Перекладна українська література - Білецький Олександр
Амір збирає свої багатства і потай від матері відправляється в грецьку землю. Сам патріарх хрестить його на Євфраті-ріці. Три місяці триває весільний бенкет. Тим часом мати Аміра дізнається про його відступництво "й нача терзати власы главы своея". Потім вона посилає трьох вісників на чарівних конях з "книгами" (грамотою) до Аміра. Завдяки віщому сну його дружини сарацини-вісники спіймані й навернені в християнство.
Дружина Аміра народжує сина Акріта, названого при хрещенні прекрасним Девгенієм (дитинство Девгенія подано докладніше, очевидно, ближче до оригіналу, в списку Тихонравова 1744 р. під заголовком "Житие Девгения"). З 12 років він грає мечем, на 13-й — списом, а на 14-й просить батька і дядів піти з ними на "лови". "Яко сокол млады", женеться він за звірами, голими руками вбиває ведмедів; "поскочи яко лев" за лосем, і, схопивши за задні ноги, роздирає надвоє; "лютий лев" розсічений пополам ударом меча. Зраділі батько і "стрыї" (дяді) цілують Девгенія, вихваляють його красу і "храбрhство". Юнак справді "вельми лhп, паче мhры"; волосся його кучеряве, очі великі, обличчя, як сніг, і рум'яне, як "червец" (у списку Пипіна — як "маков цвhт"), брови чорні, груди ширші сажня.
Настає полудень, "зной зол и велик". Батько кличе. Девгенія до студеного джерела обмити піт і змінити "рудныя" від звірячої крові "порты". Вода в цьому джерелі світиться, як свічка, а в ній живе великий змій: як тільки вони сіли біля джерела, прилетів триголовий змій. Девгеній "вборзе" хватає меч і відтинає всі три голови. Оточуючі хвалять бога за створення такого богатиря, одягають Девгенія в розкішні "ризи", ткані "сухим златом", прикрашені дорогоцінним камінням, з радістю ведуть його додому. Кінь же під Девгенієм білий, як голуб, у гриву вплетено дорогоцінне каміння і золоті брязкальця, що видають чарівний звук на "издивленіє всhм". Фар (кінь) під ним скаче, а Девгеній грає зброєю, міцно сидячи на коні.
Молитовна кінцівка вказує на певну самостійність і закінченість кожного окремого епізоду повісті.
Другий епізод у подвигах Девгенія — пригода з Філіппапою і дочкою його Максимівною — зберігся тільки в списку Пипіна (був і в рукопису Мусіна-Пушкіна; "Сказаніє о Филиппапh и о Максимh и о храбрости их"). Почувши про хоробрість і силу Девгенія, Філіппапа з дочкою Максимівною (у неї чоловіча "дерзость" і хоробрість) намагаються спіймати його "яко зайца в тенето". В улесливому листі Максимівна порівнює Девгенія із квітучим травнем, царем усіх місяців, і просить його прийти побачитися на Євфрат-ріку, де в засідці жде вже велике військо її батька. Девгеній розуміє хитрість, а все ж вирушає з небагатьма греками на Євфрат, щоб випробувати хоробрість Філіппапи. Останній зразу ж нападає на посланих уперед греків. Тоді Девгеній, спершись на списа, перестрибує ріку піший, "яко сокол дюжей от руку ловца"; йому подають "борзого" коня, і в кожному "поскоке" він побиває тисячу ворожих воїнів, а потім тупим кінцем списа збиває з коня самого Філіппапу. Максимівна намагається ззаду "пробости" Девгенія списом. Він зв'язує обох; вони благають пощадити їх, і Максимівна, яка досі перемагала всіх царів та королів, що сваталися до неї, готова вийти за Девгенія. Але мудрий Девгеній з книги дізнається, що коли одружиться з Максимівною, то проживе тільки 16 років; якщо ж добуде прекрасну дочку непереможного царя Стратіга ("стратіг" — грецький воєвода; цей титул також вжито тут як власне ім'я), то жити йому 36 років.
Батько відмовляє Девгенія від непевної справи, але марно — з великим військом, дорогоцінним одягом і "звончатими" гуслями вирушає Девгеній в царство Стратіга. Залишивши військо перед містом, він на коні із брязкальцями їде до двору Стратіга, що в той час був на полюванні з чотирма синами. По дорозі якийсь юнак розповідає йому про силу Стратігового війська і про красу та мужність Стратігівни (дальша розповідь збереглася в списку Тихонравова). Стратігівна із вікна розглядає Девгенія, не показуючись йому (в списку Пипіна Стратігівна думає про себе, що Девгеній "красен, а не силен"). З настанням ночі Девгеній повертається в свій табір, а рано-вранці під вікнами Стратігівни грає на гуслях з золотими струнами і співає про свій намір викрасти дівчину; та з трепетом припадає до віконця — "й вселись в ню любовь". Через годувальницю вона попереджає Девгенія про небезпеку, але той вимагає одного тільки, щоб Стратігівна йому показалася. Через вікно дівчина ще раз попереджає про хоробрість батька і братів. Вона ладна сама тікати з Девгенієм у чоловічому одязі, поки батька немає дома. Але Девгенієві соромно викрадати дівчину "татьбою". Він жде повернення Стратіга і на його очах відвозить дочку в свій табір, а потім, повернувшись до міста, ще раз викликає батька й братів на бій. У таборі Девгеній засинає, а тим часом Стратіг із військом наважується, нарешті, розпочати погоню. Стратігівна будить Девгенія, і він розбиває військо, а батька і братів дівчини бере в полон. Відбувається примирення і весільний бенкет, спочатку в будинку Стратіга, а потім у батьків Девгенія. Стратіг приїжджає до них з усім родом своїм і з багатими подарунками. Епізод знов закінчується молитовною післямовою.
