу, хоч не дуже солодко, але все таки спав.
У четвер рано я знов у Кракові і на цей раз, маючи наперед домовлення, просто— з двірця, їду аж за Вислу на вулицю Старо-вислянську 70, де мешкала з своїм братом Володимиром Бачин-ським пані Марійка Донцова, і тут у неї я замешкав. Тут більше місця, більше вигід, я міг краще харчуватися, користуватися доброю, вигідною канапою для відпочинку, міг регулярніше приймати ліки.
