Перекладна українська література - Білецький Олександр

Олександр повідомляє Олімпіаду і Арістотеля про загибель Дарія й дальші свої походи: на шляху зустрічаються йому дивні народи, на військо нападають велетні, і тільки вогнем вдається відігнати їх; двері їхніх осель стережуть триокі звірі, а блохи там великі, як жаби. Далі трапляються чудесні дерева, охоронювані невидимими бісами, шестиногі звірі, волохаті безголові люди й інші чудеса. Нарешті, він досягає землі блаженних з джерелом живої води; два птахи еллінською мовою наказують йому повернутись.

Олександр виступає проти Пора, царя індійського, колишнього союзника Дарія. Слонів і інших звірів, які є у війську Пора, він перемагає з допомогою розжарених мідних "болван", розставлених перед македонськими полками. Двадцять днів триває бій. Нарешті, Олександр пропонує розв'язати битву поєдинком між ним і Пором. Під час поєдинку Пор обертається, почувши шум у своєму війську. Олександр вбиває його, але змушений відмовитися від дальшої боротьби з переважаючими силами індіян.

Поховавши Пора, він вирушає до "нагомудреців" — філософів рахманів (брамінів). В Індії Олександр відвідує також святилище з говорящими деревами, які віщують йому скору смерть у Вавілоні. Він повертається в Перейду; по дорозі, вдавши із себе посла, відвідує царство Кандакії. Мудра цариця впізнає Олександра з портрета, таємно написаного її живописцем, але відпускає мнимого посла з багатими подарунками в подяку за врятування дружини і сина.

Олександр оглядає країну амазонок; далі на Чорному морі він зустрічає людей-песоглавців, людей з очима і ротом на грудях, шестируких людей. Огляд святилища Сонячного міста, спустілих розкішних палат царя Кіра й інших чудес описано почасти в формі листа Олександра до Олімпіади.

Тим часом Антипатр, намісник Олександра в Македонії, утискує Олімпіаду. Боячись царського гніву, він посилає сина з отрутою у Вавілон. З допомогою виночерпія Іла, ображеного Олександром, на бенкеті якогось мідянина царя обпоюють отрутою. Випивши чашу, Олександр скрикнув, як вражений стрілою. Переборюючи біль, він, підтримуваний Роксаною, повертається до себе в палати. Наступного ранку все військо македонське із сльозами проходить повз ложе вмираючого, прощаючись з Олександром. Темрява окутує землю, з'являється велика зірка й інші знамення. Тіло Олександра везуть до Єгипту і ховають в Александрії.

Всього Олександр прожив 32 роки, царював 12 років; воюючи, він підкорив варварських народів — 22 і еллінських — 14, створив 12 міст під назвою Александрія.

Як видно з короткого викладу, в повісті величезну роль, поряд з воєнними подвигами, відіграє також елемент фантастичної "географії" та "етнографії" (в описі підкорених країн і народів). В основі повісті — усні народні легенди про завоювання Сходу, які створилися незабаром після смерті Олександра (323 р. до н. е.) і дуже поширилися як на Заході, так і на Сході, доповнюючись в кожній країні місцевими переказами.

З об'єднання народних переказів, можливо не без участі книжних джерел, створюється грецька повість про Олександра, автором її рукописна традиція називає, очевидно, для більшої авторитетності, племінника Арістотеля — Каллісфена, учасника й історика походів Олександра (насправді помер раніше останнього; звідси за грецькою повістю закріпилася в науці умовна назва Псевдокаллісфенової "Александрії").

В ранній редакції повісті ще ясно відбиваються місцеві александрійсько-єгипетські перекази: задовольняючи національну гордість єгиптян, повість приписує Олександрові, завойовникові Єгипту, походження від останнього єгипетського царя — чарівника Нектанеба (реальна історична особа), а не від Філіппа Македонського, так само як місцевий перський переказ перетворює Олександра в сина царя Дараба (Дарія).

Відгомони цієї місцевої єгипетської легенди збереглися й у наступній редакції грецької повісті, помітно еллінізованої і позбавленої ряду александрійських деталей. У цій редакції, найбільш популярній у Візантії, розповідь про боротьбу Олександра з Дарієм ближча до історії, зате в описі дальших походів збільшено число чудес. Саме до подібної еллінізованої редакції належав і оригінал, перекладений згодом на слов'янську мову, хоч деякими подробицями він відрізнявся від грецьких рукописів, що збереглися до нашого часу.

Латинські переклади Псевдокаллісфена — ранній (близько III — IV ст. н. е.), приписуваний якомусь Юлію Валерію, і особливо пізніший (X ст.), архіпресвітера Леона — дають початок цілому рядові середньовічних західноєвропейських переробок у віршах і прозі, почасти на живих місцевих мовах. Уже в латинському перекладі Леона (так звана "Historia de proeliis"), що відбився згодом і в слов'янських літературах, Олександрові надано рис середньовічного рицаря. Ще помітніша подібна "модернізація" дійових осіб. Їх побуту і характерів у наступних західних обробках.

Від Псевдокаллісфена беруть початок і численні обробки "Александрії" в перській (Фірдоусі, Нізамі) і інших східних літературах. Але поряд із грецькими літературними джерелами в цих обробках нерідко відбиваються й місцеві перекази. Подібні перекази про спустілу столицю Дарія, про бій Олександра з Пором індійським біля берегів Аму-Дар'ї, про амазонок і т. д., відзначив ще на початку XV ст. іспанський посол Клавіхо в описі подорожі по володіннях Тамерлана. Про надзвичайну живучість подібних переказів свідчить поклоніння мнимій могилі Олександра Македонського, відмічене серед горців Східної Бухари.

