У пущі - Леся Українка
відомо, вже така жіноча вдача.
Ти ж, батьку Джошуе, тут не довів,
щоб Річард справді вводив Дженні в славу,
то нащо ж ти сказав такеє слово?
Кембль
Не бійсь, я слів не кидаю на вітер…
А через що ж тепер уся жінота
«невісткою Едіти» Дженні дражнить?
Та що казати, сам я помічав,
що Річард задивляється на неї.
Чого він саме з неї подобизну
зліпив? Чи мало тут у нас дівчат?
Крістабель
Батьки мої, я знаю, що ніколи
мій брат не сватав Дженні.
Кембль
Отож-то!
Не сватав, а дурив.
Крістабель
Та поспитайте
її саму. Коли боїться бога,
то мусить же вона сказати правду!
Калеб
Так, брате Джошуе, хай прийде Дженні
і скаже нам, чи обіцяв їй Річард
її узяти за жону. Як скаже
і доведе, що справді обіцяв,
то мусить він із нею одружитись.
Громада баламутства не попустить.
Кембль
Та дівчині ж воно неначе й сором
прилюдно про такеє говорити.
Абрагам Сміт
(говорить уривчасто, рішуче, суворо, але з відтінком добродушності)
Повинна. Річ громадська. Треба приклад.
Розпустяться молодики - що ж буде?
Кембль
Якби кого послати…
Крістабель
Я пошлю.
(У ванькир до Деві.)
Біжи до Дженні, синку, та швиденько.
Кембль
Скажи, що батько їй велить прийти.
(До громади.)
Інакше б не насмілилась, я знаю.
Деві йде.
Калеб
А поки прийде дівчина, провадьмо;
ще маємо про що поговорити.
(До Річарда.)
Так от, чутки недобрі йдуть про тебе:
що з дикунами водишся на пущі,
приводиш їх сюди…
Річард
Не знав я, батьку,
що християнин мусить гордувати
створінням божим. Сам Христос ходив
до самарян 19 і ханаанців 20 - чим же
сі дикуни від тих народів гірші?
Годвінсон
Вважайте, браття, як се він зухвало
себе рівняє до Христа!
(До Річарда.)
Скажи ж ти,
чого Христос ходив до тих невірних?
Чей не за тим, щоб нечисть ідолянську
у них і переймати й прищепляти?
Вже ж ти не скажеш сам, що ти ходив
Христової науки уділяти
тим дикунам?
Річард
(до Калеба)
Ти, батьку, запевняв,
що ви мене тягти на суд не мали,
а тут уже й суддя знайшовся. Знайте ж,
що я йому відповідать не буду.
Годвінсон
(встає, до громади)
Судіте, браття, ви між ним і мною.
(Показує на Річарда рукою.)
Сей чоловік одразу став мені,
мов камінь спотикання на дорозі,
хоч я йому ніколи зла не зичив,
я, навпаки, про його душу дбав,
як про свою - яка ж за сеє дяка
була мені? Брат Джошуе посвідчить,
яку вчинив наругу надо мною
ненависний сей ідолотворитель.
(До Кембля.)
Ти ж пам’ятаєш тую подобизну,
що він зліпив, на глум неначе, з мене?
Я по одежі взнав, що то мій образ.
Кембль
(ховає мимовільний усміх)
Вже ж пам’ятаю! Та вона, запевне,
ще й досі в нього.
(До Річарда.)
Покажи її.
Годвінсон
(поспішно)
Показувати я не вимагаю.
Річард
Чому ж? Я можу.
(Іде і дістає з шафи ту фігурку, що колись зліпив Деві.)
Ось вона, дивіться.
Дехто з громади не може вдержати сміху і захиляється за сусіда.
Джірімая Ортвін
(тихо до свого сусіда Фільдінга)
Я б се пізнав не тільки по одежі.
Годвінсон
(гнівно)
Гадаєте, він по́слух вашій волі
тим об’явив, що показав оце?
Коли його безчельний, ниций вчинок
не знайде осуду з руки громади,
то я прийму собі се за ознаку,
що час мені шукать деінде місця,
де б голову тружденну прихилити,
бо тут її неславою вкривати
усякий блазень може безборонно.
Калеб
Спокійся, гідний вчителю, будь певен,
що ми тебе на глум не віддамо
молодикам.
(Бере в руки фігурку Годвінсона.)
Ти, Річарде, признайся,
з яким ти заміром зробив сю постать?
Річард мовчить. В сю хвилину в хату входять Дженні і Деві і спиняються коло порога. Деві остовпів, угледівши свою фігурку в руках Калебових.
Калеб
Ми розумієм так твоє мовчання,
що ти нічим не можеш оправдатись,
бо тямиш всю гидоту свого вчинку.
І наша рада батьківська тобі
направить каяттям свою нечемність.
Учитель наш, ти знаєш, братолюбний,
і він тобі простить по-християнськи,
як ти його прилюдно перепросиш.
Годвінсон
(поспішно)
А сю фігурку знищиш.
Калеб
(до Годвінсона)
Вже ж, не як.
(До Річарда.)
Тут, сину, довго думати нема що.
От приступи, гречненько уклонися,
скажи: «Згрішив я, батьку, перед богом
і проти тебе». Що ж? Чого уводиш?
Річард
Я перепрошувать його не буду.
Калеб
То, значить, буде суд.
Річард схиляє голову на знак згоди.
Деві
(з поривом)
Се я зробив!
Зовсім не дядько Річард!
Годвінсон
(до Деві)
Справді, хлопче?
А хто ж тебе навчив таке робити?
Деві
Ніхто, я сам! Та, їй же богу, сам!
Годвінсон
Ти не божись, то нечестива звичка.
(До громади.)
На суд з малим, звичайно, я не стану,
я сподіваюсь, що в його родині
і так його не
