Втікачі - Власюк Анатолій

Крайне болезненно реагируют они и на попытки окружающих вторгнуться в их внутренний мир.

Внимание шизоида избирательно направлено только на то, что интересует его самого, – необычное фантазирование, отвлечённые теоретические понятия, личное творчество. За пределами собственных интересов бывают рассеяными и ничего не замечают.

Парадоксальны все проявления их психической деятельности – они могут быть податливы, внушаемы и легковерны, и одновременно настороженны, упрямы и склонны всё делать наоборот. Увлечение личным творчеством или интересующей шизоида теоретической разработкой порой сочетается с пассивностью в решении простых житейских проблем. Шизоиды иногда чрезмерно привязаны к одному чнловеку (или животному) и одновременно проявляют к другим совершенно беспричинную антипатию. Необщительность может сочетаться у них с неожиданной чрезмерной настойчивостью, а их богатый внутренний мир – с бедностью и невыразительностью внешних проявлений. Они одновременно холодны и утончённо чувствительны, апатичны и целеустремлённы, застенчивы и бестактны, склонны к рациональным рассуждениям и нелогичным поступкам.

Шизоидам свойственно отсутствие внутреннего единства и последовательности всей психической деятельности, причудливость и парадоксальность психики, эмоций и поведения. Эмоциональная диспропорция у них характеризуется повышенной чувствительностью (это называется гиперэстезией) и эмоциональной холодностью (это называется анестезией) с одновременной отчужденностью от людей. Об эмоциональности шизоидных психопатов психиатры говорят, что это сочетание "дерева и стекла", то есть одновременно и твёрдость, и хрупкость.

О людях шизоиды могут судить категорично и склонны к крайностям. У них нет гибкости в отношениях к окружающими, способности идти на компромиссы, уступать и соглашаться с мнением других. К особенностям шизоидной личности относится и неумение убеждать своими словами других людей. Шизоиды пристрастны, недоверчивы и подозрительны.

Причудливость их интеллектуальной деятельности проявляется в логических комбинациях с неожиданными выводами, особой методике обобщения фактов, образовании новых терминов, понятий и их сочетаний, склонности к символике и многословным бесплодным рассуждениям.

У многих наблюдается необычность в речи и интонациях – несоответствие интонаций и ударений во фразе, сложность речевых оборотов, недостаточная модулированность речи, быстрое произнесение одних слов и замедленное – других.

С годами шизоиды всё больше отдаляются от других людей и отдаются своим чудачествам и необычным хобби.

Нарастает замкнутость, эиоциональная холодность, может быть диссоциированность отношений и эмоций – утрированная привязанность к члену своей семьи или к кому-либо другому в сочетании с отчужденностью от всех остальных людей, эгоизм и чёрствость к окружающим и повышенная чувствительность ко всему, что способно ущемить самолюбие, повышенная самооценка в сочетании с чувством собственной неполноценности.

Не все шизоиды одинаковы. Среди них есть тонкие, чувствительные натуры, а есть равнодушные, тупые. Бывают мелочные педанты, сухие, чёрствые, ироничные, язвительные, встречаются и мрачные человеконенавистники, а также скупердяи. Но они могут быть и деловыми, целеустремлёнными и отметающими на своём пути всё, что им мешает, настойчивыми и упорными. Некоторые крайне ранимы, мимозоподобны, другие – холодны, безжалостны, даже жестоки к другим людям.

У некоторых шизоидных психопатов их внешнее безразличие к нормальным сексуальным отношениям может сочетаться с различными половыми извращениями и сексуальной активностью в самых грубых, противоестественных формах – эксгибиционизмом, онанизмом в присутствии других людей, стремлением подсматривать под окнами или в раздевалках и прочим.

Спиртное шизоиды обычно употребляют ради облегчения контактов с людьми, устранения чувства неловкости и собственной неполноценности в общении. Из-за этого может сформироваться психическая зависимость от алкоголя.

Но обычно дозы алкоголя невелики, достаточны для облегчения интерперсональных (межличностных) отношений, а не для опьянения, и алкоголиками они становятся редко.

Некоторые, особенно люди творческих профессий, предпочитают алкоголю наркотики. Это тоже облегчает контакты, но не только этого шизоиды ищут в наркотиках. Многие даже на самых начальных этапах принимают их не в компании, как это обычно бывает, а в одиночестве, и погружаются в мир столь милых их сердцу с детских лет грезоподобных переживаний. В отличие от алкоголя, наркотики способны вызвать у них не только психическую, но и физическую зависимость, и прогноз наркомании неблагоприятен".

Здається, з останньою літерою Оля відразу ж заснула, але їй ще нічого не встигло наснитися, як її розбудив батько. Він був виголений, напахнючений, і їй здалося, що той навіть внутрішньо світився:

— Поїхали зустрічати маму.

4

Сергій втратив лік часу. Він не пам'ятав, коли опинився тут і скільки днів і ночей знаходиться в цій палаті. Здавалося, ніч і день помінялися місцями, бо коли з-за заґратованих вікон визирало сонечко, він зазвичай спав, а коли дивився на зорі, що несміливо блимали з небес, то сон не йшов до нього, хоча навкруги все хропіло й сопіло.

