Дурепи - Басан Валентина
Валя Котикова посварилася навіть з єдиною подругою Людою, звинувативши її в заздрості і бажанні розвести з прекрасним і надійним чоловіком.
Від чоловіка Валю нудило давно і постійно, але зізнатися в цьому вона боялася навіть сама собі. Її пересмикувало від товстих, прицмокуючих, безформних губ, від маленьких борсукових очей, від нудотного запаху поту, який пробивався навіть крізь верхній одяг. Але Валя терпіла і жила. Жила і терпіла.
Побачивши Алісу, що випурхнула на височенних підборах з під'їзду, легку, ароматну і ніжну, як крила рідкісного метелика, таку яскраву і щасливу, струнку, впевнену в собі, шикарну, а головне, вільну, Валя всередині заридала. Десь всередині, глибоко в підсвідомості, зав'язана рукавами гамівної сорочки, билася об стінки пам'яті маленька Валюша, яка мріяла стати ветеринаром і носити білий халат. Валентина Котик ненавиділа свою сусідку за її двадцять вісім, за її цивільного чоловіка, який не мав на неї ніяких прав, за її подруг, які забирали Алісу на таксі на чергові гуляння. А нещодавно Валя підігрівала кашу для молодшої дочки Стефанії-Марії, з приводу імені в сім'ї був страшний скандал, але ім'я Валентина відвоювала, як справжній полководець, і побачила з вікна шикарну іномарку, яка зупинилася біля в'їзду у двір. З автомобіля вискочила сусідка Аліса, кішка драна, і побігла на своїх проклятих підборах до під'їзду, ледь торкаючись землі.
Валя зненавиділа Алісу тим раннім і свіжим ранком такою чистою і сильною ненавистю, на яку тільки здатна жива людина.
Аліса стала для сусідки втіленням всіх її життєвих проблем, труднощів, невдач, нещасливого шлюбу з нелюбом-чоловіком, дурними батьками, які не захистили і не підказали дочці вчасно зупинитися і подумати, маленькими хворіючими і кричущими дітьми, зайвою вагою і втраченою юністю.
Вона дивилася на іномарку з вікна, подумки міняючись місцями з Алісою, уявляючи, як це, жити так красиво, щасливо і вільно, і відчула запах гару, як ніби її колишнє життя горить синім полум'ям, оновлюючи і очищаючи Валентину. Але це була каша. Незадоволений Сергій прокинувся від смороду і вискочив на кухню. Валя вже усувала помилку хвилинної слабкості і терла зі злістю маленьку каструльку, яка почорніла всередині і зовні, як Валіне життя.
Аліса поблажливо посміхнулася, вибачилася і побігла у своїх справах дзвінко стукаючи тонкими підборами. Валі хотілося вити від горя. Всередині піднімався торнадо, але виходу цьому смертельному і щільному урагану з образ, невисловлених емоцій, думок, слів, вчинків, ненависті до чоловіка, його сім'ї і своїх батьків, не було. Вона мовчки взяла пакети з дешевими макаронами і картоплею, Сергій навчив її економити кожну копійку, і вдячно подивилася на вікна п'ятого поверху, там вила собака, замкнена в спальні сестри. Валя полегшено зітхнула, скандал з сестрою і матір'ю, а ввечері вона напише гнівного листа вчительці Ганнусі, директору школи і в місцеве управління освіти, вона їм покаже, як її дитину треба вчити, а ще пригрозить скаргою в Міністерство. Ураган всередині згас. Валя мрійливо посміхнулася крізь сльози і відкрила двері в під'їзд.
Аліса знала, що спізнюється, але не могла не привести себе в порядок. Вона поспішала, як могла, накладаючи макіяж, роблячи феном укладку і прискіпливо оглядаючи себе в дзеркало в новій сукні, яку берегла на день народження Тоні.
