Характерник - Дмитро Чорнота

Доки друзі радились, загін уже був готовий виходити. Шкода було покидати таке вигідне місце. Тут було все, що потрібно для перепочинку в степу. Особливо в посушливий літній період. Козаки неохоче покидали затишний гай з джерелом. Але вони добре розуміли ціль походу, тому ніхто ніякого невдоволення не проявляв. 

Пересуватись далі потрібно було вкрай обережно, адже основний ворожий табір був десь недалеко і їх розвідка могла знаходитись де завгодно. Обережність позначалась і на швидкості. Галопом тут не помчиш. Раз у раз висилаючи розвідку поперед загону, Паливода іноді і сам приєднувався до неї. 

Сонце вже зайшло і сутінки почали звідусіль злазитись на землю. Але ворожого табору козаки так і не знаходили. Невже збрехав клятий Азат. Та ні, не може бути. Северин був впевнений, що він підкорив татарина своєю волею і брехати той просто не міг. Де ж тоді табір? І тільки коли зовсім стемніло розвідка натрапила на на нього. Спочатку козаки побачили зарево від вогню. Потім наблизились до нього ближче і почули шум людських голосів та побачили сам табір. Те, що татари розводили великі вогнища і не криючись влаштовували святкування перебуваючи на території січовиків та ще й в такій близькості від Коша, було, щонайменше, дивним. Козаки знали, що, як правило, опинившись на землях Війська Запорізького, загарбники поводили себе дуже обережно: вогнів не палили, шуму не піднімали і курили обережно навіть перебуваючи ще на досить великі відстані від Січі. Орда розуміла, що в разі, якщо її помітять, за якісь години в Коші вже знатимуть про їх присутність. Цього ж разу поведінка була незвичною і навіть нахабною. Паливода взяв з собою Федора Тихого і наблизився до табору наскільки це було можливо щоб не виявити себе. На щастя, з північно-східного боку був невисокий, але довгий пагорб. З якого можна було спостерігати за тим, що діється в орді. Загалом, татари розбили свій бівак доволі грамотно: з північного сходу та півночі він був прикритий валом (саме на ньому знаходився Северин), з заходу та південного заходу протікала річка, яка давала і спрагу втамовувати, і рибу зловити. Південь і схід були відкритими на випадок, якщо доведеться швидко відступати і козаки непоміченими не змогли б підійти з відкритого степу. 

Для оцінки місцевості потрібно було або чекати ранку, або обходити стан навпомацки. Северин був людиною дії і варіант чекати до ранку навіть не розглядав. Він відправив двох козаків з різницею близько однієї години назустріч війську Петра Тертого з інформацією про розташування ворожого табору. А сам пішов у розвідку, залшивши головним Федора Тихого. Оскільки Федір знав суть завдання, що було покладене на загін, Северин наказав у разі свого неповернення до ранку, діяти на свій розсуд. Остап Кабан, Семен Шкіра та інші козаки набивались в обхід разом зі своїм отаманом, але той відмовив усім. Своє рішення нікому не пояснював, але для себе вирішив, що у разі полону він сам ніякої інформації не видасть за будь-яких умов. А от за інших поручитися не міг. Тому вирішив не ставити під удар всю ідею, а значить життя побратимів-козаків та поневолених християн хоча б в даній ситуації. 

Свій загін Северин залишив не певній відстані від ворожого постою. Наблизитись і розташуватись на валу наказав п’ятьом козакам, одним з яких повинен був бути Тихий. Шкіра залишився головним у решти загону. Крім того, наказував бути надзвичайно обережними і всім вп’ятьох на валу не перебувати. Одні на валу мають спостерігати за табором, а інші повинні знаходитись поза ним і спостерігати за околицями. По-перше, така кількість людей буде доволі помітною на досить невеликому пагорбі. По-друге, в разі виявлення однієї групи, інша матиме шанс вирватись і сповістити інших про перебіг подій. 

Віддавши всі необхідні розпорядження, Северин вирішив обстежити вал, на якому вони знаходились. Це зайняло певний час, оскільки в темноті пересуватись потрібно було вкрай обережно, а значить повільно. Виявилось, що пагорб тягнеться з південного сходу на північний захід з закрутами на кілька кілометрів. На заході, недалеко від пагорба, Северин помітив річку. За цей час отаман зустрів декілька схованок ворога, що спостерігали за підступами до валу. Про розміщення тих «секретів» Паливода розказав побратимам. Тим часом ніч повністю вступила в свої права і тільки молодий місяць ледь-ледь освічував все навколо. Та і він більшу частину часу був закритий хмарами. Це не могло не порадувати характерника, який вночі почував себе не менш впвнено, ніж вдень.

Северин вирішив обходити розташування з заходу на південь, потім на схід і назад на північ. Основою такого рішення послужила річка, яку він помітив під час обходу пагорба. Такий природний союзник зі своїм природнім шумом і заростями вздовж берега були просто подарунком в даному випадку. Татари ж сприймали річку за свого союзника, оскільки справедливо вважали, що перетнути її без того щоб привернути увагу дуже важко. А якщо форсувати її буде великий загін, то непоміченим залишитись він не зможе. Під час змагання двох сторін кожен позитивний момент для одного боку є негативним для іншого. В даному випадку наявність в руслі ріки каменів, що визирали з води наче плавники якихось доісторичних підводних створінь, була на боці Северина. Швидка вода в цьому місці пружно билась об шліфовані камені і створювала такий бажаний козакові шум. Паливода встиг подумати про те, скільки років триває це протистояння м'якого і твердого. Століттями м'яка вода б'ється об цей твердий, неподатливий камінь. Але, врешті решт, перевага на її боці. Вона потроху, помалу вже відшліфувала поверхню валунів і з часом зітре їх з лиця землі. Ось що значить наполегливість. Крупинка за крупинкою, з року в рік, з десятиліття в десятиліття, з століття в століття 

Северин вирішив не вигадувати нічого нового, а просто зібрати в купу очерет та частини інших водолюбних рослин і сховавшись в них пуститись за течією. Західна частина околиці табору впритул наближалась до річки. Тут мешканці табору набирали воду і напували коней. Ця дотична меж була доволі довгою, адже коней в татар було чи не в тричі більше, ніж людей.  Маючи близько трьох тисяч людей, в таборі було щонайменше близько восьми тисяч коней.