Їхня палата не була аж занадто великою, але здавалась йому футбольним полем. З обох боків були ворота – двері. Одні вели у широкий світ, куди він хотів, але боявся вийти, а інші – до туалету. На футбольному полі походжав суддя – санітар, який пильно дивився, аби хтось не порушував правил.

Сергій слухняно ковтав пігулки, так само слухняно підставляв сідниці, коли йому впорскували щось пекуче, яке потім приємним теплом розтікалося по всьому тілу. Іншим робили те саме, але багато хто не виказував цієї слухняності. Тоді втручався санітар, і достатньо було лише одного його погляду, аби приречений зрозумів свою приреченість. Це раніше, у минулому житті, можна було хазяйнувати над іншими, а тут ти був навіть не рабом, бо з рабами рахуються, як з живою робочою силою, — ти був тут німим ніщо і лише завдавав своєю хворобою прикрощі поважним людям.

Сергієве ліжко знаходилося поміж ліжками Андрія й Олега. Андрій був, мабуть, йому однолітком, а, може, трохи старшим. Здавалося, що він зверхньо дивиться на все, що тут відбувається. Вічно іронічна посмішка не сходила з його вуст. Губи в нього були широкими, масивними, нижня звисала, відкриваючи білі пречисті зуби, хоча Андрій, здається, ніколи не був знайомий із зубною пастою та щіткою. Очі мали би за логікою випромінювати іронічне сяйво, але вони були сумними, глибокий сум поселився на самому дні очного яблука, як у криниці, й видобути тугу звідти не було жодної можливості. На самому кінчику носа красувалася родимка, і на це всі неодмінно звертали увагу, хоча Андрієві завжди видавалося, що намагаються влізти до нього всередину, просвердлюючи поглядом його очі.

Олег являв собою перелякане створіння, яке опинилося в психіатричній лікарні випадково. Він і так був наляканим по життю, а тут його переляк, здавалося, досяг найвищої точки. Олег боявся будь-якого шурхоту, сказаного трохи голосніше слова. Він більше мовчав, а коли йому дозволяли говорити, торохтів, мов кулемет, розстрілюючи співбесідників словами, щоби потім знову надовго замовчати. Було зрозуміло, що Сергій і Андрій, які самі потребували захисту, стають його захисниками, ніби хтось невидимий сказав їм це зробити. Але було дивно, що ніхто інший із пацієнтів божевільні і не збирався збиткуватися з Олега, так що функція його захисників виглядала ніби штучною. Проте хлопці, можливо, й самі не усвідомлюючи цього, блискуче грали свою роль, поступово долаючи власний страх, — а, отже, мали надію на спасіння й одужання.

Коли Сергій не спав, він краєм ока дивився на інших пацієнтів палати, намагаючись не видавати свого спостерігання за ними, бо боявся наразитися на їхню агресивність.

Ось якийсь довгоногий часто ходив по палаті, й тоді всі за невидимою командою вмощувалися на ліжках й мовчки спостерігали за ним. Він не ходив узад-вперед, а розкидав ноги вбік, уліво-вправо, і постійно шепотів щось сам до себе. У кінцевому результаті він не відходив далеко від ліжка, імітуючи рух, але практично стоячи на місці, а потім, знесилений, падав на ліжко, і його шепіт тоді ж припинявся. Він не заплющував очей, а сторожко вдивлявся спочатку в сусідів, і на його обличчі відбивалося тривожне очікування чогось незбагненного, а потім обводив поглядом усю палату, переконуючись, що ніхто не хоче заподіяти йому зла, і все більше заспокоювався, аж поки не засинав, а потім відразу пробуджувався від власного хропіння. Відтак усе починалося спочатку: тупцювання на місці біля свого ліжка, шепотіння до самого себе, і ніхто не міг розібрати жодного слова, ніби він послуговувався чужою мовою, лежання на ліжку від виснаження, неглибокий сон…

Ось двійко юнаків, які, здавалося, жили самі по собі. Зовні вони були схожими, мов брати, але насправді належали до різних родин. Ніби хтось спеціально позбиткувався з них, поселивши разом до божевільні, відмітивши їх, таких різних, але одночасно й схожих, своєю особливою увагою. Брати, як їх усі вже називали, не розрізняючи імен, та й в даному випадку конкретні імена були зайвими, цілісінький день сиділи на своїх ліжках, між ними стояла тумбочка, а на ній – шахівниця. Вони з глибокою задумою на обличчі переставляли фігури, причому на кожний хід у них йшло незміримо багато часу. Але вони нікуди не поспішали, бо мали достатньо часу і, здавалося, не конче хотіли розпочинати нову партію, бо їм, власне, потрібен був не результат, а сам процес, який дозволяв поринути у світ власних фантазій і забути про все, що відбувається навколо них. Крики, шарпанина, стогони, здавалося, зовсім їх не стосуються. Вони були такими ж похмурими і напруженими, обдумуючи наступний хід, що, мабуть, землетрус чи пожежа не вивели б їх із стану цієї невагомості. Лише двічі чи тричі на тиждень до них приїжджали родичі, і тоді хтось із братів, здавалося, неохоче йшов до них, жалкуючи, що його відірвали від важливої справи, але мусив витримати цю важку процедуру, аби якомога швидше повернутися до улюбленої гри в шахи.

Спочатку Сергій спостерігав за їхньою грою, але потім йому бракувало терпіння.