Задоволена своїм відображенням і впевнена в собі, Аліса підходила до місця зустрічі. Але чим ближче вона підходила, тим більше сповільнювала крок. Автомобіля Саші на місці не було. Дівчина стояла і безпорадно озиралася, потім подивилася на екран телефону, повідомлень немає. Зараз рівно дев'ять, в він написав про зустріч у вісім п'ятнадцять. Добре, що на роботу їй сьогодні на дві години пізніше, айтішники перевстановлюють програмне забезпечення в їх відділі, про що люб'язно повідомила начальниця в робочому чаті рівно о восьмій.
Не дочекався! Аліса тремтячими руками ще раз відкрила і прочитала його ранкове повідомлення. Через п'ятнадцять хвилин! Не через годину, не через сорок хвилин, навіть не через тридцять. Через п'ятнадцять хвилин. Ось воно, тупе жіноче мислення, що можна спізнюватися на зустріч. Ідіотка! Курка!
Олександр з посмішкою спостерігав за метаннями нещасної Аліси. Колись він спостерігав за смертю акваріумної рибки гуппі в шкільному акваріумі. Нещасне створіння судорожно смикало плавниками в каламутній воді, час від часу спливаючи на поверхню, щоб схопити повітря крихітним ротом. Зябра рибки вже почорніли, але вона відчайдушно боролася за життя, яка все ще жевріла серед полеглих смертю хоробрих мертвих товаришів. Аліса зараз нагадувала йому цю рибку, що смикається, глибоко вдихає повітря, щоб заспокоїться, розчаровану і зломлену. Він безшумно завів авто, розвернувся в кінці вулиці і під'їхав до Аліси.
— Доброго ранку, красуня! Прокинулася, нарешті?
Аліса полегшено зітхнула і відкрила двері автомобіля. Її руки все ще тремтіли від хвилювання, але найстрашніше було позаду. Він приїхав, він повернувся, він поруч.
— Пробач, що запізнилася, я — просто, — вона не знала, що сказати, що мила голову і фарбувалася, як нерозумно. Аліса не закінчила фразу і подивилася на Сашу по-собачому віддано і винувато.
— На перший раз прощаю, — Саша якось дивно подивився на неї і криво посміхнувся.
Вони під'їхали до будинку в спальному районі в десяти хвилинах від Алісиного офісу. Саша спритно припаркував машину між сміттєвим баком і джипом і подивився на Алісу.
— Прибули, кошеня.
— Куди? — Дівчина нерозумно подивилася через вікно на сміттєвий бак.
— До мене додому, як куди.
Саша акуратно вийшов з машини, щоб не зачепити джип дверцятами свого автомобіля, очевидно побоюючись включити сигналізацію. Аліса ледве-ледве протиснулася у відчинені двері, щоб не зачепити сміттєвий бак. Хвиля задушливого смороду, яка вдарила їй ніс, майже збила з ніг. Запах гнилі, екскрементів, чогось, що зовсім розклалося, як тухле яйце або зникла риба, немов у цьому сміттєвому контейнері хтось давно помер, але все ще нагадує про себе запахом.
Олександр взяв дівчину за руку і повів до під'їзду.
У квартирі було темно і дуже пильно. Аліса хотіла роззутися, але Олександр категорично замахав руками, мовляв килимів немає, не заморочуйся. Він впевнено зайшов в єдину кімнату, яка була поєднана з кухнею, розсунув важкі коричневі штори і відкрив двері на балкон. Шум вулиці і свіже повітря увірвалися в квартиру-студію, дихати стало легше.
Квартира по-справжньому скидалася на лігво холостяка. Якісна, але не зворушена хазяйської рукою, вбудована кухонна техніка, скляний стіл з чотирма пластиковими стільцями навколо, диван-книжка і глибоке, м'яке крісло біля балкона. Біля дивана стояла дзеркальна шафа-купе чорного кольору. Дверцята шафи були наполовину відкриті, і Аліса побачила постільну білизну, яка сором'язливо ховалася в глибині.
