Кому повім печаль мою - Олександр Олесь
Олесь О.
КОМУ ПОВІМ ПЕЧАЛЬ МОЮ
Книга XI
МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКІЙ
Вона пішла дорогою страшною,
Коли ще ранок наш не цвів,
Вона ішла царівною-весною
З далеких радісних країв.
Де йшла вона, там сходили троянди,
Куди дивилася - зірки.
Із сліз її займались діаманти,
З зітхань здіймалися чайки.
Це нам вона степи й річки вквітчала,
Сади з опалами злила,
Могили рутою заслала
І в небо кинула орла.
Хто чув її, той чув наш степ зелений,
Стояв у нашому гаю.
Той розумів наш біль і гнів шалений
І плакав в нашому краю.
Вона нам стежку протоптала
В країну сонця і тепла,
І враз з мечем, як янгол, стала
І нас на гори повела!
5.02.1923
«Із старих і майбутніх віків…»
Із старих і майбутніх віків
В нас впиваються стрілами очі:
Не продайте тернових вінків
Наостанку проклятої ночі!
Не зміняйте тернових вінків
На блискучі вінки паперові,
Збережіть для майбутніх віків
Їх з червоними квітами крові.
24.10.1921
«Вітри і бурі весняні…»
...і в огні
її, окраденую, збудять...
Т. Шевченко
Вітри і бурі весняні
Звалили камінь із могили,
В кривавім морі і огні
ЇЇ, окрадену, збудили.
В красі нетлінній, чарівній
Вона розкрила очі сині...
Лани й ліси вклонились їй,-
Воскреслій мрії - Україні.
І мови рідної річки
Злились в одне широке море:
Дзвенять по-рідному пташки,
І степ по-рідному говоре!
Поглянеш в поле на жита:
Цвітуть в житах волошки сині,
І в небі квітка золота!
І небо - прапор України!
Як дзвони радісно гудуть!
Минула наша ніч осіння:
Ніде ні стогону не чуть,
Ні тихих скарг, ні голосіння.
Злетівсь на свято цілий світ
І слів, здивований, шукає,
І Чорне море свій привіт
Гонцем крилатим посилає.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Весна! Прекрасна, чарівна,
Скрізь животворча, де не стане...
Очам здавалось, що вона
Уже ніколи не зів՚яне!
В кривавім морі і огні
Її, окрадену, збудили...
Вітри і вихорі страшні
Її в повітрі закрутили.
Над краєм дим пожеж і мла...
Внизу страшне, криваве море...
На хвилях плавають тіла...
Орач ланів своїх не оре...
Але Вона... Вона живе!
Її вже дужче голос чути!
І хто скує життя нове,
Вітрами й бурями розкуте?!
«Із наших снів, з напівдумок неясних…»
Із наших снів, з напівдумок неясних
Вночі блиснуло безліч сонць прекрасних,
І громом сурм блискуче-золотих
Збудило мертвих і живих.
Христос воскрес! Воскресла Україна!
О краю мій! Схиляюсь на коліна;
Коли й моя краплина в морі є,
Благословення дай своє.
31.03.1921
«На плач наш, на стогін в останній вже час…»
На плач наш, на стогін в останній вже час
Прийшла вона, воля прекрасна, до нас,
І сонячно-дивна усмішка її
Осяяла чорні безодні землі.
І руки зняли ми в щасливих сльозах
З молитвою, з гімном на зблідлих устах...
«Осанна, осанна!» - зусюди лилось,
І в білім убранні був з нею Христос.
Забрязкала зброя... прибігли кати...
Взяли і обох повели на хрести...
Заходило сонце, і ночі крило,
Як камінь, на землю холодну лягло.
5.11.1929
«Весна ішла. Дерева шумом крила…»
Весна ішла. Дерева шумом крила,
Революційний гімн на вулиці лунав,-
Моя ж душа спустила весла-крила,
І я мовчав.
Весна ішла. Не віяла любов՚ю,
Житами, квітами, теплом...
Несло відкільсь людською кров՚ю,
Злом.
28.06.1922
ВОЛЯ
Коли Вона прийшла і стала,
Всміхнулась, скутих розкувала
І принесла нам стільки див,
Юда Каїна збудив.
Вони удвох взялись за руки
І повели її на глум і муки.
28.06.1922
«З мечем і келихом вина…»
З мечем і келихом вина
Злетів на землю Сатана.
І загримів могутній крик:
«Квіток мені, огнів, музик!
Стомився Бог, не дав ладу,-
Я їх на гори поведу.
Нехай закрутять їх вітри
І скинуть в доли із гори».
Блиснуло сонце. Зник туман,
Бадьоро стукнув тарабан,
В руках заквітли прапори...
Біжать з піснями до гори.
Ніщо не стримає поток,
І він летить, несе пісок,
Каміння, бруд, добро і зло,
Все, що з дороги не зійшло.
А сонце вище, день ясніш,
І груди дихають вільніш.
Все ширше обрії ясні,
І все, як снилося вві сні...
Важкий, важкий на гору шлях.
І день, і ніч ідуть в боях,
На тілі, в серці безліч ран,
А жертв, а крові - океан!..
З мечем і келихом вина
З гори сміється Сатана:
«Пильнуйте:
