Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці - Старицький М. П.

Дарина. А хіба я її не любила, як рідну сестру... тільки вона... та бог її зна... може, і їй було гірко... Я тим боюсь і заходити, що сама розплачусь, то ще більш жалю нароблю!

Вустя. Не сердься на Марусю - вона така нещасна! А що заплачеш, то нічого; якби й Маруся заплакала, то, мені здається, їй би полегшало; а то мовчить усе та куди-небудь устромить очі і не зморгне... Разів зо три часом гукаєш до неї: «Марусю, Марусю! Об чім ти задумалась?» А вона й не чує... тільки здригне потім та й одмовить: «Не знаю, мамо!» Що з нею подіялось, і думок не приложу, а тільки гризе її якесь горе. Ти б, може, зайшла та розпиталась: дівчина дівчині швидче скаже, ніж матері.

Дарина. Так я зайду. Дайте ж і ці відра вам однесу! (До дівчат.) Дівчатка, коли поперете, то візьміть і моє шмаття котра; його небагато.

1-а дівчина. Добре, я занесу!

Вустя з Дариною пішли. Поки вони говорили, дівчата прали й прислухувались, найбільше Галина.

Галина, 1-а й 2-а дівчина.

1-а дівчина (складає Даринине шмаття). Уже правда, що тітці Вусті таке горе, що не дай боже й ворогові пожадати!

2-а дівчина. Та й Марусі так жалко!

Галина. Маруся й сама трохи винна...

2-а дівчина. Чия б казала, а чия б мовчала! А ти сама гаразд робиш, що одбиваєш од неї парубка?!

Галина. Вона сама його одбила.

2-а дівчина. Говори! Наплели щось з Хомою!

Галина. А мені що Хома? Я з ним нічого не плела... То він тут так і днює й ночує. Недаром, певно, входжа?

1-а дівчина. Авжеж! Побудував би він на свій кошт Шураям хату? Помагав би, коли б не мав користі? До Марусі моститься...

Галина. Щоб Маруся пішла за такого? Мене хоч би зарізали...

1-а дівчина. Нашого брата приневолюють.

Галина. Не знаю, у мене батьки не такі.

1-а дівчина. Ет, хвалилася верша болотом!.. Ходім, Домахо, додому; вже он і полільниці вертаються! Горпино, Горпино, гов!

Голос (здалеку). А чого там?

2-а дівчина. Потривай нас!

Голос. Так швидче ж!

1-а і 2-а дівчина. Зараз, зараз! (Одходять.)

Галина. Всі на мене за того Гриця... Та хіба він запроданий, хіба мені одній заказано його любити? За віщо ж повинна я од свого щастя одступитись? Якби я справді одбивала од дівчини, то так; а він сам пригорнувся до мене, а ту кинув... Кожному хочеться жити!

Галина і Дмитро.

Дмитро (йде вулицею і приспівує)

Ой де ти була,

Моя, не чужая?

{За валом брала льон,

Собака старая!} Bis

Ой де ти була,

Забарилася?

{На дірявім мосту

Провалилася!} Bis

Ой біс тебе ніс

На дірявий міст.

{Було б тобі хапатися

Хоч собаці за хвіст!} Bis

(Побачивши Галину.)

А, моя качечко сизопера! Ти тут полощешся, а я по цілому селу ганяю та шукаю...

Галина. А чого тобі?

Дмитро. Та так, не тобі кажучи, за тобою скучив, що аж волосся попухло і нігті схудли...

Галина. Іди к бісу!

Дмитро. Поцілуй мене, то піду!

Галина. От я тебе оцим жмутом по губах поцілую! Одчепися, бо так і шелесну!

Дмитро. Не шелеснеш!

Галина. Побачиш, аж оближешся!

Дмитро (бовтається в воді). Не шелеснеш!

Галина. Ей, не дратуй, бо ще праником потягну!

Дмитро. А я кажу: не шелеснеш...

Галина. Так на ж тобі! (Біжить, хоче вдарити.)

Дмитро (схоплюється і трима в руці жабу). На, на! Лови!

Галина. Ай-ай! (Біжить.) Кинь її к бісу, каторжний!

Дмитро. А не шелеснеш? А то за спину вкину!

Галина. Покинь! Кинь її к бісу, голубчику! Ай, не чіпатиму! Їй-богу, не чіпатиму... ай!

Дмитро кинув.

У, проклятий, таку погань в руки бере!

Дмитро. А чим же од тебе оборонятись? Он я до тебе по ділу прийшов, а ти бити хотіла!

Галина. По якому там ділу?

Дмитро. Хома прислав по цікавій справі.

Галина. Ну?

Дмитро. Так сказати?

Галина. Та кажи ж, кажи!

Дмитро. Бач, яке діло: оце я йшов по вулиці та стрічаю Хому. От він до мене так і кинув. Я думаю собі: чого б то? А він знову... отак... А чи ти вмієш губами бринькати?.. Бринь!.. Бринь!..

Галина. Геть к бісу! Я думала справді що, а він, капосний...

Дмитро. Ні, ні, справді! То я пошуткував. А ось що Хома... переказував, що Грицько вернувся...

Галина. Брешеш!

Дмитро. Їй-богу, правда, сам бачив!