— Відчувай себе, як вдома. Вино будеш? — Саша підійшов до холодильника і відкрив дверцята.
— Ні, спасибі, мені через годину на роботу. До речі, тут недалеко.
— Нічого страшного, кошеня, жувальну гумку ще ніхто не відміняв, — він підморгнув і наповнив дві білосніжні чашки.
Вино було кріплене і дуже хмільне. У Аліси моментально закрутилася голова, руки і ноги стали важкими, вона присіла на крісло, поставивши чашку на підлогу, біля своїх ніг.
— Саш, гарний вигляд. Ніколи ще не була в квартирі на такій висоті.
— Вірно, кошеня, двадцятий поверх, весь Київ на долоні.
Він залпом допив вміст з чашки і підійшов до Аліси. Опустившись перед нею на коліна, він привернув її до себе, цілуючи її шию і губи. Аліса танула, як морозиво в жаркий день, перетворюючись на щось податливе і м'яке, немов її тіло позбулося кісток, а вона стала гнучкою, як змія. Саша гладив її спину, намацуючи застібку від бюстгальтера, торкався до її колін, піднімаючись все вище і вище до стегон. Крісло заважало його рукам і він, взявши Алісу на руки, як ляльку, переніс на диван. Оббивка дивана була в плямах і хлібних крихтах, але Аліса не помічала цього. Саша лише на секунду відірвався від дівчини, щоб розкласти диван для зручності.
Все закінчилося несподівано швидко. Олександр натягнув штани і протупотів босоніж у ванну, залишивши дівчину лежати голою на дивані.
Аліса сором'язливо шукала білизну і залишки самоповаги, поки улюблений, судячи по звуку, приймав душ. Коли він вийшов з рушником на стегнах, Аліса була вже повністю одягнена і струшувала з сукні пил і крихти, що прилипли в процесі пристрасного злягання.
— Кошеня, ти куди? А як же я? — Він підійшов і поцілував Алісу, міцно притискаючи до засмаглого і накоченого тіла.
— Сашенька, мені на роботу треба, — Аліса пролепетала ледь чутно, вдихаючи аромат його тіла.
— Окей. Напиши мені ввечері? Гаразд, кошеня?
— А ми сьогодні не побачимося? — її голос так дивно здригнувся, що Алісі самій себе стало шкода.
— Ні, кошеня, сьогодні не можу. Справа. Завтра. Добре?
Дівчині нічого не залишалося, як кивнути головою у відповідь. Вона посміхнулася і пройшла у відкриті Олександром двері, попрямувавши до ліфта. У квартирі пролунав дзвінок телефону, але Аліса вже увійшла в ліфт, набираючи службу таксі, щоб дістатися до роботи.
Олександр посміхнувся, дивлячись на екран телефону, і підняв трубку.
— Відмінно. Чекаю тебе.
Глава 9
— Шановна, приїхали. Дівчино?
Аліса навіть не помітила, що таксист припаркувався біля будівлі, де знаходився офіс Аліси, включив аварійний сигнал і нетерпляче дивився на неї в дзеркало заднього виду. Вона подякувала водієві, натиснувши в додатку на рейтинг і завершивши поїздку, відкрила двері і зробила крок повз бордюр.
— Обережно.
Машина рвонула з місця і обдала дівчину вихлопними газами. Алісі хотілося плакати, спати, забитися в кут, загубитися для всього світу. Всередині було порожньо, як у висохлому колодязі, який Аліса колись бачила в дитинстві на шкільній екскурсії в покинуте село недалеко від Конотопу з містичною історією давніх часів.
Учитель історії спочатку розповів легенду про те, що дуже давно вода почала бити ключем на місці цього колодязя. Кочівники подякували богам за воду і заснували поселення поруч з Благодатним місцем. Коли поселення перетворилося на село з будинками, господарствами, худобою і городами, вода раптово зникла, не тільки в побудованому колодязі, а й на багато кілометрів навколо.