Останній відомий нам епізод слов'янського перекладу — "Сказание, како победи Девгений Василия царя" — зберігся тільки в списку Тихонравова. Весь епізод близько нагадує сутичку з Філіппапою. Цар країни Каппадокійської Василій заздрить славі Девгенія; робиться спроба обдурити Девгенія улесливим листом; зустріч і бій на ріці Євфраті. Девгеній також перестрибує ріку, спершися на списа, розбиває військо, а царя бере в полон. Батька він садовить на царський престол, полонених звільняє, "и род свой призва и сотвори радость велію и по моноги дни пребысть".
Чи був перекладений на слов'янську мову епізод про смерть Девгенія, відомий із грецьких поем, ми не знаємо.
На підставі лексичного матеріалу слід гадати, що переклад повісті про Девгенія виконано в Київській Русі без участі південних слов'ян.
До цілком іншого жанру розповідних творів, здебільшого східного походження, належить повість про Акіра премудрого. Повчальні вислови або майстерно відгадані мудрі загадки становлять її основний зміст (пор. апокрифічні перекази про Соломона, а також біблійні книги філософсько-дидактичного змісту).
Виникає повість за кілька століть до нашої ери, в Ассіро-Вавілонії. Сюжет її відбився й у арабських казках "Тисячі і однієї ночі", і в легендарній біографії мудреця Езопа, і в ряді інших творів (навіть біблійна книга Товіта зазнала її впливу). Слов'янський текст повісті, що зберігся в списках XV — XVI ст., судячи із залишків давньої мови, належить до дуже старих перекладів, зроблених у Київській Русі, можливо, ще в XI ст. безпосередньо з грецького оригіналу (останній, правда, досі не виявлено). Цей, київський, переклад пізніше попадає в болгарську і сербську літератури.
Схема повісті така:, бездітний Акір, сановник Сінагріпа (Сенахеріба), царя адорів і Налівської країни, бере на виховання племінника свого Анадана. Незважаючи на численні мудрі поради Акіра, Анадан починає вести розпутне життя. Нові зауваження і докори Акіра не впливають. Невдячний Анадан обмовив його перед царем, і тільки з допомогою друга Акіру вдається уникнути смертної кари, сховавшись у глибокій ямі.
Єгипетський фараон, зрадівши з загибелі Акіра, ставить цареві Сінагріпу ряд нездійсненних вимог (наприклад, збудувати будинок між небом і землею); в разі невиконання Сінагріп повинен платити єгиптянам данину. Друг Акіра відкриває цареві, що мудрий радник живий. Акір вдало розв'язує всі задачі фараона (наприклад, за його вказівками хлопчики піднімаються вгору в клітці, прив'язаній до двох орлят, і вимагають з висоти, щоб єгиптяни подавали їм матеріали для будування будинку між небом і землею; єгиптяни, зрозуміло, не можуть виконати цієї вимоги).
З честю повернувшись додому, Акір карає Анадана, гірко докоряючи йому за віроломність.
Сентенції Акіра стосуються правил придворної поведінки і життєвої мудрості взагалі. Так, наприклад, він радить Анадану не говорити голосно: "Аще бы великым гласом храминhся создати, осел бы риканіем 2 храминh въздвигал единhм днем"; або: хто слухає розумну людину, "то яко же в день жаданія студеные воды напіється"; є тут і правила церковного походження, наприклад про вшанування батьків, правила поводження з вищими і нижчими, правила "доброго тону" і т. д.
Судячи з численних запозичень з повісті в пам'ятках оригінальної літератури, наприклад у "Моленіи Даніила Заточника" або в "Пчелh" 2-ї редакції, саме ця дидактична сторона повісті про Акіра була найбільш популярною серед слов'янських читачів.
Як бачимо, повісті здебільшого сприймаються читачами і переписувачами як історичні, морально-дидактичні твори, в кращому разі — як пам'ятки героїчного епосу (пор.: "Девгеній" і його пізніша переробка). Звідси обмежений добір перекладених візантійських повістей, звідси ж повчальне забарвлення, якого на слов'янському грунті надається чисто "світським" творам. Але якщо белетристика як окремий самостійний жанр не усвідомлювалась слов'янським читачем, навіть не відбилась у його словнику, це ще не говорить про малу популярність цікавого читання: під виглядом хроніки або навіть житія воно все ж досить широко проникає в літературу Київської Русі. Сама кількість перекладів, зроблених у домонгольський період на східнослов'янському грунті, незалежно від біднішої щодо цього південнослов'янської літератури, свідчить про значний попит на цікаву повість. Те саме підтверджує й значна кількість місцевих переробок цих творів.
* * *
Такими в загальних рисах були пам'ятки перекладної літератури, що з'явилися на Русі в перші віки нашого письменства. Отже, не зважаючи на переважний церковний їх характер, коло літературних форм цих пам'яток було досить широким так само, як надто різноманітними були і принесені ними образи, теми, літературні засоби. В змісті цієї літератури було багато елементів, чу— . жих почуттям і настроям народних мас: у ряді творів ідеалом морального життя виставлялось аскетичне самозречення, проповідувалось презирство "до земного" життя, песимістичний погляд на це життя і на людину.
