У пущі - Леся Українка
він - кров твоя. Якби на мого Деві
хто нападавсь, я б кинулась, як пломінь.
Едіта
Я вже згубила сина, а тепер
ти ще й дочку від мене одбираєш.
Крістабель
Ой мамо, що ти кажеш, бійся бога!
Як можеш ти зрікатися дітей?
Се ж, мамо, гріх, сього Христос не хоче.
Едіта
(бере зо стола Євангеліє і розкриває його на закладці)
Дивись сюди, читай уважно, дочко.
Читай уголос, ось отут, читай!
Крістабель
(читає тремтячим голосом)
«Не думайте, що я прийшов кинути мир на землю,
не прийшов я кинути мир, тільки меч.
Прийшов-бо відлучити чоловіка від батька його,
і дочку від матері її, і невістку від свекрухи її.
І вороги людині родичі її».
(Спиняється з стогоном.)
Несила, мамо, сеє розуміти!
Едіта
Читай, читай!
Крістабель
О Христе, сине божий!
(Читає все слабшим голосом.)
«Хто любить батька чи матір над мене, не годен мене;
хто любить сина чи дочку над мене, не годен мене».
(Голос її уривається.)
Едіта
(дочитує сама твердим, сумним голосом)
«І хто не прийме хреста свого і за мною не піде,
не годен мене».
Річард входить. Крістабель при його вході зривається і йде в ванькир. Едіта зостається над книжкою, але не читає, дивиться поперед себе сумним, темним поглядом.
Річард
(сідає на ослоні біля коминка, поглядає на матір. Стиха говорить до себе)
Яка сумна чогось сьогодні мати…
Се ж, певне, я їй жалю завдаю…
Але сей смуток до лиця матусі.
У неї гарні старощі… Сей погляд,
сі прості лінії, одежа навіть -
правдива Mater dolorosa! 16
(Бере з коминка віск і ліпить, вдивляючись в матір.)
Едіта
Сину!
Що робиш?
Річард
Так, нічого, бавлю руки.
(Шпарко ліпить далі.)
Едіта
Ти знову бавишся…
Річард
Та що в тім злого?
І діти бавляться. Христос їх любить.
Едіта
У тебе не дитячі забавки,
і сам ти не дитина.
Мовчання.
Слухай, сину!
Знов мовчання. Річард все ліпить.
Річард
Я, мамо, слухаю. Кажи, кажи!
(Ліпить ще швидше.)
Едіта
Колись ти сам казав, що гріх так жити,
як ти живеш.
Річард
То вже було давно.
Тепер я інше думаю, матусю.
Едіта
Що ж саме?
Річард
Думаю, що в світі кожен
своє завдання має і - свій хрест.
Едіта
Яке ж, ти думаєш, твоє завдання?
Річард
Мій хист і мрія.
Едіта
Ти колись казав,
що тут потрібно хліба, а не мрії.
Річард
Я, мамо, потім іншого навчився.
Едіта
Де ж ти навчився?
Річард
Та хоч би в тій книзі,
що ти в руках держиш. Я прочитав
уважно притчу…
Едіта
Про таланти, сину?
Ти, певно, зрозумів її не так.
Річард
Ні, мамо, я читав простішу притчу,
її й дитина може зрозуміти.
Про Марту і Марію я читав. 17
Едіта
Хіба то притча?
Річард
Все одно, матусю,
тут річ у тім, як розуміть її.
Едіта
А ти ж як зрозумів?
Річард
Та дуже просто:
що Марта дбала про потреби часу,
Марія ж прагнула того, що вічне.
Едіта
Ти думаєш…
Річард
Іти услід Марії.
Крістабель
(з ванькира сплаканим голосом)
Ходи до мене, брате!
Річард
Що там, Бело?
(Лишає роботу на дзигликові перед коминком і йде в ванькир.)
Едіта
(спішно підходить і дивиться на роботу, що лишив Річард)
Моє обличчя! Господи, рятуй
і змилуйся… Навік, навік загинув…
Річард і Крістабель виходять, взявшись за руки.
Крістабель
Матусю, глянь на мене і на нього…
Едіта робить одвертаючий рух рукою і, похиливши голову, виходить геть із хати.
Річард
Та що се з матір’ю сьогодні, Бело?
І ти якась чудна…
Крістабель
Ні, я нічого…
То вже минуло… Річарде, скажи,
які се люди там були в садочку?
Річард
Та то купці з Род-Айленду.
Крістабель
Чого?
Річард
Вони мене в Род-Айленд закликають
за вчителя. Дають чималу плату.
Крістабель
Що ж ти сказав?
Річард
Що не поїду.
Крістабель
Чом?
Річард
Тобі се дивно?
Крістабель
Ні… так… я гадаю…
як добра плата, то… то… може б, варто…
Річард
Щоб я покинув тут свою родину
для тої плати?
Крістабель
(з героїчним зусиллям)
Ти про нас не думай,
поїдь в Род-Айленд. Се для тебе краще.
Річард
Та що се ти мене мов випираєш?
Чи я й тобі вже, Белочко, обрид?
Крістабель закриває обличчя фартухом. Річард, здивований і стурбований, підходить до неї. Раптом увіходить Джонатан, при вході оглядає всю хату.
Джонатан
Тут не було нікого ще?
Крістабель
Нікого.
Джонатан швидко виходить.
Річард
Чого він се спитав? А хто ж
