Характерник - Дмитро Чорнота

Паливода залишив за себе Тихого і козаки попрямували в вороже кодло. Ще здалеку запримітивши татарських чатових, Северин та Орест обережно обійшли їх і підібралися до самого табору. Відрізок шляху від своєї схованки до татарського постою видався нелегким і зайняв понад годину. Майже весь цей шлях довелось долати плазом. Перед самим табором розвідники трохи віддихались і поповзли далі. Перетнувши уявний кордон табору у менш людному місці серед прив’язаних коней, Паливода з Вбочкою обережно піднялися на весь зріст і тихою ходою пішли до центру постою, де знаходився намет головного мурзи, який був поставлений головнокомандувачем цим походом самим ханом.

Спочатку двоє козаків почувались дуже невпевнено і чекали, що будь-якої миті їх упізнають і кинуться на них. Проте, вже за кілька хвилин вони зрозуміли, що не викликають ніяких підозр своїм знаходженням в межах ворожого табору. Основною загрозою були козаки Цвіркуна, які знали Северина і Ореста в лице. І якщо ще кілька днів тому можна було сподіватись на те, що не всі козаки Цвіркуна були в курсі хто саме з числа запорожців на їхньому боці, то на даний момент, скоріш за все, всі вони були поінформовані, що Северин працює проти них.

Створюючи вигляд, що проходжаються без особливої цілі, двоє козаків встигли побачити кількох колишніх побратимів. Але ті були вже в такому стані, що не варто було боятися бути ними впізнаними. Таким чином, прогулюючись фальшиво невпевненим кроком, по табору, козаки потроху наближалися до його центру, де був розташований намет головного мурзи. Чіткого плану в побратимів не було. Вони сподівались здобути хоч якусь інформацію, що їх цікавила. Проте, чим ближче вони наближались до центру, тим більше обоє думали про те, що Юрко Груша може бути десь тут. Або ж він вже встиг розповісти все що знав і, за його орієнтуванням, всі козаки-зрадники так чи інакше ловили очима його лице. А разом з Паливодою і інших.

Варіант викриття був дуже ймовірним. Проте Северин зробив свій вибір і відступати не збирався. Він навіть запропонував Вбочці розділитись. Адже Орест був не настільки впізнаваним. Проте молодий козак рішуче відмовився. Так, гуляючи, обоє підійшли до центру постою. Однак, далі шлях їм закрила сторожа, що знаходилась навколо намету мурзи. Пройти її непоміченим було неможливо. В той момент, коли Северин саме думав про те яким чином можна подолати перешкоду, їх гукнув хтось позаду.

- Гей! Козаки? – запитав голос татарською з темряви.

- Так, - нічого іншого в голову Ореста не прийшло.

Обоє козаків були добре озброєні. Багато чого встигли побачити в походах як морських, так і сухопутних. Проте в цей момент в обох серце впало до п’ят. Одночасно обох кинуло в піт і обоє вже приготувались до найгіршого.

Северин неоковирно обернувся навколо себе і створив картину майбутнього. Цього дрібного татарина він зміг би розрубати своєю шаблею навпіл. Однак це неодмінно хтось би помітив. Тому наступна думка була в тому, щоб тихо підпустити до себе ворога і завдати раптового, але точного смертельного удару. І вже коли Паливода змирився з найгіршим і був готовий до відчайдушних кроків…

- Ви, наче, при своєму, - вийшов з темряви татарин. - Ми всі зайняті розгортанням. А серед ваших більшість не при своєму розумі, понапивались всмерть. Відповідальний за західну частину звелів мені знайти чатових на ніч. Давайте ви вдвох поки що. А там побачимо. Ідіть покажу.

Козаки мовчки пішли за татарином. Вони все ще були дуже напружені і постійно крутили головами не вірячи в таке щастя. Думка була проте, що зараз їх відведуть в бік, а там їх чекатиме засідка. Проте того не сталося. Вони дійшли до межі табору і зупинились.

- Поки що доведеться без зміни. Коли табір встаткуємо, відправимо когось до вас, – татарин розвернувся і швидко пішов. - І ще одне, - зупинився він, - мурза дуже не любить, коли ви вештаєтесь поблизу його намету. Особливо ті з вас, хто бере на груди більше ніж може нести.

- Зажди, - гукнув Вбочка і напружився від думки, чи не псує він зараз все, - скажи як тебе звуть. Ато мало чого, хтось підійде, а ми й не знаємо хто нас сюди назначив. Скажуть – шпигуни чи ще що.

- То не важливо. Скажете, що відповідальний за західну частину табору Тутай вас сюди приставив.

Татарин знов розвернувся і пішов мовчки далі. Северин з Орестом стояли серед степу розгублено поглядаючи навколо. Однак дуже швидко опанували себе і вибрали зручне місце для себе. Тепер вони перебували на території табору, вважай, за згодою татарських начальників. Проте, залишалась загроза бути впізнаними Олегом Цвіркуном чи Сашком Явором. Або кимось із їх підлеглих. Останніх особливо боятися не варто було. Вони могли і не знати на чиєму боці Паливода і Вбочка. Раз в таборі, значить свої. Тим більше, що татарин казав, що їх тверезими важко зловити. Отож двоє чатових козаків перебували у відносній безпеці. І, хоча вони так і не з’ясували чи прибув сюди Юрко Груша з новинами, їх становище стало більш надійним і спокійним.

Часу було не багато, але він був. І хлопці мали змогу обдумати гаразд як діяти далі. Звичайно, необхідно було дізнатись чи прибув Груша і якщо так, то як на його слова відреагували командири і мурза. Якщо все гаразд, то конче потрібно сповістити своїх про це і про те, що є можливість зайти в табір непоміченими за допомогою побратимів-чатових. Вчинити бунт з середини і зненацька напасти ззовні був ідеальний варіант. Але все по порядку.

До того як табір буде розгорнуто пройде ще немало часу. Може до ранку впораються, а може й ні. Тому козаки вирішили якусь годину почекати, може хто буде проходити повз або і до них підійде, хтось, хто зможе дати відповіді на їхні питання. Пройшло майже півтори години, коли до них підійшов якийсь козак.