Усні перекази про Олександра, східні, грецькі або західні, могли поширюватись і в східних слов'ян [9]. Короткі згадки в перекладених раніше візантійських творах (наприклад, хроніка Амартола, Мефодій Патарський) також знайомили читача з легендарним героєм, збуджуючи інтерес до докладнішої грецької повісті. Переклад останньої виконано, певно, в Київській Русі між половиною XI і кінцем XII ст.

Перекладач не завжди добре розуміє грецький текст. Особливо важко даються йому епізоди, що містять відгомони античної міфології й історії. Зате найбільш яскраві й різноманітні, а разом із тим найбільш насичені місцевою термінологією, бойові сцени. Тут у лексиці й стилістиці ми знаходимо риси, які зближають "Александрію" з такими пам'ятками оригінальної літератури Київського періоду, як літописи або "Слово о полку Игоревh".

Уже на слов'янському грунті переклад був доповнений епізодом про вступ Олександра в І Єрусалим, запозиченим із готового слов'янського перекладу хроніки Георгія Амартола.

У свою чергу цей переклад Псевдокаллісфенової "Алек-сандрії" незабаром включається в хроніку Іоанна Малали, замінюючи відповідне коротке оповідання останньої. Обидва ці доповнення (як самої повісті, так і хроніки Малали за допомогою повісті) показують, що "Александрія" була, очевидно, сприйнята східнослов'янськими читачами і переписувачами-компіляторами як суто історичний твір, рівноцінний хронікам. Справді, пізніше повість ми знаходимо переважно в складі компілятивних творів всесвітньо-історичного змісту (так званий "Эллинский и римский лhтописец" першої і другої редакції, "Иудейский хронограф", а пізніше Хронограф першої редакції 1512 р. і ін.), хоч, певно, вона поширювалась і як окремий твір.

Разом із тим доповнення історичної хроніки великою повістю Псевдокаллісфена (а також, як побачимо, пізніші численні доповнення і переробки останньої на східнослов'янському грунті) показує, якого великого значення надавали слов'янські читачі цьому епізодові всесвітньої історії, багатому на елементи героїчного епосу і фантастики.

Між XIII і початком XV ст. "Александрія" як окремий твір зазнає на східнослов'янському грунті нової ґрунтовної переробки. Ця друга редакція повісті в готовому вигляді включається знов-таки до складу всесвітньої хроніки "Эллинского лhтописца" 2-ї редакції. Головна відмінність нової редакції полягає в численних вставках, здебільшого запозичених із перекладних творів — "Откровения Мефо-дия Патарского", "Сказания об Индийском царстве", хроніки Амартола, статті Палладія про рахманів і багатьох інших.

Самий обсяг джерел говорить про широку начитаність редактора. Здебільшого він вдало пристосовує новий матеріал до тексту повісті, а також вносить ряд власних дрібних додатків. В цілому редакторські вставки трохи змінюють характер твору і його героїв: якщо Дарія сама зрадливість його долі примушує змінити пиху на покору долі (що почасти намічено вже в 1-й редакції і розвинено в 2-й), то над Олександром, незважаючи на незмінне щастя, тяжить віщування про ранню смерть; звідси в новій редакції повісті він також поступово приходить до висновку про марність земної слави і щастя, неможливість уникнути своєї долі, що надає цілому творові повчального характеру, наближає його до поглядів християнина-аскета.

З другого боку, вставки значно розширюють опис чудес, цікавих, а частіше страшних, що їх бачить Олександр. До таких страшних картин, яких багато створювала есхатологічна література, належить вставний епізод про гогів і магогів з Мефодія Патарського.

Ще до походу в Індію Олександр вирушає на схід. Тут він зустрічає нечисті народи, внуків Афета (біблійний Яфет), які їдять усяких мерзотних тварин і навіть власних мертвяків. Боячись, що вони можуть дійти до святої землі й осквернити її, Олександр заганяє з божою допомогою нечисті народи в північні гори; гори зсуваються, а прохід, що залишився, Олександр замикає залізними ворітьми і замазує синклітом, якого ні залізо не січе, ні вогонь не палить. Але перед кінцем світу бог відчинить ворота, гоги і магоги вийдуть на волю і осквернять землю. В кінці вставки знаходимо деякі подробиці про нечисті народи: частина з них гавкала подібно до псів, частина ревла, як худоба. Вони позбавлені людського розуму, як дикі звірі; серед них є і людоїди, які називаються "песьяглавы".

Трохи інший характер мають вставки із "Сказанія об Индійском царствь", вміщені в тому ж розділі мандрувань Олександра перед вступом в Індію. Це скоріше курйозні "природознавчі" і "етнографічні" відомості про птахів "грифонес", які мостять гніздо на 15 деревах, про німих людей, п'ятиногих звірів "бовешь", напівлюдей-напівпсів під назвою "тигрис", однооких людей, про червів "саламандра", які народжуються і живуть в огні; із ниток, що їх випускають черв'яки, виготовляють дорогоцінні одяги, які очищають від бруду, нажарюючи на вогні (звернімо увагу, до речі, на назви звірів — grifones, boves, tigris, що ясно вказують на латинський оригінал повісті, використаної для вставок редактором "Александрії").

З того ж джерела запозичено вставки, також "природничо-наукового" характеру, про збір перцю в індійській землі, на горі, населеній гадами, і про дорогоцінні чудодійні камені, які приносить у цю країну ріка, що тече з раю.